Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44151
Рецензій: 86141

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза спогад

***

© Рудько Ігор, 13-06-2017
Ти була ще тоді молода. Десь року бракувало приблизно, щоби тебе, бабусю, скувала хвороба. Я ще зовсім маленький... Пам'ятаю, як виходили ми щодня з дому. Перетинали оте наше сумбурне пострадянське передмістя і прямували на довгу дорогу, розмежовану з обох боків високими деревами (хочеться їх згадати краще, але відтворюються в пам'яті самі лише контури й обривки.) Дорога наша на дачу здавалася довжелезною. Так... Це тільки зараз, загартований римськими дистанціями, я усвідомлюю, наскільки оте містечко моє мале й мізерне. Раніше воно уявлялось мені цілим світом. Чорт забирай, воно мені цілим світом і було. Ота моя Україна радіусом в 2 кілометри.
Один літній день згадується чомусь особливо. Як поверталися ми додому, попри невеликі городи, вздовж плотів, обрамлених виноградом і малиною.
Гроза піймала нас тоді біля подвір'я Анни Федорівни кутової. Періщило так, що навіть собака, обов'язковим ритуалом якого було щоразу зустріти і спровадити нас гавкотом, заховався якнайглибше у свою будку і тільки й поблискував звідтам очима-жаринами. Слава Богу, ти взяла з собою накидку. Маленьку, так ніби спеціально, аби я щільніше тулився до тебе, бабусю. А гроза вар'ювала тоді не на жарт. Здавалося, усі сили раю й пекла воювали над нашими головами. Патьоки брудної води вперемішку з дрібним гравієм омивали мої сандалі, а розбурхана дитяча уява безупину вимальовувала перед очима повноводні ріки з розгалуженнями і дельтами... Було якось свіжо і душно водночас. Зате аніскілечки не страшно. Ні... Та й чого мені боятися, якщо я з тобою?
Дощ тарабанив по нашій поліетиленовій накидці, ніби отой непроханий гість чи ти, наступного року, у кабінет невропатолога. Він періщив по динях, по гарбузах, по малині. По канцерогенних стріхах з шиферу. По собачій будці. А я тулився щільніше до твоїх ніг, хапався за натруджені руки і чомусь хотів, мені дуже хотілося в той момент, аби дощ не закінчувався ніколи.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2238810062408 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Стефані Ґарбер «Каравал»: Коли грає стає реальністю
Часто людям хочеться пограти в гру, яка відволіче їх від реального світу і на кілька днів перенесе в інший …
«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …