Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44279
Рецензій: 86462

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Трилер

Пір'їнка

© Ніка Той, 10-07-2017
«Ану рухайтесь, с.чки! Живо до роботи, якого дідька порозсідались! Клієнти платять гроші не за милування  пілонами. Бігом, бігом, шльондри,бо вижену  всіх до біса!»  –  краплі слини вилітали  разом з словами із смердючого рота Тоні, і від крику тряслося його величезне бурдючне черево над  мало не слонячими ногами. Маленькі, запливлі  жиром очі налилися  кров'ю і рваними острівцями проступив багрянець на обвислих щоках. Добре обізнані  його  запальним норовом, дівчата  у костюмах, схожих на витвір зубожілого  дизайнера  –  збоченця,  хутко вискочили з тісної гримерної. Тоні далі розлючено пихтів, і  щось дике  й паплюжне всередині мліло з непомірної влади над зграйкою нещасних дівуль  –  ще б пак, це ж його бар, і його худоба.  «Ану стій, що ти напнула на себе?  –  зачепив масними пальцями тендітну юнку в короткій сукні.  –  Знову не слухаєшся, стерво? Скільки разів казав, що це стриптиз-бар, а не зібрання свідків Єгови! За що платять відвідувачі? За танці голяка. А ти всіх клієнтів віднадиш. Скинь з себе це лахміття, с.чко, бо опинишся на вулиці, звідки й прийшла! Чого стоїш, оглухла?»   Дрібне дівча в прозорій сукні з пір'їнками заклякло, з переляканих очей ледь не випорснули сльози.  «Відчепись від неї, хай виступає так. Вона ж  єдина професійно танцює серед повій, яких ти підібрав з вуличної  «паперті». І клієнтам  подобаються її образи в танцях…»  –  хлюпнула  ненавистю в обличчя товстуна одна з дівчат. Спокусливих форм висока чорнявка, з потемнілими сірими очима зухвало витримувала нищівний погляд хазяїна.   «Стули пельку, Марго, і не лізь не у свої справи. Забула,  якою прийшла до мене –  закінченою наркоманкою? Але я взяв тебе на роботу. Та все життя маєш мені руки цілувати, наволоч безхребетна, що не здохла на порозі мого бару. Заткнися і не заступайся, бо викину обох!» –  Тоні ще погрозливо гуркотів, та випустивши надмірну пару, почвалав  геть. Зайшов у  пошарпану  кімнату з облізлими  меблями, яку так погордо називав «офіс», завалився на диван, ввімкнув телевізор.  «Ну все, зітри сльози, Еллі, минулося й цього разу»,  – Марго  погладила  русяву голову малої. «Не варто зчіплюватись з ним через мене, бо ще справді вижене».  «Не бійся, не вижене. За ті копійки, що він платить, ніхто  не працюватиме, хіба  такі ж безтямні дурепи у скруті, як от ми. Все, мала, на деякий час він відчепився, а там – як Бог дасть…»
«Може вже досить на сьогодні? Ей, Джек, ти чуєш мене?» – кремезний Майк зігнувся дугою і затято репетував у вухо підстаркуватого недоростка. Обидва заледве трималися на ногах. Гриміла енергійна музика, поруч за стійкою сиділа добряче п'яненька білявка й без зупину сміялася.  «До дідька цей бар, йдемо в інший. Голова вже болить від дурної музики. Хіба я не можу відірватися у свій день народження? Гуляємо далі – хочу ще помацати дівуль. Це ж ти  казав, що Тоні пригрів новеньких  повій?  Вирішено – йдемо до Тоні…» – Джек зі злістю копнув стілець і похитуючись попрямував до виходу…
ЇЇ стрункі ніжки легко ковзали вичовгованою  підлогою сцени. Еллі танцювала,  уявляючи, що виступає у шоу-балеті  перед вишуканою публікою. Та очі весь час натикалися на  підпилі бридкі мармизи  з посмішками дегенератів  і  палаючими хтивими поглядами. Її витончені  рухи й майстерні  балетні па незвично дивилися на тлі вульгарних звивань  інших танцівниць.  З темного кутка бару, п’яно висолопивши  язик, Джек виїдав зголоднілим поглядом цю тоненьку постать. Розжарена кров шугонула його зашлакованими  венами  й розбурхала  зів'ялу стару плоть. «Заклич Тоні»,  – зверхньо буркнув офіціантці, що прошмигнула повз нього з тацею у руках…
Дихаючи, як загнаний кінь через непосильну ходу підтюпцем,та задобрений сотнею баксів, що неочіковано  оселилась в кишені засмальцьованих штанів, Тоні  важко ввалився у гримерну й гаркнув : «Гей, ти  – чудо в  пір'ї!  Хутко спустилась у кімнату для гостей! Там відвідувачі тебе зачекалися» Від цих слів  Еллі оніміла й розгублено озиралась довкола, шукаючи підтримки у дівчат. Але Марго    виступала на сцені, а інші мовчки чепурились перед дзеркалами.  «Але я наймалася  лише танцювати…»  – тремтячим голосом  спробувала захиститись самотужки. Та Тоні  навіть не дослухався до цього тихого цвірінькання, владно схопив за  худорляві плечі й потяг сходами вниз. «Нічого з тобою не станеться, з тебе  не убуде, як посидиш декілька хвилин з гостями. Інакше втратиш роботу!»  -–   погрозливо процідив крізь зуби і грубо заштовхнув у кімнату…
«Підійди, крихітко, випий з нами. Чому оченята такі перелякані? Не бійся, дядечко тебе не скривдить.  Хіба можливо скривдити таку обдаровану красуню! В тобі  ж іскра Божа, ще й  приховано  безліч  інших талантів, правда лялечко? Зроби подарунок в мій день народження, скрась своєю присутністю гірку самоту»,  – слова Джека розливалися  амброзією, а в самого  внизу живота  палахкотіло й розпирало від нетерплячки.Підійшовши до похнюпленої юнки  впритул, солодко вдихнув  пахощі  персикової  шкіри, спітнілими пальцями погладив неслухняні русяві кучері. Еллі стояла застиглою льодяною скульптурою й мовчки ковтала пекучі сльози. Та Джек цього вперто не помічав,  його  нахабні пальці продовжували подорож тендітним  тілом. Впевнено запхав їх під куций подол сукні  й хрипко застогнав.  Та смачний плювок в самісінькі очі миттю вирвав його із хтивої насолоди. Майк  поперхнувся випивкою і дико зареготав. Джек потемнів з лиця  й сперте повітря кімнати розсік звірячий удар. Не втримавшись на ногах, вона легко відлетіла й забилась  б край стола,  в’ялим снопом  зсунулась додолу.  На підлозі  повільно розтікалась  калюжка крові.  «Що ти накоїв?» –  зойкнув  ошелешений Майк і раптово протверезів. «Заткнись, бовдуре, заклич Тоні, хай хутко тягне сюди свою жирну дупу» –  гнівно прошипів Джек. За кілька хвилин  неспішно причвалав  Тоні.  Безпристрасно  глянувши на скоцюблене тіло на підлозі й оцінивши  ситуацію по-діловому,  мовчки простягнув руку вперед. Джек запхав у  масну долоню п’ять сотень, а натомість отримав палке завірення, що все владнається якнайкраще…
Повернувшись після виступу  у гримерну і не знайшовши там малої, Марго здивовано  цікавилась у дівчат: «Де ділась Еллі?» Та розпитування нічого не дало – заклопотані  нагальними  справами, а насправді  переодяганнями, вони байдуже знизували голими плечима у відповідь. «Чому вона  не дочекалась мене  і пішла сама? Зовсім несхоже на неї.  Ми ж  завше йшли з бару  разом. Що змінилося?» –  неспокій терзав  Марго. Та зрештою, вона теж переодяглася й вирушила додому. Втомлено підійнялась  в обшарпану крихітну кімнатку під самим дахом, яку називала  «ластівчине гніздо».  Вдома  дзвонила й  дзвонила  на мобільний  Еллі, та монотонний голос оператора вкотре відповідав: «Абонент поза зоною досягнення».  Довго сиділа на ліжку, сон вперто не йшов, і в  серце  закралася  холодна тінь тривоги.  Ледь засіріло, Марго схопилась на ноги й помчала з усіх сил. Довго стукала в пошарпані, з облупленою фарбою двері квартири Еллі  – тихо, ні звуку.  «Нічого не розумію. Де її носить?» – пекельно пульсувало у  скронях і  вже не на жарт схвильована, знову  дзвонила  їй на мобільний   –  та все намарно…
Ввечері в гримерній панував гамір й безлад  –  дівчата готувались до виступу, на вішаках звисали  дивакуваті костюми, сценічний мотлох сиротіло вилежувався  на стільцях, підлозі. Марго, не звертаючи  увагу на звичні атрибути, нишпорила  у шухлядах столика Еллі  й  раптово зблідла  як полотно  –  поміж  дріб'язку валялися  зв'язка  ключів, розряджений  мобільний. Приголомшена знахідкою, мов сомнамбула, вийшла з гримерної і спускаючись сходами  перечепилась через гору м'язів голомозої горили  - «барного  вибивали» Альфреда.  «Дивитись перед собою треба. –  незлобливо огризнувся Альфред. – Гей, що з тобою, Марго?»  Та вона заледве ворушила  змертвілими   губами: «Еллі…»  Потім, прийшовши до тями, прошепотіла: «Бачив Еллі?»  Горила в задумі почухала лису голову: «Ні , сьогодні не бачив». Марго вже  намірилась  йти вниз та він зарепетував на всю горлянку: «Зачекай,  згадав! Вчора бачив, як Тоні  силоміць  тягнув її  у кімнату для   гостей».  Закусивши до болю нижню губу, Марго зацепеніла, а він  продовжував: «Той зажерливий вилупок Тоні  й так мізер  платить за  мої неоціненні послуги, ще й зробив з мене «хлопчика  на побігеньках»  – змусив  вночі  вантажити якийсь важкий пакунок в авто...»  Вона не дослухала  його. Непомітно зайшла у гостьову кімнату, ретельно все обзирала.  Щось підняла  з темного закутка,  сполотніла й заклякла німим стовпом…
Тоні   розслаблено  валявся на дивані в «офісі»,  як завше  втупився  в екран телевізора й реготав . Пискляво скрипнули двері. Ліниво повернувши голову в їх бік, зло прогарчав: «Чого приперлась? Грошей не дам! І навіть не клянчи, на вас не настарчиш, ви все б пронюхали, кляті хвойди! Пішла звідси, поки не виштовхав попід зад» -  і  знову витріщився на екран. Він не терпів, коли його задурно відволікали  від улюблених смаколиків. Тихо прошаруділи кроки. Він  далі реготав й раптово  відчув, як в горлянку вперлось холодне лезо.  З несподіванки, як і  з  усього  натужного, піт потік рівчаками з масного чола,  й засудомили  товсті обвислі щоки.
- Де  вона?  
- Хто? Що ти мелеш, шльондро обкурена?
- Еллі! Де вона, жирний покидьок?
- Звідки я знаю, де ця хвойда тиняється… -  здавлено прохрипів.
- Брехня… Чому ж ти не ревеш бугаєм, що вона не вийшла на роботу? Все ти знаєш,  скотино   триклята! До кого ти її відвів? Хто вони?  Говори, жирна дупо, бо  виріжу твої смердючі  тельбухи і прикрашу ними увесь бар!
Тоні, рясно стікаючи потом, забелькотів: «Це був Майк Шеверд, з 117 Стріт. Іншого раніше не бачив, вони прийшли разом. Я  не знаю, що там  між ними трапилось. Прошу,заради Бога, вгамуйся»  Та ніж  шаркнув по пухлій горлянці,кров  чвиркнула густим фонтаном   і вирвалась  на волю. Тоні  лежав на дивані, розкинувши в сторони руки-сосиски, червоні  цівки стікали по них  у тягуче гидке озерце на підлозі…
Майк, як і кожного вечора, безцільно тинявся дешевими барами. Хоч насправді ціль у нього завжди була і він неспроста вибирав нікчемні забігайлівки. Там він легко, без зайвих зусиль підчіплював не вельми тямущих, доступних дівок і почувався на висоті  навіть з мізерним вмістом гаманця. Сьогодні йому щось зовсім не фартило, і в тоскній задумі попхався до задрипаного «Бореліто». А  з-за рогу облізлої будівлі зіщулена постать буравила його кремезну статуру запаленими ненавистю очима…
Майк сидів за натертою до блиску стійкою, ласими очима після третього подвійного віскі оглядав  дівчат, що  сиділи за столиками, пили пиво і вульгарно сміялися, зиркаючи навкруги густо намальованими очима в пошуках потенційної жертви. «Фух, –  невесело думав, –  ото вже страшні  й потаскані, навіть дивитись гидко на цей вичовганий  мотлох».  І вже вирішив, що пікантних солодощів сьогодні не передбачається, то хоч  нап'ється до чортів: «Навіть не збираюся повертатися тверезим в жалюгідну ницу квартирку, де навіть вікна виходять на глуху стіну». Хтось присів поруч і спокусливий аромат парфумів залоскотав  у носі. З цікавості  глянув вбік  і мало не свиснув з побаченого:  біля нього сиділа рудоволоса  дівчина з блискучими зеленими очима й яскраво вирізнилася серед завсідників бару. «Яка породиста  кобилиця, тільки й чекає на досвідченого  наїзника  –  цінувальника  справжньої краси, –  зблиснуло в думках, – я таких нетерплячих кобилок  шкірою відчуваю. І як вона забрела в цей гадючник, де тільки швендяють нікчеми без копійки в кишенях й дешеві хвойди?»  Вона сиділа всміхаючись, витончено пила гидотне пійло, що тут подавали  як каву, й випромінювала загадкове тепло. Майк замовив ще подвійне віскі для впевненості  й заговорив першим…
Він лежав у ліжку вдоволеним  і блаженно дивився, як вона прикурила сигарету й відійшла до вікна  – гола, боса. Густими хвилями впало на тендітні плечі довге волосся, на обличчі таємничо застигла тінь. «Який  вона пристрасний віртуоз в любощах. Ммм, що вона витворяла в ліжку. Вгадувала всі мої  потаємні  бажання, навіть дозволила зв'язати  їй руки. Оце ж солоденька норовлива  кобилка, та все ж я осідлав її».  Вона підійшла до нього, провела тонкими пальцями по животі, грудях. Всередині   у нього заново розбурхався  згаслий вулкан. Він вже намірився знову затягти її в ліжко. Та  вона торкнулася устами його грудей, і  невимушено почала прив'язувати його руки до билець ліжка. «Ти хочеш ще погратися, ненаситна   пустунко?» – вдоволено муркав, як кіт навесні, Майк та подумки продовжив: «От невгамовна  самиця, зовсім несхожа на інших з її виду, котрих я грів у своєму ліжку». Вона продовжувала пестити його, та згодом відвернулась до речей, що валялися  на підлозі після спішного роздягання. Він в очікуванні незримих польотів заплющив очі. І відчув прохолоду металу  на шиї.  Від несподіванки вирячив очі й не міг дихнути, натужно закашлявся. Весь любовний  настрій зів'яв  миттєво …
-  Чому ти її вбив? Просто так забрав життя невинного янгола?
-  Що ти верзеш? Нікого я не вбив! Заспокойся, давай все обговоримо, тільки розв'яжи мені руки…
Вона тицьнула світлину йому в очі.
- Впізнав, наволоч? Тепер ти  скажеш, чому її вбив?
-  Це не я. Все сталося випадково. Повір мені, це не я.  Це  Джек, Джек Прістон, я просто сидів поруч. Це він їй зацідив, а вона не втрималась на ногах  і вдарилася  головою.  Я тут ні при чому. Це все Джек…
Вона  нетерпляче перебила  його  белькотіння: «Кажи  –  де він живе? Чуєш, покидьок, де він живе?»  Ніж знову боляче натиснув на горлянку і Майк прохрипів: « Меллоустріт 125, 7С»   «Чому ти не зупинив його, а байдуже споглядав, тварюко? Ми для вас сміття, непотріб? Мовчиш? Замовкни навіки, юдо!» – вона з силою встромила ніж йому в груди, і в нестямі наносила важкі удари один за одним. Липкі краплі розлітались, вкриваючи ліжко, стіну зловісним  декором. Потім змила з себе кров, неквапно зібрала розкидані речі, одяглася, ретельно знищила сліди. Прикурила сигарету, жадібно затяглась. Без крихти жалю глянула в його застиглі очі: «Горіти тобі в пеклі, гадино. Хоча, гори в ньому вже!»  Клацнула запальничкою, вогонь впевнено затанцював старою вилинялою  ковдрою…

Джек Прістон щодня  втікав геть із міста від надокучливої спеки. Застрибував у авто і лихо нісся трасою до життєдайної зеленої прохолоди на ранчо. Звичайно, дорогою він частенько зупинявся з    нестерпним природним бажанням підпепити якусь кралечку. Та всі спроби були намарні. Не те, щоб  зовсім не траплялися падкі на пригоди дівчата. Просто вони не відповідали своєрідному смаку Джека…
Кабріолет  Cadillac ciel мчав з  шаленою швидкістю по дорозі, намагаючись якомога скоріше  вирватись із задушного розпеченого міста. Джек увімкнув музику на всю потужність й розслаблено кермував. На узбіччі все зливалися в різнобарвну  мазанину, та все ж очі вихопили  щось особливе  із розпливчатих придорожніх силуетів. Натужно заскреготівши гальмами, авто різко зупинилось, поволі здало назад. Узбіччям енергійно крокувала білява юнка в короткій спідничці,з ранцем за плечима, стрункі  довгі ноги встрягли у  вщент розбиті  кросівки.  От ці ноги й зачепили увагу Джека. Як він полюбляє  отаких невинних  школярок, їх дитячий запах, пухленькі губки, несміливі пагорби грудей. «Гей, мала, куди крокуєш? Можу підвезти»  – весело гукнув, нап'яливши на себе маску доброго дядечка - самарянина. Вона зупинилась, усміхнулась й задзвенів голосочок: «До озера  «Норебрі»,  зустрічаюся там з друзями, та  вже добряче спізнююсь». «Мала, тобі  безмежно пощастило!  Якраз  їду в той бік, підкину аж до самого озера, не ковтатимеш пилюку на узбіччі, та й сонце шкварить немилосердно». Вона щасливо засміялася й хутко застрибнула  на сидіння.  Авто стрімко рвонуло   вперед. Час від часу він кидав погляд на її голі коліна і тонкі руки й  десь усередині скиглило, що вона здавалася  йому трохи старшою, ніж очікував. А вона наївно, з дитячою безпечністю тараторила про друзів, про плани на пікнік. Він ще б волів зазирнути в її очі, та вони надійно сховалися за великими темними скельцями окулярів…
Дорогою Джек не скупився на компліменти і вкрадливим ніжним голосом обплутував чіпкими тенетами довірливу незнайомку. А вона, нічого не помічаючи, слухала його  й усміхалась… Колеса шаркнули об кам'янистий  берег і зупинились. Джек вже не стримував себе  й  лагідно погладив  точене колінце –  вона напружилась, та  не промовила ні слова. Пальці зухвало поповзли  вгору гладенькою шкірою стегон  – вона не опиралась.  Розпашілий  Джек, облизуючи губи, вже розщіпав гудзики на штанях й вивільняв затверділий прутень, як в шию боляче врізався ніж. Спантеличено схопився  за шию –  кров пролилася поміж пальцями, хлюпнула бухливою хвилею на сорочку, густо замальовуючи її червоним. Вона тицьнула  йому в обличчя світлину  і з ненавистю зашипіла: «Тепер ти вже нікого не вб'єш, тварюко! Не вб'єш!» Ще раз вправно шмикнув ніж  – і  Джек скрючився від нестерпного болю, що яскраво вибухнув у зістареному мозку.  Очі закотилися під повіки, в них застиг останній кадр, як вона трясе відрізаною зморщеною плоттю. Востаннє захрипів і стих. Вона зсунула  мертвяка з водійського сидіння, впевнено загнала автівку на край берега, протерла сидіння й панель, зняла з ручника. Авто скотилося крутим схилом  і шубовснуло вниз. Темні води озера, вмить проковтнули несподівану здобич, сито відригнули колами, потім вдоволено  вгамувались.  Вона зірвала з голови білу перуку. Довге чорне волосся нетерпляче вистрибнуло з душного полону і скуйовдженими пасмами вляглося на плечі. Витягла з ранця звичні джинси й сорочку, переодяглася.  Вона поверталась у місто. Довго йшла вздовж  дороги, повз неї  мчали стрілою  автомобілі.  На мості зупинилась, витягла світлину, ніжно й трепетно вдивлялась в неї. «Я знаю, Бог забрав тебе в рай, та мені стало спокійніше тільки тепер. Чому, Господи, так сталось?  Чому вона так рано пішла?  Чому  я ще живу, чорна випалена душа, продажна за дозу ганчірка? Я люблю тебе, Еллі. Ти –  єдине світле, що нагадувало  мене – справжню, колишню. Та я не вберегла тебе. Лети, мій милий  янголе, лети…»  – Марго витягла з кишені закривавлену пір'їнку. Вітер легкопідхопив її й поніс  над  випаленими сонцем полями…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

вроджене відчуття слова...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© George, 25-07-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 10-07-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.24291896820068 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Лезами по нервах: «Маленьке життя» Ганья Янаґігари
Перш ніж ви продовжите читати, саме час для офіційного оголошення. Я не рекомендую вам «Маленьке життя» …
Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій»
Для української літератури постапокаліптика — відносно новий жанр. Те саме можна сказати і про кіберпанк. …
Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …