Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44264
Рецензій: 86434

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Слово про ГЕРОЯ України

© Василь Шляхтич, 07-07-2017

Нині я знов відвідав Пана Степана Семенка у Старечому домі. Сьогодні він був дуже розмовний. Увійшов він  пам’яттю у свої дитячі роки. Згадав рідне село в його улюбленій Волині. Згадав своїх батьків, а були ними Тетяна і Василь Драницькі. Батьки його були хліборобами. В них було чотири з половиною гектара землі. Я запитав його, коли і чому він, як Степан Драницький поміняв своє прізвище? Він сказав мені, що зробив це, коли заарештували його москалі. Не дуже хотів продовжувати цю тему. Говорив, як минали йому дитячі  роки в рідному селі, в якому грався з ровесниками, а з часом ходив з ними до школи. В селі було чотири класи. Що четвертий клас треба було обов’язково повторювати. В школі священик, або, як сказав, по нинішньому, катехит  вели лекції релігії. Навчання було в українській мові. В п’ятий клас пішов до школи до Луцька. Це було біля десяти кілометрів від його рідного села. В Луцьку за школу батьки зобов’язані були платити 3 злоті за місяць. Це називалося, як він сказ – «родзінне», тобто родинне. В його селі церкви не було. Церква була в сусідньому селі, в Піддубцях. Сама церква була дуже велика, а і дуже стара. Вона була побудована вже після того, коли там настав розкол у Православній Церкві в Першій Речі посполитій. Тоді частина ієрархів прийняла Унію з Римом. В ті часи при допомозі польської шляхти і священства побудовано багато нових, показних церковних храмів. Під кінець вісімнадцятого сторіччя, поки Польщу розібрали, все на тих землях відбувалося мирно. Він пригадав мені, як на тих землях народилися Уняти, або як нині кажуть Греко-католики.  На Волині, як і в майже цілій захопленій москалями у вісімнадцятому сторіччі  Польщі,  були постання польської шляхти. Після невдалих постань, московські настоятелі  захопили греко-католицькі церкви і наводили там насильно своє, московське  Православ’я , де священики і віруючі під тиском були примушуванні  переходити  на російське ПРАВОСЛАВЯ. Московська влада зараз наслала московських священиків, які Службу Божу правили на московській мові. Були спротив місцевого населення. Єпископ, як настоятель Єпархії, був у Почаїві. Я сказав Пану Степану, що ми з дружиною вже тричі відвідали Почаїв і там молилися. На це Пан Степан сказав мені, що у Почаїві він не був ніколи. Раз у раз пригадував собі Пан Степан своє дитинство. Як знаємо воно припало на двадцяті роки двадцятого сторіччя. Сам Пан Степан народився 19 січня 1920 року. Тепер Пан Степан задумав на декілька хвилин, а далі каже, що  перед його очами дуже часто стає образ його дитинства. Пригадує собі, як будучи малим хлопчиною побачив приїзд священика до його села, як його батько, коли побачив, що фірманкою їде священик, вийшов з хати і ідучи в напрямі священика, будучи ще далеко, вже зняв шапку з голови і вклонився. Коли приблизився, то ждав, коли священик скерує свою долонь до нього. Щойно тоді його батько привітався зі священиком цілуючи його в руку. Тоді священики мали велику шану у селян. Пан Степан говорив, що біля його села не було польських сіл. Були лишень польські  колонії, а також  німецька і чеська колонія. У кожній з цих колоній були школи, в яких вчили діток  в їхніх рідних мовах. Відносини між «колоністами» і етнічним населенням, тобто українцями, або як тоді їх називали поляки – русинами, були досить добрі. Всі колоністи спілкувалися українською - русинською, бо добре її знали, особливо німці і чехи, бо прийшлося їм жити між мирними людьми тої землі. Між українцями, а німцями, чи чехами були добрі відносини. З поляками, вже так добре не було. Польські  колоністи зайняли ті  їхні землі після закінчення Першої Світової Війни. Колонії німецькі і чеські постали, ще за царської Росії. Польські колонії виникли після закінчення війни польсько більшовицької. Тоді то в нагороду Пілсудський надав землю легійоністам, які боролися з москалями, а також  «осадникам» з центральної Польщі, які прибули тут полячити (полонізувати) їхні землі.  Хоч в боротьбі з москалями брали участь також і українці, їм на жаль, землі не наділено. Місцевому, українському населенню, це не дуже сподобалося. Їм прийшлося терпіти недостаток землі і працювати у колоністів за невеликі гроші.  Колоністи, в усі більші свята ішли на Служби Божі до церков Православних, хоч самі були в більшості католиками, або протестантами. Костелів там майже тоді ніде по селах ще не було. Щойно де не де починали будувати. Пан Степан сказав мені, що його хресною мамою була чешка. Говорив, що коли повернувся з сибірських таборів до Польщі разом з поляками, він відвідав свою маму хресну в Чехословаччині. Говорив про те, як його мама хресна повернула в Чехословаччину. Що це було  по договорах Німеччиною, Радянським Союзом. Тоді настала виміна людей між згаданими державами. Чехи і німці, а також багато польських родин переселилися до «Райху», тобто на німецьку сторону. Поляки до Радянського Союзу не пхалися. Вони вже знали з історії про мед обіцяний більшовиками.  Таким то способом його хресна мама повернула в Чехословаччину. Говорив, що священик його порохії мав шістдесят гектарів землі, яку обробляли парафіяни.  Говорив, що коли закінчилася Перша Світова Війна, люди бажали собі, щоб Службу Божу священики правили в українській мові, бо за царської Росії правили лишень в московській. Бувало, що вірні прогнали священика, який ставав їм проти і не хотів служити їм і Богові  в мові їм зрозумілій, хоч може він і не знав руської ( читай – української). Пригадав собі, як їхню церкву відвідав єпископ з Почаїва. Забув прізвища, але пам’ятає, як всі були дуже вдоволені, бо Службу Божу правив в українській мові. А ще яке гарне і зрозуміле для всіх казання сказав... Сам єпископ був офіцером армії Української Народної Республіки. Пригадує собі, як почав вчителювати під кінець тридцятих років минулого сторіччя. Як наказано вчителям вчити дітей пісню – «нє бендзіе Ніеміец плюл нам в тваж...»  „Nie będzie Niemiec pluł nam w twarz». А завершив все словами – «... а як було, добре знаєте...». Говорив Пан Степан, що після Першої Світової війни наше населення було мало грамотне. А все це тому, що після козацької доби на Волинь прийшли попи – москалі, яким було вигідне неписьменне населення. Всіх грамотних і тих, які стояли за українством наших земель, царська влада насильно посилала тоді в глибину Московщини, а освічених і проводирів, у Сибір. Вже за його дитячих років, якщо хтось з більш заможних людей хотів послати свою дитину у школи, то всі в селі сміялися і говорили, навіщо йому це, ти краще купи йому кусок землі. Земля дасть хліб, а школа лишень збаламутить.  Він сам був тоді здивований тим, що для більшості священиків на Волині було вигідним те, щоб віруючі були мало грамотні. То він, як один з перших пішов до Луцька вчитися. Тут нині пригадалося мені, як давно колись говорив Пан Степан про своє повернення з сибірського заслання. Як приїхав у Польщу і зупинився у місті Гожові Великопольському, як шукав своїх людей, з якими міг би поспілкувати про наше минуле. Просто, шукав українців. Він, як говорив купив в кіоску «Наше Слово»,  (це була тоді одинока  газета – тижневик, яка була писана українською мовою) і демонстраційно читав її в автобусі, мріючи, що хтось побачить це і заговорить до нього рідним словом. На жаль довго прийшлося йому на це чекати. Все таки віра дала плоди і він дочекався. Знайшов НАШИХ людей, а були це жертви «Акції Вісла», яких то було насильно викинуто з рідних земель і розташовано на західних і північних землях тодішньої Польщі. Були теж українці, які тікаючи перед москалями «перехрещувалися» на поляків... Це нагадало мені ще один спогад з тих часів. Говорив мені один старший за мене, все таки молодий свідомий українець, якому прийшлося служити в польській армії в час Польської Народної Республіки.  А ось його розповідь. - Колись, будучи на перепустці з армії заїхав я на одне село, в якому мала відбутися сільська танцювальна забава. Знав я від родини і знайомих,  що в тому селі і в його околицях живуть українці переселені польською владою в час «Операції Вісла». Задумав віднайти їх, але  як мені віднайти людей, про яких лиш оповідання знаєш хто вони. Дальше він говорить, що був в польському уніформі. Коли почну українською говорити, можуть прийняти мене НАШІ люди як провокатора. Не знаю які відносини між людьми тут в селі. А треба сказати, що це були п’ятдесяті роки минулого століття. Крім того, я був ще з іншими спів служителями, про яких і небагато знав. Прийшла мені така думка. Це західні землі нинішньої Польщі. Запитаю про німців - автохтонів. Як задумав так і зробив. Біля сільської крамниці питаю мужчину, який приїхав ровером (велосипедом) зробити купівлю: Proszę Pana, czy w tej wiosce mieszkają jacyś Niemcy? ( Пане, скажіть, прошу, чи в цьому селі живуть якісь німці?) А він на це польською зі східнім наголосом : - Panie, jacy tu Niemcy? Tu mieszkają Polacy zza Buga і Ukraińcy z „Akcji Wisła” (Пане, які ту німці? Тут живуть лишень поляки з за Буга і українці з «Операції Вісла»). Так я зітхнувши  продовжував розмову з тим же чоловіком. – А які прізвища в цих українців? Він мені назвав бодай же чотири прізвища. Так я ідучи селом розпитав вже  про них і так зайшов до хати української сім’ї, яка прийняла мене дуже радо. Це були люди десь з Сяніччини, які через цю ганебну «Акцію Вісла» знайшлася власне в тому селі... Таким то підступним запитом я дізнався про українців в селі.     Далі буде....

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Як виділяти абзаци

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 08-07-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.46249985694885 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …