Вперше він зрадив жінці на тринадцятому році подружнього життя.
Раніше навіть не думав про це, та одного разу на чужому весіллі погляд його зачепився за подружку нареченої. Нічого такого особливого в ній не було -звичайнісінька собі "сіра мишка", - але чомусь вона впала йому до ока й ідея закрутити з нею роман несподівано відвідала його голову. Він навіть спочатку здивувався її появі, та потім вирішив:" А чом би й ні? Інші гуляють, а чим я гірший?"
Кажуть, думка - перший крок до дії. Він пішов далі та зробив ще один: купив квіти, дізнався де "сіра мишка" працює, діждався закінчення її зміни й провів додому. Сама дівчина, втім, про це не підозрювала, тому що все відбувалося на певній дистанції - вона йшла по доріжці, під ліхтарями; він за нею, ховаючись в тіні та збираючи павутиння по кущах.
Того вечора заговорити з незнайомкою так і не наважився. Думав, що це легко - підійти, познайомитися з тим, хто тобі подобається, - але на практиці йому банально забракло сміливості.
Букета віддав дружині, чим її дуже здивував, адже ніяких підстав для цього не було. Якщо вже відверто, то навіть на свята та інших пам'ятних датах квіти не були обов'язковим атрибутом їхнього сімейного життя. Можливо жінка була б і не проти , але він не вважав таке марнотратство доцільним - краще вже купити зайвий кілограм картоплі, чи цукерок.
Вже потім, у ліжку, обнімаючи сонну дружину, вирішив, що завтра обов'язково підійде до незнайомки, проведе її додому, але без квітів (в разі чого, кожен день дарувати букета жінці - це вже занадто!).
Дружина тепла, з дружиною йому добре. Як би зробити так, щоб і з тією дівчиною, і з дружиною одночасно життя влаштувати, - думав він засинаючи.- Щоб і вівці, і вовки, і він поряд з ними - ситий і задоволений... Вранці думка повернулася, але вже якась слабенька. Намагався її розвинути, але в мозку хтось наче твердив:" Дурень, воно тобі потрібне? Не потягнеш же двох. Ти он і одну насилу забезпечуєш. Забудь і живи собі далі, як жив."
Врешті решт здоровий глузд переважив - увечері після роботи відразу почвалав додому, до миски з борщем і до теплого ліжка. Незнайомку іноді згадував, але дружині про неї не розповідав, хоча обговорювати з нею звик майже все - дружина лагідної вдачі, але в гніві себе не контролює, тому краще нехай поки що не знає про ці його потенційні походеньки.
Вдруге зрадив він жінці з...
Не смійтеся!
Вам весело, а він хвилювався. Немов дійсно зраджував, одночасно обмірковуючи, як провернути все так, щоб нікого не скривдити - ні дружину, ні потенційну коханку, ні себе.
Одного разу упіймав себе на думці, що й далі зраджувати буде скоріш всього тільки так, тому що - навіть подумки, - як тільки доходило до відвертих сцен, фантазія випаровувалася, вмикався якийсь запобіжник і все. Тобто, нічого. Від слова "зовсім". Не міг він переступити через себе.
І вчергове помітивши в натовпі щось цікаве - в сенсі сексуальному, - він просто говорив собі: "Так. Можливо. Але не буде. І нехай. Зрадити, коли тобі довіряють - це свинство. Хіба ж я такий?"
Потому зітхав, дивився на незнайомку - що ні слухом, ні духом про його наміри,- ніби вибачаючись, і вирушав додому. До тієї, що довіряє.
