В залі засідань стояла мертвецька тиша. Директор прискіпливо вдивлявся в обличчя кожного з членів Наукової Ради Лабораторії, ніби шукаючи серед присутніх когось з небажаних наукових співробітників. Він з повагою ставився до членів Ради, але нікому з них ще не довелося дізнатися кінцевої мети його теорії побудови суспільства бездоганних людей, бо він маніакальне підозрював кожного з науковців у можливості зради національним інтересам країни в разі незгоди з його особистим баченням подальшого розвитку держави як суперорганізму, в якому діють політико-економічні відносини побудовані на штучній корекції геному людини. Директор сам вибудував систему конфіденційності і сам контролював за її дотриманням. Наукова структура Лабораторії нагадувала собою справжнє «гетто» з Відділень і Боксів, що не могли працювати у автономному режимі, а лише в тій послідовності процесів і науково-практичних дослідів, коли ними, особисто, керував сам Директор – така собі автократія наукової діяльності. За довгі роки спільної роботи, в цьому абсолютно зачиненому від суспільства закладі, викристалізувалися свої правила спілкування вчених як поміж собою, так і з керівництвом – вони ніколи не задавати запитань і ніколи і ні з ким не ділитися своїми науковими досягненнями. Кожний відділ займається своєю справою і лише начальник відділу мав прямий зв'язок з Директором для координації виникаючих проблем. Ніхто і ніколи не дізнається справжніх імен цих видатних чоловіків і жінок, бо вони, як і сам Директор, є безцінною власністю держави. Їх особисті справи знаходяться в картотеці Служби Безпеки Головної Контори під грифом «Цілком таємно» – зберігати довічно, вразі небезпеки знищити в першу чергу». В спілкуванні на роботі поміж собою, вони завжди відгукувалися на вигадані імена-псевдоніми. Ось і зараз на черговій нараді, що відбувалася кожного місяця, вони мали звірити свій напрямок роботи з тими завданнями які ставляться перед Лабораторією вищим керівництвом.
– Це добре, що на ваших обличчях я не помітив і тіні будь яких емоцій, – порушив тишу Директор. – Емоції – це завжди ознака людської деградації, бо емоційність завжди заважає думати прагматично і цілеспрямовано. Якщо ми зараз подумки зрадіємо і будемо пишатися нашими досягненнями – то відразу опинимося на узбіччі науки, бо немає межі пізнання побудови Всесвіту, як і немає межі вдосконалення людського, чи будь якого організму. Ми з вами є лише мізерною часткою цієї круговерті життя, що зламала споконвічні стереотипи цього гігантського еволюційного процесу. Ми довели нашими науковими відкриттями, що мораль, етичні забобони – це лише всього-на-всього засіб для стримування наукового прогресу. Ми, в цих стінах нашої Лабораторії, винайшли алексир вічної молодості, довівши на собі його бездоганну дію. Ми побороли старість. А хіба це заважає нашій моралі, чи нашій цнотливості?
Директор гіпнотизував присутніх своєю вдосконаленою мовою Творця. Дійсно, по його зовнішньому вигляду не можливо було визначити візуально вік цієї людини. Його, мармурового кольору, обличчя нагадувало безсмертне обличчя єгипетського сфінкса – сонячного божества.
Раптом Директор змовк, зупинивши свій питливий погляд на Алісі, керівнику відділу Зовнішньої Корекції.
– Думаю, що ні, – пане Директоре, блискавично відреагувала Аліса.
– Тоді коротко поясніть нам, так би мовити, перспективи просування нашої технології омолодження в широкі народні маси. Адже цей метод молекулярної і клітинної мікробіології, під загальною назвою Anti-age, повинен в недалекому майбутньому вивести нашу Лабораторію на рівень матеріальної самоокупності з метою прискорення наукових досліджень в галузі генної інженерії.
– Панове, як ви знаєте, метод омолодження (ревіталізація) людського організму шляхом ін’єкцій стовбуровими клітинами, дав позитивний результат при вибірковій Anti-age терапії – це всього сім днів амбулаторного перебування в клініці і процес набуває незворотної стабілізації життєво важливих функцій організму. Процес ревіталізації вже пройшли десятки видатних діячів науки і культури; прізвища розголошувати зараз не етично. Доки що це доволі недешеве задоволення, але з набуттям подальшого розголосу, чи вдалої рекламної компанії в засобах масової інформації, коли люди зрозуміють, що це дійсно дієвий спосіб омолодження, ціна стане доступною для всього загалу. Ми зараз, в Києві, плануємо відкрити дванадцять спеціалізованих салонів ревіталізації і косметології під загальною назвою: «Салони молодості і краси», а по обласним центрам – від трьох до п’яти, в загальній кількості сто двадцять салонів. Але в нас можуть виникнути деякі непередбачені проблеми.
Вираз обличчя Директора з задоволеного, змінилося на стурбоване.
– Попрошу вас про це доповісти детальніше, – промовив Директор.
Присутні вчені здивовано переглянулися поміж собою.
– В нашій системі охорони здоров’я досі не розвинута практика аутологічного банкетінгу стовбурових клітин, а збір та консервування пуповидної крові і плаценти, набув кримінального характеру, ставши, в медичних колах, своєрідним експортним матеріалом в розвинуті країни Заходу, бо паралельно з нашими мікробіологами і генетиками, на Заході, вчені теж працюють в цьому напрямку і вже винайшли методику лікування стовбуровими клітинами таких захворювань як цукровий діабет, чи хвороба Альцгеймера, тощо. Вони поставили на потік вирощування органів людини, як запасних частин, вразі непередбачуваних наслідків. Ми, по суті, для них стали донорами цієї новітньої індустрії в сфері охорони здоров’я.
– Вони що, крадуть не обліковані післяпологові рештки?
– І не лише рештки, пане Директоре, а й новонароджених немовлят.
– Невже в нас не залишилося ні краплі патріотизму? – з досадою в голосі зауважив Директор.
– Це прикро, але такі реалії нашого сьогодення. А враховуючи те, що акушерам на хвіст впали журналісти зі славнозвісної газети «Сенсація», – Аліса, знизивши тон доповіді, зирнула на Директора, – почнуться розслідування, акушери заляжуть на дно і ми можемо втратити, на деякий час, сировинну базу.
– Які журналісти? Доки ці кляті нишпорки заважатимуть нашій справі? Їм що, мало своїх проблем? З журналістами треба покінчити раз і назавжди! – накинувся Директор на Алісу.
– Пане Директоре, але ж ми… демократична країна, журналістів кавалерійським наскоком не взяти, вони добре вивчили свої права.
Директора, від слова демократія, здавалося охопила істерія. Аби в нього був зараз в руках пістолет, він, без сумніву, розпочав би стрілянину.
– Справжня демократія вмерла разом з Римською Імперією! Ви повинні це знати, – голос Директора звучав погрозливо. – В сучасному світі демократія давно переродилася в охлократію, а її руйнівну дію ми з вами зараз, не без огиди, спостерігаємо на кожних чергових і позачергових виборах, де підкуплений грошовими мішками та брехливим популізмом натовп, вирішує долю країни! Ось цю еквілібристику ділків ви називаєте демократією?
– Вибачте, я…
– Що ми ввели тому чудакуватому кореспонденту аби прищемити йому язика? – обірвав Директор на полу слові Алісу.
– Операція по перевтіленні особистості Юрія Кепочки пройшла успішно. Ми йому, на першому етапі деморалізації, підмішали у напій десятивідсоткову дозу скополаміну, щоб частково стерти інформацію з нейронного накопичувача, а потім ввели аміназин в суміші з аміталом-натрія, що дало можливість генетикам вдало застосувати методику нокаут гена. Хлопець стоїчно переніс екзекуцію, але натомість отримав пригніченими гени честі і порядності. Ця методика, під кодовою назвою «Перевтілення», як і «Сироватка правди», може бути прийнятною в спецопераціях по зламу моральних принципів деяких політиків. Зараз ми спостерігаємо як у нашого підконтрольного розвиваються інстинкти тринькання грошей та ейфорія неконтрольованого збагачення. Експеримент показав позитивний результат. Ми, спираючись на дослід з журналістом, зараз впевнено можемо маніпулювати занадто чесними і порядними людьми. Відділ Корекції має намір використати підконтрольного, відомого масовому читачеві журналіста, для публікації серії замовних статей рекламного характеру по впровадженню в повсякденне життя процедури омолодження.
– Які ускладнення виникають після такої екзекуції? – очі Директора випромінювали злу іронію.
– Можливі короткочасні галюцинації, іноді з елементами телепортації, та жахливі сновидіння породжені манією передбачення.
– Це добре. Добре. Під час кризи нам завжди не вистачає своїх штучних Кашпіровських, – з іронією зауважив Директор. – Але що ви зробили для запобігання нищівного розголосу в пресі цієї історії?
– Поліція вже приймає необхідні заходи.
– Мене зовсім не цікавлять поліцейські заходи. Вони здатні лише наламати дров. Як нейтралізувати журналістів? Хто з газети займається цією справою?
– Настя Воловик, спецкор. Але вона вже встигла скинути матеріал в редакцію.
– Блискуча оперативність. Сміх і горе – журналісти нам втерли носа.
Присутні ще не бачили Творця в такому розлюченому стані.
– Пане Директоре, це не зовсім так. Ми спрямуємо газетний розголос лише по факту крадіжки немовлят. Наші спеціалісти вже працюють в цьому напрямку. А щодо решти матеріалу – ми дезавуалізуємо головного редактора і спрямуємо його зусилля на розгортанні рекламної компанії омолодження. Незаконний бізнес пологових будинків ми припинимо, а щодо банкетінгу стволових клітин – цю проблему треба вирішувати особливим розпорядженням уряду.
– Які ще в нас проблеми? – Директор звернувся до присутніх.
Вчені мовчали, напружено чекаючи остаточного висновку питань зовнішньої корекції. Вони відчували, що сьогодні має відбутися представлення нової теорії Творця в розв’язанні науковим шляхом доки що невирішених проблем суспільної моралі.
– Наш проект по виведенню нової популяції людей націлений в майбутнє, – голос Директора був стверджуючим і лунав проповіддю спущеною з небес, – але це процес не одного дня. Пройде декілька десятиліть, доки наші Homo sapiens news з видозміненим геномом, зможуть створити життєздатну популяцію, яка і повинна прийти на зміну звичайним людям. Ми не можемо прискорити цей природний процес, але ми й не можемо стояти осторонь спостерігаючи як звичайні люди, докумекавши про наш задум, спробують чинити опір. Не забуваймо, що вони мають значний запас міцності – їх на планеті вже сім мільярдів, але зараз для нас реальною загрозою є прихильність людей до неконтрольованого збагачення – одним словом: жадність затьмарила розум багатіям. Яскравий приклад тому – події, що розгорнулися в пологовому будинку номер п’ять. В звичайних людей відмовляють гальма від однієї лише думки про збагачення і тоді їм вже не до порядності, чи патріотизму. Навіть для порядних людей великі гроші стають справжнім наркотиком, а тому, – Директор знову, поглядом, звернувся до професора Антонія, керівника відділу «Морального перевтілення», – перед вами я ставлю не менш відповідальну задачу ніж винахід «сироватки правди». Професор Антоній здригнувся від згадки про той жахливий препарат, який ось вже тридцять років застосовують слідчі органи для розв’язувань язиків занадто мовчазних негідників. – Пане професоре ви розумієте, що я маю на увазі?
– Не зовсім.
– На перехідний період, доки процес природного самовідтворення наших бездоганних людей не набере запрограмованої нами життєздатності, я ставлю перед вами задачу: винайти нову сироватку, під умовною кодовою назвою «Патріот». У нас багато роботи по наверненню нашого люду до патріотизму, бо застарілі методи ідеологічного виховання привели нас до неконтрольованої клептократії. Тепер вам зрозуміла задача?
– Зрозуміла. Запитання можна?
– Слухаю вас, професоре.
– Антидот розробляти, чи нехай маються, майбутні патріоти до скону від побічних ефектів?
– Думаю, що не слід повертати їх до звичайного життя. А якщо з побічних ефектів будуть прояви телепортації, то ми знайдемо їм застосування.
Кабінет вперше здригнувся від сміху.
Нарешті обличчя Директора теж осяяла гордовита посмішка, що означала перемогу. Він вже давно «точив зуб» на любих друзів Президента, розуміючи, що вони, втративши гальма від надприбутків, стали безсоромно тирлити бюджет і виводили кошти в офшори. В його уяві навіть промайнув сюжет, як після чергового полювання з Президентом, в час веселого застілля, знахабнілому олігарху Стойко підмішають в склянку з його улюбленим бордоським вином Graves, дозу «сироватки Патріот», після чого в нього відразу відкриються чакри патріотизму.
Ця уявна процедура не викликала у Директора, а ні сумнівів підступності, а ні докорів совісті – все заради процвітання держави. В решті-решт, це ж не полоній, якого бездушно підсипали в чай відступнику Литвиненко.
