Чекаю літака на Львів у Стамбулі. 202 ворота в терміналі міжнародного аеропорту імені Ататюрка. Година до вильоту. Літак уже підігнаний до «телепорту», в залі очікування біля виходу до воріт уже чимало народу в очікуванні посадки в літак. У передчутті повернення додому, настрій у всіх майбутніх пасажирів ліричний. Раптом поміж рядами оцих очікуючих ліриків пробігає жіночка з якимись сумками та пакетами з дьюті фрі. Жіночка пристойного віку, мабуть навіть пенсіонерка. Хоча яскраво фіолетовий колір її волосся повинен би одразу насторожити всіх оточуючих. Сумнівно, що цей колір є побічним ефектом застосування якогось контрафакту, як це сталося з усім відомим Іполитом Матвієвичем Вороб'яніновим. Хоча не виключено, що на цей відтінок були великі знижки через його радикальну фіолетовість. Та, скоріш за все, маємо справу з продуманою акцією та продуманим вибором кольору. Звісно, дієслово «продуманий» тут вживати неправильно.
Отже, пробігши галопом весь цей зал з очікуючими, нікому нічого не сказавши і не спитавши, вона починає пробувати відркривати стулки скляних дверей, що ведуть в коридор до літака. Збоку це виглядає, ніби ремейк сцени з рідким термінатором, коли він руками-гаками намагається відкрити двері ліфта. Звісно, жінки то страшна сила. В багатьох ситуаціях вони сильніші не те що за чоловіків, а за будь-якого з термінаторів. Та в даному, конкретному випадку (що дуже дивно), в пенсіонерки з фіолетовим хаєром нічого не виходило. Врешті, хтось із мужчин, хто сидів поближче до цієї сцени, не тримався і спитав солов’їною: «Жіночко, а чому ви двері ламаєте?» На що отримав відповідь несолов'їною:
– Самальот вот-вот улєтіт, мнє нужно внутрь попасть.
– До вильоту ще ціла година.
– Дєйствітєльно? А у мєня на часах вилєт уже!
– Та ви подивіться, в цьому залі усі чекають посадки на цей літак, на Львів.
Жінка врешті звернула увагу на близько сотні фейсів, які позбувшись меланхолії, весело споглядали на цей цирк та робили ставки, хто стане переможцем поєдинку людина-пенсіорнерка-термінатор чи товстоскляні-зачинені-двері?
– Что же ето я часи пєрєпутала? – врешті заспокоїлась жіночка і потягла свої клунки до найближчого вільного крісла.
А білоруською клунки-торби це хатулі. Та це зовсім інша історія.
