Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44636
Рецензій: 87353

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Повість

Господиня гарна ч.3

© Михайло Нечитайло, 29-06-2017
За три роки в колгоспі змінилося керівництво, тож Катерина нарешті отримала милостиве право вийти на роботу в рільничу бригаду.
Зима, чи не зима, дощ чи сніг, мороз чи спека – Катерина на роботі. Чи сапати буряки, чи різати солому худобі в люту холоднечу, чи що б там не було – Катерина на роботі.
Якось, підперезані морозом, жіночки тягали до дробарки солому, хукаючи в промерзлі пальці, котрі ледь не примерзали, навіть рукавиці не допомагали, до держаків.
– Все, не можу, – ледь вичавила з себе посинілими губами Надя Гонтенко. – Хай вона провалиться, ця солома, що ж мені, з-за неї здоров’я втратити, чи що?
Жінки поспівчували сердешній і хотіли було підтримати той відступ з поля морозного бою, але на заваді стала Катерина.
– А це що за паніка? – кинула сердито. – Синіють руки, то чого ти, каліко, рипаєшся в колгосп на роботу. Не годна до праці, - шпетила Надію, - сиди дома, бо вихододень усім ставиться один і я не хочу, аби ти з моїх рук свої померзлі гріла дармовою копійкою. Або роби, як усі, або йди к чортенній матері й щоб я тебе тут не бачила.
– А хто ти така, аби мною помикати? – обурилася Надія.
– Хто я така? – впритул наблизилася Катерина. – Жінка. Така, як і ти. Колгоспниця. Така, як і ти. Тільки я бачу голодну худобу, бачу наше село, жінок ось цих бачу, яким без тебе доведеться ще зайвий час гріти цю морозну прірву. А ти ні біса не бачиш, окрім своїх рученьок. А чим вони кращі за мої? Чим кращі за Парасчині, котрі вдвічі старші за наші, чим кращі за Оленчині, котрим тільки вісімнадцять? Чим кращі, питаю? Відповіси, йди к бісу, не відповіси – працюй з усіма, бо гроші діляться порівну.
Надія не відповіла.
– Я змерзла, – проскімлила тільки. – Дуже.
На Катерину це не вплинуло.
– Змерзла, то грійся, – кинула. – Он габлі, тягай тюки, нагрієшся. Тільки тягай, як ми, а не велі-повелі, як тягала досі.
Так Надія й добула зміну. Два пальці, щоправда, обморозила, але соломи того дня худобі набили.
– Отак воно й повинно бути, – відповіла Катерина жінкам, котрі прихлипували, співчуваючи обмороженій Надії та натякаючи, що винна в цьому Катерина, - не вмієш з людьми, не вмієш уперед, морозь руки та гнися позаду. Жаліти треба, коли біда, а коли хтось хоче за рахунок когось – треба нагнути, щоби врівень став, навіть якщо це йому в тяжбу. Інакше всі з-за одної будемо позаду. А воно нам треба, оте позаду?
Жінки здвигнули плечима, так і не розібравшись, що кому треба, але бойову Катерину на весну обрали ланковою, бо ніхто інший просто не хотів.
– То я сама за себе, коли вийшла на роботу, а коли й ні, – гомоніли проміж себе, – а це хочеш не хочеш, а йди, бо ти ж відповідаєш…
– А я буду, – без зайвих заперечень відразу погодилася Катерина, – як боятися, що сіль роз’їсть руки, то не треба брати в руки оселедця. Бо смакувати всяк любить, але солі в рані теж боїться всяк. Я не боюся.
Очоливши ланку, отримавши наділ, де вони будуть вирощувати буряки, Катерина вигнала горілки, напекла цілу тацю риби й помчала в поле, де хлопці якраз заправляли землю добривами під майбутній урожай.
– Ось, хлопці, – поставила пійло й закусь на ріллю. – Тільки дайте слово, що все, що робите на полі, мені зробите двічі.
Хлопці облизались і зробили все тричі, відтявши частку поживи з сусідніх ділянок.
Прийшла посівна. Жінки маніжилися дома, готуючись до Великодня, а Катерина в полі на агрегаті, як спрвжнісінький тобі сівач.
– А риба буде? – гукали хлопці.
– Буде, – обіцяла.
– А до риби? – озивалися найсміливіші.
– І до риби теж, – не скупилася. – Але після того, як виткнуться із землі посіви. Будуть просіви – ні чорта не дам; гарненько все зійде – могорич подвійний.
Хлопці старалися на совість, Катерина агронома, як казав, «прив’язала до свого поля, наче корову налигачем до перекладини», але буряки на тому полі зійшли найкраще – один в один і всі, як козаки, аж рипіли листочками.
Прийшла черга жінок сапати бур’яни.
Катерина пройшлася перед жінками.
– Ні, так не піде, – мовила. – З чим оце ви вийшли в поле?
– З сапами, – весело відповіли жінки.
– Це не сапи, це рушниці, – невдоволено відповіла Катерина, взяла в одної з жінок сапу, примірялася до держака, котрий замалим не рівнявся її зросту. – Як же з таким держаком можна нормально обсапати культуру?
– Всі так полють, – нерозуміюче знизали плечима жінки.
– Ми – не всі, – уточнила Катерина, – тож і сапати будемо належно, щоби ні бур’янинки, ні корінчика зайвого на полі не було, а бурячки щоби не тулилися один до одного, наче перелякані дівчата, а росли поодинці на належній відстані, як ото глядачі в залі.
– Не перший рік на полі, якось його переколупаємо, – жінки рушили на лан.
– Ні, – стала Катерина на дорозі, – мені не треба нічого переколупувати, мені треба врожай. Тож, дівчата, гайда по домівках, і щоб завтра у кожної був держак не вище пояса.
– Та нам що, рачки лізти по полю? – обурилися жінки. – Всі сапають стоячи, ще й насіння встигають лускати, а нам – рачки?!
– Рачки, – підтвердила Катерина. – І про насіння забудьте. Не час. Ідемо на рекорд.
– Ото, – не повірили жінки й наступного ранку явилися на поле так, як і напередодні.
Але Катерина теж явилася з сокирою. Вихопила сапу в одної – торох – і держак споловинився, в другої тої ж утнула.
Третя стала супроти.
– Не дам псувати інструмент, – заявила.
– Не дам псувати поле, – глянула в очі бунтарці сердито Катерина. – Хочеш лузати насіння, к чортенній матері з моєї ланки. Додому, навіки додому, бо знаєте ж, дівчата, голова не любить біганини після наділу площ.
Побурчали, полаялися, нагнули спини, полізли ледь не рачки полем.
Інші ланки сміялися.
– Гей, Катерино, ми вже скоро повіряти площі підемо, а твої каліки ще й половини не зсапали.
– Так, дівчата, над нами сміятися надумали, – заявила Катерина членам ланки. – Дійсно, ми трохи відстали від інших.
– Ще б пак, – мовили жінки, – люди літають, як літаки, ми ж повзаємо, як прокляті.
Не звернула Катерина уваги на репліку, своєї правила:
– Із завтрашнього дня не чекаємо машини, в шість виходимо на поле, й до восьми вечора.
– Та це тоді ще й з поля пішки? – аж підскочила котрась.
– Пішки, – не заперечила Катерина, – треба людей наздоганяти.
– А худоба, а дім? – вжахнулися жінки.
– Ночі довгі, – відрізала Катерина.
Надулися.
– Хто не дотримуватиметься нового розпорядку робочого дня, вихододнів поставлю до дідька мало. Заробите ви в мене, – пригрозила.
Мусили скоритися – від виходів на роботу залежав стаж, а зараховувала їх дійсно ланкова.
Хтось спробував пожалітися голові на каторжну працю «за Катьки».
Голова облизав пошерхлі губи, потім видобув з-поза них купу матюків і кинув між жіноцтво.
– А ви що думали, – добавив у кінці, – колгосп – це прохладітєльний напиток? Ні, це піт і ще раз піт. Бо він для нас усе, – та й пішов.
– Певно, вподобав Катьку, – понесли жінки свою образу в наклеп.
– Вподобав, кажете? – вчула те Катерина. – Ах ви ж сучки.
Пішла по вчора прополених рядках.
– Сюди йдіть, – гукнула. – Оце що? – показувала на занедбану бур’янинку під буряковою гичкою. – І-ій, а це що за сором несусвітенний, два буряки поряд, це ж з них толку не буде. Голова, кажете, мене вподобав? Хай буде й так. А я вподобала поле. І знущатися з нього не дам. Будете тут у мене скніти, аж доки голова мене дійсно не вподобає.
Примусила перейти ще раз площу, аби виправити недоліки.
Зайшли механізатори підживлювати культуру, Катерина тут як тут:
– Хлопчики, ви ж ретельно, ретельно біля моєї площі. Я вас не зобиджу.
– Ти, Катерино, – гув підстаркуватий тракторист Прокопович, – бздиш над цими буряками, наче вони на твоєму городі, а не в колгоспі. Що тобі з них, меду вточать?
– Я піклуюся, – поправила Прокоповича Катерина, - а ти, дурню старий, дійсно бздиш. Тільки ротом. Тобі що, геть однаково, як родить наша земля, на якому місці наш колгосп? Перше місце взяти – оце і є мед.
– А мені воно геть, – почухав чуприну Прокопович, – проповз трактором по ріллі, бо мусиш звідкілясь шматок хліба вирвати, та хай воно й сказиться. Перше місце… У тебе, Катерино, в голові не те що місця, лепу немає, раз таке верзеш. Розумнішай, жінко.
Подивилася скоса на підстаркуватого дядька.
– Не захотів на перше місце ти, Прокоповичу, ото й баба від тебе втекла, бо нащо ти їй із сімнадцятим.
Прокопович підскочив, як ошпарений, бо його жінка дійсно повіялася була в молодості кудись. Потім, щоправда, повернулася, але чий у них другий син – Прокопович досі не знав.
– Ти… Ти… – верещав. – Ти дурна, дурна жінка. У тебе немає душі, в тебе замість неї буряк, як стовп.
– Зате солодка, либонь, – реготіла Катерина.
– Оковита ти, а не солодка, – мовив зло. – Пекуча, але по-дурному. Градусів багато, але смаку немає. Після тебе, як на похмілля, важко. І головне, причини немає, щоби тобою напитися. Хіба за дурну компанію. Та ти з ріднею не ладиш, куди тобі зі мною зладити.
Та й пішов, зігнувшись, до свого трактора.
– Якби рідня, як рідня, то й ладила б, – буркнула й Катерина. – А то послід, а не рідня.

                                                              (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 03-07-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Зінь, 02-07-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 01-07-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.41356205940247 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Маеліс де Керанґаль «Ладнати живих»: коли смерть набуває сенсу
Частини мертвих можна використати, щоб ладнати живих. Так раціоналізується смерть. За таким принципом …
Петро Яценко «Нечуй. Немов. Небач». Український паровий панк
Кінороман «Нечуй. Немов. Небач» заснований на реальних подіях і біографії українського письменника Івана …
«Північний вітер». Роман в електронних листах
Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою! Роман «Північний вітер» …
Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …