„Ще трішки!!! Ще декілька хвилин. Ну, давай. Треба потерпіти. Ти повинна!!! Вставай!!! Ти чуєш? Все буде гаразд. Та що за день такий!”.
„Обережно!” – почула вона чийсь крик десь позаду себе. Таня підхопилась і стрибнула в бік від тієї схованки, де вона щойно відлежувалася. „Таня, бажаю вам наснаги та сил дійти до міського парку”, – продовжив незнайомець, молодий чоловік років тридцяти, що виглядав з вікна на другому поверсі будинку, який знаходився прямо перед нею. „Ба-ба-а-х!”. Спантеличена, Таня мовчки дивилася, як в цю схованку, перед купою битої цегли, на великій швидкості, в’їхала жовта машина. За мить вона зайнялася вогнем та вибухнула. „Вставай!!” Таня з останніх сил піднялася. ”А най, що буде, то буде!!!!”. Десь поряд, на сусідній вулиці луною обізвалося ще одне „Ба-ба-ах!!”. На землю! Зникнути, заховатися від цього хаосу, від цієї авантюри, яка на один день стала її життям!
Таня лежала на холодній землі, пальцями руки намагалась вичавити знайомі звуки з мобільного телефону. Андрій. Треба йому зателефонувати. Ще раз. Останній.
„Ваш абонент поза зоною...” Маячня!!! Кляті оператори!! Дурний зв’язок!! Цілий день тільки і чути одне. „Ваш абонент поза зоною досягнення...” Їй так потрібен Андрій, її коханий Андрій, а він зник, загубився, ніби розчинився в часі та просторі. „Ваш абонент....
Перед очима Тані, зранку ще доволі симпатичної та жвавої дівчинки, а зараз – змученої, зляканої, пропливали мозаїчні картини зліплені із її вражень, отриманих протягом всього сьогоднішнього дня. Починалося все доволі гарно, спокійно. Вона вийшла з будинку і повільно линула вулицею, аж раптом до неї підскочила розмальована дівчинка в дивному різнокольоровому костюмі. Таня було відсахнулася від цієї дивачки, але вона була дуже впертою, ця лялька в темних окулярах та незвичним запахом парфумів. „Не проґавте свого щастя! Це буває тільки раз в житті, така чудова можливість, ми запрошуємо вас на „Свято весни» ,- з цими словами дівчина тицьнула розгубленій Тані в руки маленького зеленого квитка. „Сьогодні, о п’ятій в міському парку! Ну, бувайте!”. Таня, поміркувавши, вирішила було нікуди не йти, але в маршрутці водій зневажливо проігнорував гривеника, який вона йому простягнула. „Не треба, Таня, для вас сьогодні все безкоштовно, сьогодні цікавий день, ви ж йдете у міський парк?”
„Звідки ви знаєте, як мене звуть?- здивовано запитала вона. „Таня, - організовано закричали пасажири мікроавтобусу, - якщо ви будете так безцінно витрачати час, то ви запізнитеся у міський парк!”. Мовчки вона пройшла по салону і сіла на своє місце.
На роботі шеф спідлоба глянув на Таню. „Я вчасно” .”Та ні, Таня, я не про це, можеш бути взагалі сьогодні вільною, тобі ж треба підготуватися до п’ятої години?”. Мовчання було її відповіддю.
Шеф відправив її в салон краси, для того щоб, як він зазначив, - „привести себе в порядок”. Таня звичайно відмовлялася, але із шефом важко сперечатися, та й аргумент у нього серйозний – „за кошти компанії”. Після цього вона довго намагалася змити під краном прямо в салоні зелену фарбу з волосся, що стирчало в усі сторони. „ Даремно ви так, робота надійна, - із посмішкою на обличчі прокоментував її нікчемні спроби майстер, - але якщо вам дуже не подобається, ось адреса одного непоганого закладу, там вам і одяг стильний підберуть”.
В непоганому закладі з волоссям нічого вже не зробили, але одяг, який їй підібрала стиліст, був трішки незвичним, бо був кольору „хакі” і певно призначався для ведення бойових дій на місцевості. „Навіщо це мені? – запитала Таня. „Так треба!” - почула вона у відповідь від двох кремезний дядьків у сірих костюмах, що вхопили її під руки, - якраз все нам і розкажеш!” . „Але про що?!”. „Як банк пограбувала та про банду свою, та інші ваші справи”. Після цих слів її запхнули в машину і відвезли у міськвідділ. Звідти Таня вибралася лише через декілька годин. А потім все навкруги затанцювало, застрибало. Незнайомі люди, неочікувані ситуації, втеча від бандитів, стрибок на парашуті, політ на гелікоптері, який ледь не закінчився катастрофою - ці та багато інших подій стали для Тані справжнім джерелом різнокольорових вражень.
.... поза зоною досягнення, зателефонуйте ще раз.”
Раптом їй стало байдуже. Після подій, що з нею відбулися цього божевільного дня, стало зовсім байдуже. Таня втратила будь-який інтерес до фіналу цієї феєричної гри, в якій вона прийняла участь. Смуга з чорного диму, що рухалась центральною вулицею міста, невпинно та невідворотно наближалася до Тані. Заплющивши очі та затиснувши пальцями правиці носа, вона не стала чекати поки до неї наблизиться та смуга, підхопилася із землі і зробила крок вперед. Потім ще. І ще. Здавалось – хвилини перетворилися у вічність...
Хвиля свіжого повітря зненацька налетіла на Таню, вона ледве встояла на ногах, але дихати стало зовсім легко. Вона відкрила очі і здивовано глянула навкруги. Так, це був вхід до міського парку. Таня таки дісталася до нього. Але та картина, яка намалювалася перед її очима, була настільки незвичною, настільки неочікуваною, що вразила її не менше, ніж всі події цього божевільного дня.
Прямо перед Танею стояв... її Андрій. В костюмі, білій сорочці, з великим букетом червоних троянд в руках. На обличчі усмішка. Трохи поодаль від нього – ціла купа народу, декількох людей вона впізнала, були серед них і перукар, і лялька в темних окулярах, і водій з автобусу, і навіть її шеф. Були там і представники одного з телеканалів.
- Сонечко! Це „ВСЕ ДЛЯ ТЕБЕ”! Весь цей день, всі пригоди, і Свято Весни, яке зараз почнеться. Я так давно... так давно хотів тобі сказати, що ти в мене найкраща, квіточка моя, серденько, не можу й дня провести без тебе, сумно мені і самотньо, ти станеш моєю дружиною?
Таня трішечки помовчала, так, для інтриги, а потім підійшла до Андрія, обняла і ніжно прошепотіла. „Так, Сонечко!”.
А потім додала:
- Але за умови...
- Якої?
- Ну, знаєш, хочеться наш перший місяць спільного життя теж весело провести, в дусі сьогоднішнього дня..
- Жодних проблем. Щось придумаємо...
