Валька — сільська молодичка у самому соку.
Оксанка — її кума, однолітка, бухгалтерка.
Танька — колишня однокласниця Вальки та Оксанки, мрія сільських чоловіків, міська екс-бізнес-леді, а наразі секретарка сільради.
Анька — подруга Вальки, Оксанки та Таньки, колишня однокласниця, кощава сільська молодиця.
Михайло — чоловік Аньки, “газовщик”, майстер на всі руки, сільський Казанова.
Ява 1
Веранда будинку Вальки.
Валька. Красівою бути дуже невдобно. От іду я така красіва на базар, а баби мені услід плюються, бо мужики їхні очі об мене ламають. Я так скажу — об мою корму гріх не зламати очі, бо, знаєте, щедро мене обдаровано: і бампер у мене пристойний такий, номера такі, дуже замєтні, що ліфчика знайти проблема. От не шиють, падлюки, кружевні ліфчики на такі номера. А яка ж красота без гіпюру та кружавчиків? От я й кажу: невдобно у нашій країні красівою бути. Важко, понімаєте, ту красоту підтримувать. Нє, може яка міська красуня й витримує, а нам, сільським багіням, важко. Йой, тіки подивіться, хто до мене у гості йде. Кума моя, Оксанка, теж знаменита наша красуня, багіня бухгалтерії.
Ява 2
Заходить Оксанка.
Оксанка. Валько, ти вдома? Чого це ти на базарі морду лиця свого від мене одвернула?
Валька. Я? Та коли?
Оксанка. Сьогодні ж. Я до тебе, а ти розвернула свою корму, морду відвернула і попливла.
Валька. Та тьху на тебе! В мене ж морда не на кормі! То я Аньку Михайленкову побачила, та поряд з нею пропливла, як та звєзда по красной дорожке.
Оксанка. І що Анька?
Валька. А я знаю? За моєю хвігурою її костей не видно.
Оксанка. Ти чула, що у сільраді нова секретарка?
Валька. І хто? Дочка предсєдателя?
Оксанка. Де там! От нізащо не вгадаєш!
Валька. Щось мені аж страшно вгадувать...
Оксанка. Танька Чорногузка!
Валька. Твою дивізію! Я й повірила майже!
Оксанка. Та правда Танька!
Валька. Вона вже сто год у нашому селі не показується!
Оксанка. Як не показується, коли вона вже кілька днів тут. А ти не знала?
Валька. Не знала... Чого це її принесло у село?
Оксанка. Хто знає. Кажуть — набридло у місті, але я думаю брешуть. Вона ж того, з Криму приїхала.
Валька. Хіба з Криму? Вона ж у Херсоні жила.
Оксанка. А то хіба не одне й те саме?
Валька. Ти що, телевізора не смотріш? Де той Херсон, а де Крим. У тебе з географії завжди відмінно було..
Оксанка. Було, та загуло... А до Таньки тре у гості сходити, чи як.
Валька. Баночку огурків взяти солоних, помідорок, може канхфет купить. Оказать, так сказать, гуманітарну помощь.
Оксанка. Канфети не нада куплять, у мене є коробочка, на восьме марта правлєніє поздоровило, то та коробка ще жива.
Валька. Зараз підемо чи ввечері?
Оксанка. Я до вечора не витримаю.
Валька. Як Танька зараз вигляда?
Оксанка. Така ж худюща, ножки — як у кози рожки, і в ліфчику пусто.
Валька. Худюща не худюща, а хлопці до неї клеїлися, мов навіжені.
Оксанка. І толку з того? Одна приїхала, ще й на автобусі, і валізи свої сама від зупинки перла. Своїми очима бачила.
Валька. Ти що!
Вийшли.
Ява 3
Кімната в будинку Таньки. Прибрано, інтер'єр старий, речі всі максимум 80-их років. Танька, у шортах та майці, перебирає посуд. Грає сучасна музика. Танька тихенько підспівує та підтанцьовує. У двері стукають. Танька не звертає уваги на стук. Стук повторюється, потім до кімнати заглядає Оксанка, і вже заходять Оксанка з Валькою.
Оксанка. Танько!
Танька мало не впускає з несподіванки посуд.
Танька. Оксана? Валюша?
Оксанка. Впізнала!
Танька. Дєвочкі, ви совсєм не ізменілісь. А я вот, приєхала, да прібратся рєшила нємного.
Валька. То ми допоможемо.
Танька. Нє нада, я сама. Так а ви, дєвочкі, чєво прішлі?
Оксанка. Та почули, що ти приїхала, і побачити вирішили.
Валька. Розпитати як ти, де ти. Ось, гуманітарку...
Оксанка (уриває Вальку). Гостинців тобі принесли. От канфетки.
Танька. Всьо понятно. Шлі би ви, дєвочкі, со сваімі гастінцамі в лєс. Чєго смотрім? Топаєм отсюда бистрєє.
Танька виганяє дівчат.
Танька. Не успела прієхать, а оні уже лєзут... Гуманітарку оні прінєслі, блін... Вот только пусть прійдут в сільраду, я ім бистро покажу ту гуманітарку ..
Ява 4
Заходить Михайло.
Михайло. Танюха!
Танька (прелякано озирається). Міша?
Михайло. Мііііша! От тікі ти мене так звеш. А ще раз скажи!
Танька. Ти што, п’яний?
Михайло. З пів-літри пивасіка? Ти смієсся? Мене й пів-літри водяри не бере! То я тебе радий бачити! Скільки год тебе не було у нас. Надовго приїхала?
Танька. Не знаю, надолго ілі нєт. Как получітся, а пока работать буду в сільрадє сєкретарєм.
Михайло. Так то ти та біженка.
Танька. Какая ето я бєжєнка? Я домой прієхала. Чево б мне вот ето з Херсона біжать? Там спокойно.
Михайло. То ти, може, за мною скучила?
Михайло облапує Таньку, лізе цілуватися. Танька відштовхує Михайла.
Танька. Здурел! Вот ето я б через пол-страни єхала, штоб меня тут облапалі. Та нужєн ти мне, как зайцу стоп-сігнал. Тебе шо, нєкаво обнімать?
Михайло. Мені? Та я тут перший по бабах, тут усі за мною сохнуть. Та щоб я, та на бабу подивився, то ж не баба має бути, а ця... як її... як мінімум міс красоти. А до тебе я так, з жалості поліз обніматися, думав утішу біженку.
Танька. Ти ж утєшітель хрєнов, зараз і я тебе з жалості утішу... утюжком от етім!
Танька хапає праску, замахується на Михайла.
Михайло. От баба! Вогонь!
Михайло тікає.
Ява 5
Танька (навздогін). І нікакая я нє бєженка! Нє успєла прієхать, уже лєзут, лапают. Ще й , канфєти припьорлі.
Роздивляється коробку.
Танька. Просрочениє канфєти, мєжду прочім.
Кинула коробку, вийшла з кімнати.
Ява 6
До кімнати обережно заглядає Валька, за нею Оксанка. Заходять. Оксанка хапає коробку з цукерками.
Оксанка (до Вальки). Нє, ну ти чула? Канфети їй просрочені! То ж шоколад, шо йому буде! А під самогон так тим паче.
Валька. Тсс!
Обережно та швидко виходять.
Ява 7
Заглядає Танька. Дослухається.
Танька. Послишалось. (до глядачів) Ілі ето ви тут разговаріваєтє? Нєт? Та ладно, навєрноє, і тєлєфони нє виключілі і разговаріваєтє. Шо нєт? Нє виключілі? То давайте, виключайтє, бо візьму і сама виключу! І вапщє - тіхо, ідет спєктакль!
Танька виходить.
Ява 8
Кімната у домі Вальки. Валька та Оксанка сидять за столом та п'ють чай, розбавляючи його якоюсь наливкою чи бальзамом.
Оксанка. Ти диви яка вона... Падлюка! Була й залишилася!
Валька. Шо ти переймаєшся? Та забудь ти вже про ту Таньку. Подумаєш — приїхало з міста. То ще тре розібратися, шо вона у тому місті робила! Он у нас село — крутіше міста буде.
Оксанка. Та іди ти.
Валька. А що, неправда? Газ є, тепло є, світло є, дрова є, цукор та кукурудзу на пай дали, закруток домашніх купа. Про самогонку вапще мовчу! Куди тій водярі до домашнього самогончику? А ти огірків скікі банок закрила?
Оксанка. Я що, рахувала? Багато. От компоту точно скажу — двадцять банок закрила.
Валька. Це ж тим компотом залитися можна по самі вуха, хоч ванну з того компоту приймай.
Оксанка. Але у нас, культурна жізть не та, що у місті.
Валька. Тобі що, телевізора мало? Включай та окультурюйся.
Оксанка. І це, нема у нас якихось подій. Такого, щоб от, як у кіно. Скушно.
Валька. Оце точно, скушно. Я так собі думаю, от раніше, ну не було ж так. От згадай! Хоча... Тре' гарячінького додати.
Валька додає ще наливочки до чаю.
Оксанка. Нє, ну ти бачила оте позоріще? Я про Таньку. Не встигла приїхати, а вже мужики до неї лізуть, а?
Валька. Михайло хіба мужик? Він — козел, твою мать!
Оксанка. Аньку шкода. Вона ж любить його.
Валька. Така наша бабська доля, така та любов зла. Бідна Анька. От уведе ж Танька того козла.
Оксанка. Уведе. А потім візьме, та й знов у своє місто втече, а Михайло — за нею.
Валька. А вона його звідти — в шию. Бо у місті своїх козлів хватає, нащо їй сільський?
Оксанка. Повернеться він до Аньки, а вона, лахудра дурна така, назад прийме.
Валька. І от не пойме ж, що тим своїм поступком, вона всю нашу жіночу гордість у грязь вимазюкає. Втопче та розітре. Тьху — і все!
Оксанка. І ніякої тоді жіночої солідарності. Нє, треба щось робити з цим. Не можна так.
Валька. Не можна. Бо той козел, його тікі пусти, він же ж...
Оксанка. Еге ж.
Валька. Пішли до Аньки!
Оксанка. Не можна так. Треба з умом до всього підійти, треба так зробити, щоб і Танька отримала за всі ті приниження наші, за канхвети, і козел той, Михайло, більш ні на кого не заглядався, а Анька щоб нам по гроб життя благодарна була, і пай без черги видавала.
Валька. Ахрєнєть. Оце ти видала! Оце по-нашому! От що значить — багіня бухгалтерії! Усе прощитала.
Оксанка. Неси папір, ручку та лінійку.
Валька. Папір? Листок з блокноту підійде?
Оксанка. Та засунь собі його... Великий неси!
Валька. Звідки він у мене? Туалєтку можу дати. А ще є рулон обоїв, старий, після ремонту залишився.
Оксанка. Неси обої. І карандаш чи ручку!
Валька. У шухляді пошукай.
Валька шукає шпалери, Оксанка — ручку чи олівець. Оксанка забирає у Вальки шпалери, розкладає на столі, бере ручку, та починає креслити на шпалерах.
Валька. Це що?
Оксанка. План.
Валька. Чого план?
Оксанка. Села. Дивись уважно і все запам'ятовуй. Ось твоя хата, тут наш штаб. Ось — хата Таньки, а це — хата Аньки. Усе зрозуміло?
Валька. Чого це штаб у мене?
Оксанка. Дурна чи що? Твоя хата знаходиться на перетині ліній між хатами Таньки та Аньки. А моя — аж через дві вулиці. Я тікі за Танькою дивитися можу, а треба картину у цілому бачити. У тебе городами що до Таньки, що до Аньки можна добратися, ніхто і не побачить. І наблюдати удобно.
Валька. Зрозуміла.
Оксанка. Будемо слідкувати за переміщеннями А, М та Т та фіксувати за часом та на плані стрілочками. Ще ж фото зробити треба. Телефон у тебе ж фоткає?
Валька. Та фоткає, тікі там така вспишка, що аж засліплює.
Оксанка. То фотік свій бери. Фотіком цікаві моменти і фотай, або на відео зніми, це ще краще, а то ще скажуть — фотошоп.
Валька. Я ще скажу — треба спробувати все зробити, знайти такі місця, аби я все бачила, а мене не бачили.
Оксанка. Пішли.
Валька. Йес, командир! Слухай, а якщо не буде нічого цікавого? Якщо Михайло до Таньки більш не прийде?
Оксанка. Прийде. На кістях м'ясо солодше. Не сьогодні, так завтра, не завтра, так післязавтра.
Оксанка та Валька вийшли.
Ява 9
Кухня у будинку Аньки та Михайла. Анька готує їсти, слухає телевізора. Стук у двері.
Анька. Заходьте! Я на кухні!
До кухні заходять Валька та Оксанка.
Валька. Привіт.
Анька. Ніби бачились у магазині осьоі.
Валька. Може й бачилися. Не пам'ятаю.
Оксанка. Михайло вдома?
Анька. На шарашку пішов. Дачнику забора ремонтувати, ввечері буде. А у вас щось зламалося?
Оксанка. Фотоаппарат. Ось, подивися.
Анька. Я ж у цьому не розбираюся, та й Михась теж.
Валька. А ти подивися.
Оксанка подає Аньці фотоапарат, Анька бере його, крутить у різні боки.
Анька. І шо?
Оксанка натискає на кнопку, вмикає фотоапарат.
Оксанка. Капшо. Дивись.
Анька дивиться кадри на фотоапараті. Ошелешено дивиться на дівчат.
Анька. І шо?
Валька. Жуй харашо. Що, не панятно?
Анька. Ні.
Оксанка. І от як с ней разговарівать? От що тобі не панятно? Мужа свого відішь? Хата чия бачиш? Шо непонятнава?
Анька. Так може він по справі якісь зайшов.
Валька. Ага, і справа зайшов, і зліва..
Оксанка. І ззаді!
Валька. Тікі по справах до одиноких баб і ходять.
Оксанка. По старой дружбі зайшов, обласкав.
Валька. Він за нею скікі ходив, а вона так і не дала.
Анька. Та коли то було!
Оксанка. Не так вже й давно. Як раз такий вік у нього, що хочеться чогось з перчиком. От по телевізору розказували про таке. Не дивилася?
Анька. Йой, дєвочкі... Що ж робити? Вікна Таньці побити?
Валька. Не солідно якось.
Анька. Яйця йому зєльонкою обмазать? Так його ж мужики засміють, мені ж потім і дістанеться... Що робити, дєвочкі?
Валька. Ситуація... От я теж, коли те побачила, то не знала, що й робити.
Оксанка. Я от що думаю: треба піти до Таньки та накрити їх там обох. Щоб не відвертілися.
Анька. Так просто не підеш, треба якусь нагоду мати.
Валька. Придумаємо. Самогончик є?
Анька. Є.
Валька. Діставай, будемо нагоду шукати.
Ява 10
Кімната у хаті Таньки. Танька перебирає речі — щось складає акуратно у стоса, щось у сміттєвий пакет.
До кімнати обережно зазирає Михайло, тихенько підходить до Таньки, але Танька раптово обертається.
Танька. Што апять нада? Ілі потерялся? Нє туда зашол?
Михайло. Так показанія.
Танька. Какіє показанія? Убілі каво? Ограбілі?
Михайло. Так счьотчік, газовий.
Танька. Щотчік спьйорлі?
Михайло. Показанія із счьотчіка зняти треба. Я ж газовщик.
Танька. Так би сразу гаваріл. А то паказанія єму нада. Так би й дала...
Михайло. Ти шо, прямо зараз? Ну, Танька...
Михайло починає розстібати ремінь на штанях.
Танька. Ти ето што дєлаєшь?
Михайло. Як це що? Сама сказала тікі — так би й дала... То я не проти.
Танька. Што? Штоб я, да тєбє? Да я как врєжу тєбє січас, лєтєть будєш аж до Сєвернава полюса.
Михайло. Дам — не дам... Вам — та не вам... Ти вже якось опрєдєляйся чи шо... Счьотчіка показуй, мені показанія треба.
Танька. Так я не знаю, гдє он... У мєня в городе щотчіка нєт, а тут... я нє знаю...
Михайло. От ці городські... Понаєхало ж вас... Нічо не знають, а їдуть у село... Де кухня? Покажу тобі, де той счьотчік.
Танька та Михайло виходять.
Ява 11
До кімнати обережно заглядає Валька, оглядає кімнату, заходить. За нею заходять Анька та Оксанка. Мовчать, дослухаються.
Анька. Він тут!
Анька кидається до сусідніх дверей, Оксанка та Валька її затримують.
Оксанка. Ти шо?!
Анька. А накрити їх обох?
Валька. А раптом там... сам процес у разгарє? Ми шо, збоченки які, підглядати? Тут почекаємо.
Оксанка, Анька та Валька сідають на диван. Анька сидить між Оксанкою та Валькою. Ті тримають Аньку.
Оксанка. Вип'ємо, чи шо?
Дістає пляшку з сумочки, відкриває, хоче зробити ковток, але озирається, бачить чарки на буфеті, передає пляшку Аньці, бере чарки, роздає їх дівчатам.
Оксанка (до Аньки). Наливай, чи шо.
Анька наливає у чарки.
Ява 12
До кімнати раптом заходять Танька та Михайло.
Танька. Ви што дєлаєтє?
Валька. П'ємо. Наше здоров'я, дєвочкі!
Анька, Валька та Оксанка випивають.
Михайло. Аня!
Анька дивиться на Михайла, помічає незастебнутий ремінь.
Анька (показує пальцем на ремінь). Кобель! (починає рюмсати)
Оксанка та Валька. Козел!
Анька (плаче). Дєвочкі...
Михайло. Кобель, козел... Ви шо, в зоопарку? Анька, ти шо, напилася? От порося. Додому пішли.
Михайло підходить до Аньки.
Анька. Додому? У мене більше немає домууууу... (плаче, потім заспокоюється, дивиться на Михайла) Ні, це у тебе немає більше дому! (хапає його за ремінь та витягає той ремінь з брюк). Кобеліна! (замахується на Михайла ременем, той перехоплює його).
Михайло. Ти чого? Зовсім того? З катушок злетіла?
Оксанка. Та як тобі не соромно жінці в очі дивитися?
Валька. Звідки в нього той сором? Під парканом загубив!
Михайло. От під парканом я ще ні разу...
Танька. Слушайтє, давайтє ви вийдєтє во двор і там будєтє разбіратца?
Валька. Ти диви на неї! Шльондра міська! Не встигла приїхати, а вже мужика відбиває у подруги!
Танька. Какова мужика? Етова? Сільна нада! Нє нужєн он мнє савєршєнна!
Михайло. Ви шо, показилися? Щоб я, на таку бабу та хоч подивився? У неї ж ні рожи, ні кожи.
Танька. Да ти што! А кто ето мєня тут лапать хотєл? Пушкін? Кто тут ко мнє пріставал? Лєрмонтов?
Анька. Йой! У неї тут мужиків повна хата. (до Вальки) Чого ти мене штрикаєш?
Михайло. Та не слухайте ви її! Вона ж того, на мужиках поведена, сама на мене накинулася!
Танька. Я? (озирається, вириває у зовсім очманілої Аньки ременя та йде з ним до Михайла). Скотиняка ти непорядошна, Міша/
