Танька плаче. Валька, Оксанка та Анька перезираються. Підходять до Таньки, обнімають її, ведуть до дивану. Танька падає на диван, ридає. Оксанка наливає самогон у чарку, підносить Таньці.
Оксанка. Випий ось!
Танька. Што ето?
Оксанка. Ліки. Пий!
Танька п'є. Закашлюється, хапає повітря.
Танька. На горіхових перегородках.
Анька. Так.
Валька. Танько... ти людську мову не забула?
Танька. Я ж у Херсоні жила, там всє так разговарівают.
Оксанка. Шо, правда, по-українськи балакають?
Танька. Суржик більш, але український.
Анька. А чого ж суржик?
Танька. Як чого? У нас там болгари, німці, греки є, корейцєв повний мішок, руські є, молдаванє, ну там грузіни та армянє. От і суржик.
Оксанка. Чого ти до неї причепилася? Он у нас кожне село по-своєму розмовляє й нічо, всі все розуміють. А тут тобі суржик помішав.
Валька. Слухай, якщо там у вас стікі всякого, чого ти собі якогось мандаринового короля не знайшла? А, Танька? За тобою ж хлопці завжди бігали пачками.
Танька. Зачєм мнє отой король! У мене на цитруси алергія!
Анька. Тоді не короля, а принца!
Танька. Лукового? Не треба мнє того щастя лукового.
Оксанка. Лукове горе!
Танька. От нє хватало мені горя. Налий ще ліків, так добре пішли, але мало.
Оксанка. Дєвочкі, подавай чарки, бум усі разом лікуватися.
Оксанка наливає самогон у чарки.
Оксанка. За нас, красівих!
Випивають.
Анька. Танько, ти ж бо закусь якусь поставила, чи шо.
Танька. Закуску? Бутріків можу зробити. Зараз.
Валька. Давай я допоможу.
Оксанка. А ми, може, трохи тут приберемо? От скатеркою стіл накриємо, а то шо ж нам, як бомжам сидіти? Тань, де у тебе скатерка?
Танька. От у тій стопці подивися, ніби туди складала.
Танька та Валька виходять. Анька та Оксанка прибирають. Анька дістає якусь величезну тканину, розгортає.
Анька. Диви, який рушник гарний! А дівка яка на ньом!
Оксанка. То ж пляжний рушник, а дєвка — сіліконова. Тьху!
Оксанка кидає рушника на диван, дістає зі стопки білизни скатерку. Стелять на стіл, розставляють чарки, дістають з буфету тарілки та виделки.
До кімнати заходять з тарілками закусок Танька та Валька. Ставлять тарілки на стіл, Танька помічає кинутий рушник, підходить до дивану, бере рушника, складає його.
Танька. А чого це ви рушника кинули?
Оксанка. Та там така дєвка противна намальована.
Валька. Схожа на прєдсєдателя дочку.
Танька. Нє, схожа на Сєрафіму.
Валька. А це хто?
Танька. Сімка? Курва.
Оксанка. Та ти шо!
Танька. Усю жізнь мнє та Сімка пєрєпоганіла.
Валька. Та ти шо!
Танька. Мужа у мєня увєла, Сірьожу, і бізнес. Ох, дєвочкі... Шо вам сказать... Така в мєня жізнь... отак раз — і всьо, ні мужа, ні бізнеса, нічого. Только от дом етот.
Анька. Та ти шо!
Танька. Я послє школи-то не поступіла на стоматолога, а в село возвращатся не хотілося, а тьотка Люба моя мені каже — іди на курси які та роботу шукай. Я й пошла на парікмахера, а роботу знайшла у крутому салоні уборщіцей. Прийшла туди й кажу — я така-то, звідки-то, вчуся на парікмахера, можна у вас прибирати? Мене і взяли. А у нас там і чоловічій зал був, я в обох прибирала. Коли вже трошки попрацювала, подружилася з дєвочкамі, то оні мнє то манікюр сдєлают, то прічьоску упадну, і я така красіва, прибираю. А раз прибираю на вході, повертаюся з тряпкою в руках, а позаду мене, на ступєньках стоїть — ну прямо Бред Пітт.
Валька. Та ну!
Танька. Чес слово! Такий, шо ах! У мєня та тряпка з рук випала, а він собі і прошол мімо. А мені так соромно стало, я потім, як побачу його, то одразу до жіночого залу тікала прибирати. А якось топаю я додому, стою на зупинці, чекаю маршрутку. Коли зупиняється така крута Тойота, а з неї мені хтось кричить — сідай, підвезу. Я от такой наглості обалділа, і так...
Оксанка. Послала?
Танька. Культурно так кажу — а нє пошлі би ви, будь ласка, нахєр. Чую — в машині хтось рже, двері відчиняються, я думаю — все, зараз мені педалі точно скрутять, а поряд — нікого, от порожня зупинка. Тікі бігти, дивлюся — а то ж Бред Пітт. Сіла я у машину, він пита — куди везти, а я візьми та ляпні — на кудикову гору, з тіткою живу, коли побачить, шо мене підвезли на машині, то ноги мені повіддирає. То він і повіз мене кудись. Привіз. Дивлюсь, значіть, така прилічна квартірка, нє фонтан, але пристойно досить. Техніка усяка на кухні, ковьор на підлозі, жалюзі на вікнах. Ну, думаю, буде ґвалтувати... Запитую — де можна... руки помити? Пішла до ванної — а там усе в кахелі, рушники такі білі-білі висять, і всяких пєнок, гєлєй, шампунєй. Я так скромненько руки помила, виходжу — а він мені і каже, сідай за стіл, зараз моя тітка прийде, будемо чай пити.
Валька. Щось я не зрозуміла — яка тітка? Ще одна тітка?
Танька. До тітки своєї він мене привіз, вона якраз кімнату здавати вирішила, він і каже: так краще буде, знімати, бо сам собі хазяїн, і ніхто ноги не повіддирає, якщо він у гості заїде. От стала я у його тітки жити, а він почав ухаживать за мной. В кіно ходили, навіть у театр водив, на комедію якусь несмішну. В салоні помітили, що ми зустрічаємося, і кажуть, давай на ученицю переходь, досить з тряпкою бігати. От стала я ученицею, а Бред Пітт мой...
Анька. А його так і звали? Бред Пітт?
Танька. Та Сірьожа він! Сірьожа! Одружитися він мені запропонував. Я погодилася. На роботі як дізналися, то мастєром мене поставили. Але я недовго в майстрах ходила. Після весілля мені Сірьожа каже — поїхали, я тобі роботу знайшов нову. Привіз мене, значіть, дивлюся — таке щось маленьке, в залах по два крісла всього, манікюрша сидить та все. Нє, кажу, тут я не буду робити, тут і зарплата маленька мабуть, і то мені не сподобалось, і там не так зроблено, а він мені: то виправляй, що не так, то наша парікмахерська. Купив каже, для тебе.
Оксанка. Оце б мені хтось магазина так купив. Промтоварного. Або ларьок хоча б.
Танька. Важко, дєвочкі, бізнес піднімати. Пішла на курси бухгалтерські, англійський почала вчити, на різні майстер-класи їздити, дівчат набрала нових, персонал, значить, поміняла, там акції всякіє для насєлєнія провєла, тіпа скідки для пєнсіонерів. В общєм, нічо так, пішла робота. Сірьожа мнє говоріт — давай ще одну парікмахерську откроєм, а я говорю — салон хочу. Помєщєніє вибралі, рємонт началі. І тут, приходіт на роботу устарівацца дєвочка така скромна, роботяща, Сєрафіма. Я сєбя вспомніла і так мнє їйо жалко стало і взяла я їйо уборщіцей. Хароша дєвочка аказалась, перспектівна, мєня бистро убрала.
Валька. І куди ти дивилася?
Танька. А я знала? Та я даже подумать нє магла про такоє! Я собі в салонє рємонт дєлаю, інтер'єр вибіраю, мєбєль, пєрсонал іщу, а за парікмахерской Сірьожа прісматрівал. Я уже потім замєтіла, што он как-то дуже часто там буває, думаю — а вдруг проблєми які? Налогова може причепилася? Та і поїхала серед дня туди... Ой, дєвочкі...
Оксанка. Застукала їх? На гарячому.
Танька. Ох, якби там це, то я пробачила б, воно ж мужик, хочецця, нєвтєрпьож може, але ж там романтіка... Він її з обіду привіз якраз, а я тікі під'їхала, виходить та Сіма, а у неї троянди у руках, от чесне слово, от у її зріст, мало не двохметрові. Я таких і не бачила нікагда. І дивлюсь — ручку він їй виціловує, а вона тими ручками унітази миє, і за жопу її гладить... ну все, думаю, приїхала я...
Анька. Так викинула б ти ту Сімку і все.
Танька. Я ж директором тікі була, а всі документи на нього оформлені. Він, собака, як знав, де саломки собі підстелити. То я, дєвочкі, як оце дійшло все до мене, то взяла якусь палку, та з тою палкою до парікмахерської зайшла, все там нахєр рознесла. Жалко було, але що робити? Поки Сірьожа свою помійницю до тями приводив, бо я їй тою палкою трохи обличчя порихтувала, я до салону, все вивезла звідти на смітник, всі документи порвала, себе звільнила за власним бажанням, вєщі свої зібрала і сюди приїхала.
Валька. А Сімка та?
Танька. Директоркою, мабуть зараз.
Оксанка. І що твій Сірьожа?
Танька. А нічо. Зовсім. Анічичирк. І я не висовуюся.
Анька. Оце й кіна не треба!
Валька. Прямо “Санта-Барбара”.
Танька. Так я, дєвочкі, так скажу: отих баб, що чужих мужиків уводять, я б помиями обливала та палками на головній площі колотила. Бо вони — паскуди падлючі.
Анька. А сама чого тоді до Михайла лізєш?
Танька. Та я ніколи на чужого мужика нє пасматрю, хай він хоч з золота буде, хоч сам Камбербертч, і то не подивлюся. Отак!
Валька. О, людина яка!
Оксанка. Та то Михайло до неї чіпляється, він же жодної баби не пропустить.
Анька. Важко з таким жити.
Танька. І не кажи.
Валька. А пам'ятаєте, дєвочкі, як нам добре без мужиків було? Зберемося на свята, телевізор подивимося, шампусіка вип'ємо, олів'є поїмо, та співаємо.
Оксанка. Ото часи були — ніяких проблем, ні тобі про гроші думати, ні про роботу. Вчись та й все.
Танька. А помнітє, девочкі, як на випускному нашому під ранок кудись зникли історичка та фізрук? А директор їх шукав по селу?
Оксанка, Валька, Анька та Танька перезираються та починають реготати.
Валька. І знайшов! Історичку — у арендатора, а фізрука з пляшкою в очереті!
Танька. Хароше врєм'я було.
Анька. Тань, а Сірьожа твій так і не появлявся? Зовсім? Не дзвонив?
Танька. Нє.
Валька. От падло!
Оксанка. Тре було ще й машину його розбити.
Танька. Жалко машину.
Анька. Йой, чого це тобі жалко? Хай вже та Сімка жаліла б, що ніжками шкандибати доведеться.
Танька. Не додумалася я тоді про ніжки.
Ява 14
До кімнати обережно зазірає Михайло.
Михайло. Ань!
Дівчата аж підскакують від несподіванки.
Анька. Шо?
Михайло. Додому пішли.
Анька. Нащо?
Михайло. Так малого спати вкласти треба.
Анька. Так ти вклади.
Михайло. Він не хоче.
Анька. Так мама твоя хай вкладе.
Михайло. Вона вже спить. І корову ще ж подоїти...
Валька. Що, Михайле, без Анькі ніяк?
Михайло. Так дитина ж, корова...
Оксанка. Як по бабах чужих ходити — так Анька не потрібна, а як по дому щось робити — так Анька?
Танька. Та єму нє жена нужна, а домработніца!
Анька. Він жере, як з голодного краю, перше, друге, третє, ще й кампот, а як йому обіда не приготуєш, а зі сніданку щось розігрієш — так кричить, обіжається, а те, що я теж працюю, і з виряченими очима в перерву додому їду так, що Тур-де Франс відпочиває, і це щоб йому тікі обід подати, так то не враховується.
Михайло. Мама завжди татові обід подавала.
Анька. То хай твоя мама від дивану сраку віддере і півгодини без серіалу обійдеться, та подасть синочку обід, я ж вже з вечора готую.
Михайло. Мами не чіпай! Вона на пенсії, хай відпочиває!
Анька. Від чого відпочиває? Що вона робить? Тікі серіали цілими днями дивиться.
Валька. Вона у вас на базар ходить!
Оксанка. Язика почесати з сусідками!
Анька. А як прийде, то давай мені розповідати, що там невістка те зробила, а там те. А що я роблю, вона не бачить? Не хочу я додому йти! Не піду!
Валька. Не пустимо ми її додому! Зробили з дівки собі рабиню Ізауру і довольні.
Танька. Сам корову подоїш.
Оксанка. І сам дитину вкладеш!
Михайло. Але ж як?
Анька. Я ж роблю, то й ти зробиш.
Михайло. Значіт, от як ти? Щоб і не поверталася, раз ти отак... Йди...
Анька. Мені йти з моєї хати? А може, то ти йди? І мать твою, твою мать, з собою забирай! Дєвкі, то ж хата моя!
Михайло. Ти шо, виганяєш? Мене?!
Анька. Ти ж мене теж тікі виганяв, чому я не можу?
Михайло. Нікуди я не піду! Це й моя хата теж, я там...
Анька. І шо ти там? Два цвяха забив? Нема там нічо твого, тікі труси у шафі, і на мої гроші куплені. Забирайся та щоб духу твого та мамки твоєї у моїй хаті не було.
Михайло. От візьму й піду, поплачеш тоді! Подивлюся, як ти сама, без мужика, жити будеш, та без мами моєї.
Анька. Чудово жити буду! Особливо без любімої свекрухи! І сина сама підніму.
Танька. А ми паможем! Допомогу от правлєнія дамо.
Оксанка. Канєшно, паможєм. Там, з малим посидіти чи на городі посапати ми завжди готові.
Оксанка. Обійдемося без мужиків!
Михайло. Та тьху на вас, курки дурні!
Анька (співає). Ой ходила по саду,
Вибирала вишні.
Якби мені чоловік
До моєї мислі.
Якби мені чоловік
До моєї мислі.
Щоб люлечки не курив,
Табаки не нюхав,
Чужих жінок не любив,
Одну мене слухав.
Чужих жінок не любив,
Одну мене слухав.
Михайло. Тьху!
Михайло вийшов.
Ява 15
Оксанка. Ань, ти шо, чесно його вигнала?
Анька. Ага.
Танька. Все-таки мужик... Що не кажи, а в селі без мужика...
Анька. Йой, а ти звідки знаєш, як в селі жити? Ти он кілька років і носа з того Хер.. Херсону не показувала.
Валька. Але ж мужик...
Анька. Нє, ну дєвочкі, ну чєсне слово, ви такі странні. Шо мужик? Шо значить “без мужика”? Шо, я сама города не спашу навесні без нього, чи сама не посапаю? Він тікі домовлятися ходив, я що, сама не схожу? А по хазяйству — я й так сама все роблю. Мені самі плюси без нього — їсть як з голодного краю, а ще на сігарєти дай, на пиво дай, на горілку дай. Хай тепер сам собі на сігарєти заробля, а мамка його хай сама синочку жратоньки готує.
Оксанка. А для здоров'я?
Анька. Та... обійдусь...
Танька. Щоб там у тебе все заржавіло?
Анька. Не переживай — не заржавіє. Розберуся потроху. Я десять хвилин як вільна жінка!
Валька. За це треба випити!
Розливають.
Валька. За вільну жінку Аньку!
Танька. І за мене! За вільну жінку Таньку!
Оксанка. І за Оксанку!
Валька. Тоді ще й за мене! За нас, дєвочкі, вільних та самостійних жінок!
Оксанка. Усі жінки, а ми — багіні!
П'ють. Танька починає співати, дівчата підспівують.
Танька, Валька, Анька, Оксанка (співають).
Ой пила я в понеділок, сама я,
Та й не пішла по барвінок, самая.
Приспів: Сама п'ю, сама наливаю,
Сама і стелюся,
Сама спать лягаю, самая!
Ой пила я у вівторок, сама я,
Та й не пішла на ярмарок, самая.
Ой пила я у середу, сама я,
Та й не пішла по череду, самая.
Ой пила я у четвер, сама я,
Та й не пішла на спацер, самая.
Ой пила я у п'ятницю, сама я,
Та й не вийшла на вулицю, самая.
Ой пила я у суботу, сама я,
Та й не пішла на роботу самая.
Ой пила я у неділю, сама я,
Та й не пішла на весілля самая.
Випивають.
Анька. Я оце подумала...
Валька. Ти?
Анька. Мені й подумати не можна? Я подумала — може, мені цей, стиль змінити? Те, що я свободна женщіна якось показати. Може, там, волосся пофарбувати у рижий колір?
Танька. Рижий не в моді. От блонд — це да, на всє врємєна.
Валька. І помада красна.
Оксанка. І тухлі на “шпильках”.
Анька. Нє, куди у нас “шпильки”? Вгрузнеш у них в гімно по самі вуха по наших дорогах. А от блондинкою стати... Чи піде мені блондинкою бути? А, дівчат?
Танька. Чого гадати? У мене перуки є. Від салону залишились. Зараз.
Танька шукає валізу, знаходить, відкриває та дістає звідти кілька перук, перуку — блонд подає Аньці.
Танька. Міряй, поки я добра.
Валька. Ой, які кудряшки! Я приміряю?
І, не чекаючи відповіді, Валька чіпляє на голову перуку з довгими кучерями.
Оксанка. Ой, а я оцю хочу — з меліровочкою.
Танька дивиться на дівчат, вибирає і собі перуку, натягує.
Анька. Ну що, і як вам?
Валька. А помада де? Танько, де помада? Та якесь пристойне вбрання на цю багіню!
Танька. Пошукаємо.
Починають шукати одяг по шафах, Танька дає Аньці червону помаду. Анька намагається щось нафарбувати. Танька забирає помаду та сама фарбує Аньці губи. Анька дивиться на себе у дзеркало, стягує перуку.
Анька. Шо дєвка продажна...
Валька приносить кілька суконь.
Валька. Тримай!
Кидає сукні Аньці, Анька їх не підхоплює, сукні падають на підлогу. Анька витирає помаду з губ. Плаче.
Анька. Яка я дурна... Що я наробила?
Танька. Ти чого? Дєвочкі, чево це она?
Валька. Ань, ти чого?
Анька. Дурна курка... От хто я... Ко-ко-ко-ко-кок-ко...
Оксанка. Сатурну більш не наливати... Дєвочкі, а шо ми пили? Заборна штука.
Валька. Агрономша, падлюка, знов з самогонкою експериментує.
Анька. Як же я тепер буду, га? Сама — одненька?
Оксанка. То вона що, за Михайлом плаче?
Танька. Знайшла за ким плакати. Така гарна женщіна сама нє астанєцца!
Анька. Та шо ти знаєш! Приїхала з міста, де мущін як клопів на собаці, і розповідає мені! У нас же ж тут самі женатікі! Свободний мущіна в расцвєтє сіл — це не абищо, і не абияк. Он, подивись на Вальку та Оксанку. І свободні, і гарні, і працюють, а мужиків нема.
Валька. Де ж їх взяти, тих мужиків? Ото як у місті вчились, то треба було хапати...
Оксанка. А куди хапати, коли у тебе вдома і города треба допомогти скопати, і картоплю викопати... як свободна мінута — так додому, допомагати... Кому ми потрібні у тому місті?
Валька. А тут, що тут... тут нас всі лякаються — приїхали з міста, вчені, інтелігентні... Тікі дивитися на нас. А я ж і за корівкою з дитинства хожу, і закруток на зиму повний підвал наставлю. І для кого?
Танька. І шо, совсєм нікого немає у вас, дєвочкі?
Валька. Та де.
Оксанка. Буває, як занесе якось мужичка у відрядження, а так...
Анька. Божечки, дєвочкі, он же ж піде, а може вже пішов від мене! Він же гордий!
Танька. Нє, ти диви на неї! Прогнала — все!
Анька. Так не повернеться!
Оксанка. Не повернеться, це факт, але ж маєш марку тримати. Вигнала — все.
Валька. До того ж, ти зі свекрухою його виставила. Твою свекруху всі знають, таке щастя нікому й задарма не потрібно!
Анька. А раптом знайдеться яка, що ту змію і на порога не пустить?
Танька. Якщо знайдеться така — то ми їй вікна поб'ємо.
Оксанка. І волосся видергаємо та продамо на перуки.
Анька. Дєвочкі, не можу я так... Не можу! Не можу!
Анька вибігає з кімнати.
Ява 16
Дівчата дивляться за Анькою у вікно.
Валька. Додому побігла.
Оксанка. Це ж у ноги йому кидатися буде, щоб не йшов від неї.
Танька. От ніякої жіночої гордості у неї немає!
Валька. Яка гордість, коли мужикі на вєс золота?
Танька. Не можна так, треба і собі ціну знати.
Оксанка. От чия б корова... Ти собі ціну показала? Поїхала? І шо?
Валька. І де ти і де твій колишній? Бізнес-леді вона... Де твій бізнес, леді, га?
Танька плаче та тікає у іншу кімнату.
Ява 17
Оксанка. Щось я перепила, мабуть...
Валька. Така заборіста ця самогонка... Тань... ми дурні, ми не те сказати хотіли... Тань, пробач нас!
Оксанка. Танюх, пробач!
Виходить Танька.
Танька. Ви думаєте, мені так легко було все залишати? Я ж любила його, все для його робила, гроші заробляла, аби все у нас було... думала — от відкриємо салон, от запрацює, поїдемо у відпустку, а там може і дитину народити думала. Все думала та думала... а те стерво мале не думало, воно робило!
Оксанка. Ти шо... то вона?..
Танька. Отож. Він її до лікаря водив, той все підтвердив.
Валька. Оце так... Точно, бабі думати врєдно.
Танька. Мені б таку вдачу, як у неї, ото я розвернулася б! Каралєвою була б! Багінею!
Оксанка. Та тьху! Каралєва, багіня... І шо? Та ти глянь на тих каралєв, он у газеті який, чи журналі купа їх, по сто штук на номєр. Тікі й роблять що з ліжка в ліжко стрибають.
Танька. Нє, ти не змішуй однє до другого. Різні є дівчата, і порядні, бо любов.
Валька. Йой, Танько, ти оце така дивна буваєш... Любов... Точно, та агрономша хренотень якусь намішала у самогонку.
Ява18
До кімнати забігає Анька. Сідає на диван та посміхається.
Танька. Ань, ти чого?
Оксанка. Ань?
Анька. Дома він, дєвочкі. Дома! Спить! Він не кинув мене, розумієте? Я його вигнала, а він не пішов. Любить, значіт.
Валька. Ще одна зі своєю любов'ю. Дивлюся, це заразно.
Анька. Я до хати підбігла, і так страшно мені заходити... Я у віконце заглядаю — а вони сплять. І він, і свекруха любіма моя, і малий.
Оксанка. Спить? От стерво, а. Жінка тут вся іспєрєживалася, а воно спить.
Анька. Та нічо, я вже заспокоїлася. Головне, він вдома.
Танька. Та гнати його треба поганою мітлою.
Анька. Не буду я нікуди його гнати. Вони всі — козли, а до свого я звикла.
Ява 19
У Таньки дзвонить мобільний. Танька дивиться.
Танька. Сірьожа?
Оксанка. Сірьожа?!
Валька. Відповідай!
Танька. Не можу... Не хочу.
Валька. Дай мені, зараз я йому відповім...
Валька забирає у Таньки телефон.
Валька. Альо, тобі сумно, хлопчику? Хочеш розваг? Секс по телефону — те, що потрібно (до дівчат). Трубку поклав, пробурмотів щось таке, нєпєчатне.
Дівчата сміються. Телефон Таньки знов дзвонить.
Танька. Сірьожа.
Оксанка. Тепер я відповім. Альо, гінекологія, акушерка у телефона. (до дівчат). Скинув.
Валька. А слово нєпєчатне?
Оксанка. Нє... Він, здається, у шоці був.
Танькін телефон знов-таки дзвонить.
Танька. Сірьожа!!!
Анька. Моя черга! (забирає телефона). Альо! Морг на проводі! (до дівчат) Дєвочкі, він здається там того.... в ауті...
Танька. І хай! Так і треба.
Телефон знов дзвонить.
Танька. Нє, ну скока можна! Альо! Пішов ти... Що? Де? Тут? Але... Я? У мене гості... Можу...
Танька скинула виклик.
Танька. Він тут. У машині, на вулиці чекає...
Оксанка. Так чого ти? Дуй давай!
Валька. Стій! Розпатлана така, тобі так тікі у собєс за субсидіями ходити... Дєвочкі!
Девочкі накидаються на Таньку — роблять зачіску, підмальовують, накидають гарного жакета та виштовхують із кімнати, а самі до вікон — дивитися.
Ява 20
Оксанка. Не треба підглядати, дєвочкі.
Оксанка та Валька відходять від вікон. Анька залишається біля вікна.
Анька. З цього місця гарно все видно, а мене — не видно.
Валька. Цікаво, чого він приперся? Сам же?
Анька. Сам.
Валька. Хоч би у міліцію на Таньку не заявив. Нема там міліції?
Анька. Немає. Нікого немає. Тікі його машина стоїть, а в машині він та Танька.
Анька відходить від вікна.
Оксанка. Щось я хвилююся... Треба заспокійливого, крапель сорок...
Валька. Може, грам? Коньячку?
Оксанка. Давай коньячку.
Валька. А немає. Є тікі самогонка.
Оксанка. Нє, я ту самогонку не буду більше пити, бо туди шось намішано.
Анька. Я не буду, я додому піду, до своїх.
Оксанка. Так вони ж сплять там всі.
Анька. Нічого, хай сплять. А я корову поки подою, бо так і стоїть, сонце моє недоєне...
Ява 21
Заходить Танька. Стала в дверях.
Валька. Ну шо?
Танька. Дєвочкі.... Он за мной приїхав... Каже, що любить, жити без мене не може... Дєвочкі...
Оксанка. А як же та курва? І дитина?
Танька. Не його дитина виявилася... Він випадково підслухав її розмову з мамою. Вона не відвертілася, все розказала йому. Він вигнав її.
Валька. І шо?
Танька. Додому кличе.
Анька. Їдь.
Валька. Не смій!
Анька. Їдь! Не слухай їх — вони заміж не ходили, нічо не панімают в сємєйной жизні. Їдь, кажу.
Танька. Так, я поїду. Там же все — і квартира, і салон. І Сірьожа.
Оксанка. Ти як того з ним, то про дитину думай.
Танька. Дитина. Точно, треба дитину. Хочу дитину.
Сигналить машина.
Танька. Чекає!
Танька починає хапати речі та засовувати їх у валізи, дівчата їй допомагають.
Танька все зібрала та закрила валізи.
Танька. То... я поїхала? Ви от що — ось ключі, замкніть хату і приберіть тут трохи. Добре?
Оксанка (беручи самогонку). Приберемо, не хвилюйся.
Танька. Ось ключі. А я потім, якось заїду до когось.
Валька. Давай.
Танька. От і все? Дякую, дєвочкі, за підтримку, за цей дєвічник. Якщо що, то вже пробачте мені.
Анька. Та ну на тебе.
Танька. На доріжку присядемо?
Сідають.
Танька. Все.
Дівчата обнімаються. Танька виходить. Чути звук машини, яка від’їжджає.
Анька. Дєвочкі, я додому. Самі приберете? Мене ж чекають.
Оксанка. Так сплять же всі.
Анька. А корова? Я піду. Заходьте, дєвочкі, частіше до мене, не забувайте.
Валька. Напросишся!
Анька. Заходьте.
Анька вийшла з кімнати.
Ява 22
Оксанка та Валька перезирнулися.
Оксанка. Дєла...
Валька. А ти казала — скушно.
Оксанка. То ти казала.
Валька. Нє, ти диви на неї, вона ще й виправляє. Оце собитіє, а? Це ж новий відлік часу на селі — як втекла секретарка з сільради! І не нада нікакіх серіалів!
Оксанка. А ми ж — свідки цього! То це все, тепер місяць без черги в магазині відпускатимуть.
Валька. І на базарі всі здоровкатися почнуть.
Оксанка. Село — то найкраще місце на землі.
Валька. І не кажи, кума. Це ж раз — і все, тепер ми на місяць — багіні!
Оксанка. Може, доп'ємо вже ту самогонку?
Валька. Багіні п'ють шампанське! (до глядачів) Нє, ну правда, ж? Хіба ж ми не багіні? Он теж багіня сидить, і он багіня... Оксанко, ти диви, тут самі багіні! Це ж ящик шампанського треба!
Оксанка. Три ящіка, а краще — фуру! Саме разорєніє з нами, багінями. Пішли, мож вмовимо нам шампанське зараз продати.
