Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44636
Рецензій: 87352

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання №8

© Конкурс прозових творів "Нові історії" , 14-07-2017
МАЛИЙ КЛОПІТ
- ...Борщ на плиті, хліб під хустиною. Галю, ти чула, що я казала?  
- Чула, чула, - дівчинка відірвалася від шибки, до якої прилипла носом і крізь яку було видно сусідній двір та дітей, що грали там в квача: Василь з Мишком - діти дядька Софронія, - гасали в одних шортах, босоніж; їхня сестра, Олька, сиділа під горіхом і щось малювала в альбомі кольоровими олівцями.  
Галинці теж хотілося побігати, або помалювати з Олькою, але сьогодні мабуть знов сидітимуть в замкненій хаті разом з дворічною Марійкою...  
- Що ти чула? - мати біля порогу зав`язувала на голові білу хустину . - Знов горобців по кущах перераховуєш?  
- Яких горобців? Немає там ніяких горобців. І ворон нема, - про всяк випадок добавила дівчинка.  
- Якщо нема, чого тоді до вікна прикипіла, ледь шибку не видавила?  
Галинка нічого не відповіла, лиш з-під лоба подивилася на маму.  
- До хлопців хочеш? - мати теж визирнула у вікно.- Прийду з поля, тоді й підеш на вулицю. А до тих пiр сидітимете в хаті - поїсти найдете, а якщо до вітру потреба з'явиться, то он горщик Марійчин - можеш туди сходити.  
- Я що, мала, щоб на горщику сидіти?- дівчинка скривила носа. - Горщик сестрин, то нехай вона на нього й ходить.  
- Ох ти, боже мій! Забула, як сама недавно на ньому кректіла? Ще й чотирьох нема, а вже дорослою себе вважає?- мати легенько надавила пальцем доньці носа. - Як соромишся горщика, то можеш до відра сходити, в сінях - тільки ж дивись, не провалися в нього. Все, я побігла, жіночки онде кличуть. І дивися, щоб Марійка крейду з грубки не їла - і так вся обшарпана, мастити треба.  
Галинка не зрозуміла, хто обшарпана - груба, чи сестра, - та перепитати не встигла, бо матір вже вийшла з хати. Дівчинка швиденько скочила на лавку біля вікна, щоб бачити, як мама накидає здоровезний замок на двері, бере сапку біля вишні, та вибігає на дорогу, де її вже дожидали інші тітки.  
- Пісі хоцю, - почулося знизу.  
- О, прокинулася! - Галинці не залишалося нічого іншого, як злізти зі свого пригрітого місця на підвіконні, всадовити сестру на горщика й чекати, поки затихне дзюрчання.  
- Вже? - перепитала трохи згодом.  
- Ага, - Марійка кивнула. - А де мама?  
- Мама в поле пішла. Ми самі дома. Їсти хочеш?  
Сестра знов кивнула.  
- То пішли.  
На кухні Галинка підсунула стiльчика до плити, відкрила казана, насипала ще теплого борщу в тарiлку й поклала бiля Марійки.  
- А хліба?  
- От вереда, могла б і без хліба, - проте дістала з-під хустини буханець, відрізала кусень, дала сестрі.  
- Галько! - в кухонне вікно хтось постукав. - Ти тут?  
Галинка відсунула фіранку й вгледіла по ту сторону скла Василеву фізіономію.  
- Чого тобі?  
- Виходь на вулицю, гратися, нам якраз в м`яча четвертого не вистачає.
Поряд з Василем звідкілясь намалювалися фізії його брата та сестри.  
- Я би рада, але куди ж сестричку діти? Та й мамка нас на замок закрила, не вибратися.  
Василь з Мишком перезирнулися:  
- А вікно тут відчиняється?  
- Зараз спробую.  
Галинка залізла на підвіконня, відсунула засувки й попробувала відкрити половинку вікна. Після декількох спроб розвела руками:  
- Мабуть за зиму набрякли - не виходить.  
- А ти плечем уприся, - підказав Василь. - Тільки потихеньку, щоб шибку не видавити.  
Коли віконце трохи відчинилося, хлопці вхопилися за нього та рвонули так, що Галинка мало не випала на землю.  
-Ура! - загорланили Мишко з Олькою.  
- А назад як? - спитала Галинка, потираючи плече.  
- Просто - ми з Мишком вас підсадимо, - відповів Василь. - Ніхто й не дізнається, що ви були надворі. Давай сюди малу.  
Галинка підсадила Марійку, що й досі жувала хлібину, спочатку на табурета, потім на підвіконня, звідки її прийняли хлопчаки.  
- Давай, і тебе знімемо, - сказав Василь, протягуючи руки до Галинки.  
- Відійди. Не мала - сама зістрибну, - дівчинка спочатку примірялась, куди стрибати, потім відштовхнулась від підвіконня. Приземлилася на ноги, та не втрималась й упала на сідницю.  
- Ох ти Галько і бойова, - Василь подав дівчинці руку, допомагаючи встати.- Сестра твоя теж така?  
- Марійка? Та ні - вона спокійна. Посадови, дай іграшку - буде сидіти, тихо, наче й нема її.  
- То й добре. Сестру веди під горіха, а ми в футбола...  
***  
Через годину захекані та замурзані дітлахи всі зібралися під деревом, де Марійка й досі бавилася Ольчиною лялькою.  
- Ти диви - як залишили, так і сидить. Не галасує, не вимагає нічого, - Василь лежав на животі, жував травинку й дивився на малу.- А давайте поглузуємо з неї?  
- А як? - запитала Олька.  
Василь вже мабуть придумав, тому що скомандував Мишкові:  
- Принеси он ту кварту, що на паркані висить.  
Взявши посудину, він відійшов вбік і надзюрив туди, скільки зміг. Потім на ходу підібрав жменю піску із землі й підійшов до малечі .  
- Марійко, чаю хочеш?  
Та, дивлячись хлопцеві в очі, кивнула.  
- Ось, ще теплий. І з цукром,- Василь висипав пісок в кварту. - Переколоти і пий.  
Марійка взяла посудину, глянула на інших дітлахів, як ледь стримували сміх і почала пити. Мишко не стерпів та голосно засміявся:  
- Ой, не можу! Гляньте - п'є.  
Марійка не розуміючи, чому іншим так весело, пила далі. Чай здавався якимось дивним, та й не солодким, хоч вона й перемішувала цукор.  
- Досить, залиш і нам, - насміявшись, Василь відібрав посудину у малої, вилив, те, що залишилось, в кущі. - Олько, а неси-но сюди пляшечку з чорнилом.  
- Ти що, писати будеш? Захопити ще й ручку з чорнильницею та папір?- перепитала у нього сестра.  
- Яку чорнильницю? Вона ж непроливайка - із неї чорнила не наллєш. Пляшку неси, там, на полиці.  
- Що ти ще придумав, - перепитала Галинка, коли Олька зникла в хаті.  
- Мовчи і дивись, - Василь присів перед Марійкою. - Мала, а татко твій вино п'є?  
У відповідь знову кивок, та довірливий погляд блакитних дитячих очей.  
- А хочеш і ти спробувати? Татко ж прицмокує, коли вип'є? Мабуть смачне, вино те. То як, дати скуштувати?  
Марійка знов кивнула, озираючись то на свою сестру, то на сусідських дітей.  
Василь взяв у Ольки, що саме підійшла, пляшку з чорнилом, наповнив кварту ледь на четверть й подав малій:  
- Пий!  
Мишко стояв з розкритим ротом, спостерігаючи за братом. Олька помалу хихотіла, спершись плечима на дерево. Галинка хотіла було завадити Василевій затії, та зустрівшись з ним поглядом, відійшла й мовчки дивилася, як сестра п'є вино-чорнило.  
- Нічого собі! Наш татко так не п'є, як ця мала. Ти глянь на неї, - Мишко штовхнув брата, показуючи на Марійку.  
- Та бачу. Й замурзана - гірше, ніж ми в класі після чистописання. Правда, Олько? - Василь реготав голосніше всіх.  
- Ой, а що це з нею? - Олька раптом перестала сміятися. - Чого це її тіпати почало.  
Галинка підбігла до сестри:  
- Марійко, що з тобою?  
Дітлахи розгублено дивилися на сині вуста малої, що повторювали рухи викинутої на берег риби.  
Мишко, розгублено озираючись, раптом завмер, потім торкнувся плеча сусідки:  
- Галько, он ваша мама з поля йде.
Дійсно, вже майже біля околиці села було видно групу жіночок з сапками.  
- Ой, а нам мамка зранку роботи надавала... Мабуть вже підемо, а то перепаде нам, якщо не виконаємо,- Василь став підштовхувати брата з сестрою в сторону своєї хати.  
- Хлопці, ви куди? А як же ми? А Марійка?- Галинка ледь не плакала.  
- Твоя мамка ось-ось підійде, вона й допоможе, - тільки-но сусідські були тут, а вже й здиміли, й слiду не залишилося.  
Марійку лихоманило ще більше; рот синій - чи від чорнил, чи від чогось іншого; очі закочувалися; із рота вилазило щось схоже на довгого язика.  
- Ма-мо! - закричала Галинка, ковтаючи сльози.  
- Ой, божечки! - мати, що вже була недалеко, кинула сапу й підбігла до дівчат. Вгледівши, що із рота молодшої лізе щось, пласке та синє, схопила його пальцями, неначе обценьками, висмикнула та відкинула якнайдалі. Марійка полегшено зітхнула, перестала дрижати й тихенько заплакала.  
- Що ж це ви тут робите, бісові діти. Я ж вас в хаті замкнула, як ви вибралися?  
- Ми не хотіли, то Василь висадив нас у вікно, - крізь сльози мовила старша донька.  
- Ой, Галино, Галино! Давно батькового паска не частувала? І в кого ти така вдалася?  
- В нанашку Софію - ти ж сама не раз казала, - схлипуючи відповіла дівчинка.  
В цей час підійшли жінки, одна з них на палиці несла щось схоже на ременя, з метр довжиною.  
- Що тут сталося? І звідкiля ось ця зараза вилiзла? - спитала одна із них.  
- Я й не роздивилася його як слід. Ого,та це ж бичачий ціп'як! Галино, що тут трапилося, чому твоя сестра вся в чорнилі?  
- Василь напоїв.  
- Знову Василь. А ти де була?  
Галинка лиш шморгнула носом, опустивши очі долі.  
- Мамо, їсти хоцю, - Марійка вже стояла, дивилася на матір знизу і смикала її за спідницю.  
- Оклигалась. Коли вже в нашому селі дитсадок відкриють, щоб не залишати дітей без нагляду. Он в сусідньому вже є, - мовила одна з жінок.  
- Якось воно і до нас дійде - головне, щоб діти здорові були, - мати підхопила Марійку, взяла старшу за руку. - Пішли відмиватися. І готуй, Галино, сідницю - батько прийде, - ох же й дістанеться їй сьогодні.  
- Малі діти, малий клопіт. А як виростуть...- почулося із гурту.  
- Як виростуть, то побачимо, - закiнчив iнший голос.
Піднявши свої сапки, жінки рушили далі, по своїх домівках, де їх чекали такі самі Галинки та Марійки з Василями, Мишками та Ольками.

Умови конкурсу: http://gak.com.ua/creatives/1/44737

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 23-08-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Антон Борисенко, 23-08-2017

реалістичненько

© Оксана Яблонська, sevama, 14-08-2017

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 07-08-2017

Нема зла, щоб на добре не вийшло...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 19-07-2017

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 15-07-2017

[ Без назви ]

© Яна Устимко, 14-07-2017

Цього разу хлопці зробили послугу

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 14-07-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81684994697571 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Маеліс де Керанґаль «Ладнати живих»: коли смерть набуває сенсу
Частини мертвих можна використати, щоб ладнати живих. Так раціоналізується смерть. За таким принципом …
Петро Яценко «Нечуй. Немов. Небач». Український паровий панк
Кінороман «Нечуй. Немов. Небач» заснований на реальних подіях і біографії українського письменника Івана …
«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …