Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45913
Рецензій: 89810

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Антиутопія

МАМЛЮКИ 17

© Анатолій Азін, 01-06-2017
Нарис статті про дивовижні справи у пологовому будинку, який Настя скинула редакції на флешку, Анатолій Борисович прочитав миттю і зараз сидів приголомшений фактажем надісланого матеріалу. Важко було повірити в ту глибину падіння лікарської етики, та й взагалі людської моралі, аби не довелося вникнути самому в деталі цієї справи. Було зрозуміло, що редакція зараз має не просто смажений матеріал, а стоїть в кроці до розголосу суспільно значимого явища – торгівлі немовлятами та післяпологовим генетичним матеріалом. Йому добре було зрозуміло, що за розголосом такої вбивчої інформації можливо чекати і якихось несподіваних наслідків для редакції. Слідів перебування там Юрка Кепочки Настя не виявила, а це означало, що розслідування замаху на його життя має бути продовженим. Анатолій Борисович звичним жестом став масувати скроні. «Головне, вивести вчасно Настю з-під можливого удару», – перше, що прийшло в голову. «То вже потім, коли стануть потрібними докази в суді, вона зможе виступити свідком всього побаченого і почутого». Нарешті він прийняв рішення і відразу викликав до себе в кабінет завідуючого відділом журналістських розслідувань.
– Лід тронувся, – жартом зустрів головний редактор Генріха Карловича, ледь той зачинив за собою двері. – Засідання продовжується.
Анатолій Борисович словами, жестами і невичерпною енергією авантюриста, нагадував славнозвісного Остапа Бендера.
– Звідки такий оптимізм?
– Присаджуйся і, ось на, читай! – він подав свій планшет Генріху Карловичу.
Доки той читав, Анатолій Борисович, засунувши руки в кишені, ходив по кабінету мурликаючи собі під ніс пісеньку: «Нам бы, нам бы всем в кабак. Там бы, там бы пить коньяк…» з відомого ретро-фільму «Людина амфібія».
– Що ти хочеш від мене? Це твоє рішення було послати туди Настю, – якось байдуже промовив Генріх Карлович дочитавши нарис. – Матеріал готовий, підписуй до друку і ми завтра виллємо на голови  наших читачів чергову порцію негативу. Заллємо їх, з голови до ніг, окрім гучних корупційних справ, ще й пуповиною кров’ю. Матеріал дійсно вбивчий. А ти не думаєш, що вибуховою хвилею може вдарити й по нас? – було помітно, що Генріху Карловичу стаття не сподобалася.
– Ось тому я й покликав тебе, щоб почути твою пораду.
Генріх Карлович зняв окуляри, хукнув на скло, потім старанно почав протирати його хусткою. Було зрозуміло, що він обмірковував свою позицію.
– Стаття має вийти лише з детальним обґрунтуванням порушення медичної етики пов’язаної у зговорі головного лікаря-акушера з породіллею на передачу немовляти в інші руки – і не більше. Думаю цей бізнес тримає сама начальниця. А розголос решти матеріалу, як на мою думку, може зачепити дуже високі кабінети. Це лише під їх прикриттям можливі такі безчинства. Нехай органи самі розбираються зі складом злочину. Для нас головне прокукурікати, а крашанку знесе прокуратура й без нас. Про пуповину кров, тощо, матеріал треба на деякий час приховати, скинувши його на резервну флешку і, на всякий випадок, почисти комп’ютер. Це буде нашою козирною картою на випадок якихось ускладнень з можливим наїздом силовиків.
– Ти маєш рацію. Журналістські розслідування, це як хода по мінному полю.
– Отож. Хто на що вчився…
– В такому разі статтю розділимо на дві частини. Першу запускаємо до друку, а що робити з другою, вирішимо згодом. Ти, відкоригуй нарис по своєму баченню і швиденько давай мені на підпис. Стаття, за авторством Насті, має бути в завтрашньому номері.
– Добре. А заголовок? Настя чомусь забула написати назву.
Анатолій Борисович заклопотано почухав потилицю.
– Придумай сам. Ну, накштал: «Немовлята оптом і вроздріб», чи ще якось.
Ледь зачинилися за Генріхом Карловичем двері як задзвонив мобільний телефон. «Дивно», – подумав Анатолій Борисович, номер абонента йому був незнайомий.
– Я слухаю вас.
– «Мені потрібен Довбня Анатолій Борисович, головний редактор газети «Сенсація».
– Ви з ним розмовляєте.
– «Нам стало відомо, що ви готуєте до друку статтю про нібито якісь не благочинні вчинки лікарів у пологовому будинку номер п’ять».
– Пардон. З ким я розмовляю?
– «Слідчий прокуратури, капітан Майстренко», – суворо пролунав голос із мобілки.
– Так. Готуємо. А в чому справа?
– Ми вчора запобігли викраденню немовляти з пологового будинку. «Вони запобігли… А про те, що це була наша наводка – ні гу-гу», – подумав Анатолій Борисович.
– Я поздоровляю вас.
– «Так от. Розголосу цій справі давати зарано. Потерпіть, доки йде слідство».
– Ну, знаєте… Як вас там?..
– «Майстренко».
– Ми не збираємося втручатися у слідство, пане Майстренко, але бажано, щоб і ви не втручалися у справу журналістів. Це нам, першим, стало відомо про підготовку злочину, пов’язаного з викраденням немовляти із пологового будинку, про що ми і повідомили, як вам відомо, відповідні органи правопорядку. Наша газета має повне право сповістити громадськість про організовану торгівлю немовлятами деякими посадовими особами цього закладу, – й без тіні смутку заявив свою позицію Анатолій Борисович. – В завтрашньому номері стаття буде надрукована.
– Слухай, розумнику, – голос із мобільного прозвучав погрозливо, – спусти все на гальмах, бо матимеш купу неприємностей.
– Ми, своїми зусиллями, розкрили злочинне угрупування по викраденню і продажу дітей за кордон. Ми знаємо про маніпуляції з післяпологовим генетичним матеріалом і ви мені за це ще й погрожуєте?! Не на такого напали! – миттєво відреагував Анатолій Борисович.
– Це ще потрібно довести.
– О! Мама мія! Що тут доводити, коли злочин очевидний! Ви б краще ретельніше взялися за розслідування дивної і незрозумілої амнезії нашого колеги, Юрія Кепочки. Ми розцінюємо цей випадок як замах на життя журналіста, ми будемо тримати його розслідування на контролі, доки злочинці не сядуть на лаву підсудних, – голос його от-от мав зірватися на крик.
– Обережніше на поворотах, пане головний реактор. Ваші нишпорки так знахабніли, що самі пхнуть свого носа куди не попадя, шляються по різним забігайлівкам. Ось і натрапив ваш журналюга на якусь клофелінщицю в борделі.  
– Ах, ось так!
Анатолій Борисович ткнув середнім пальцем лівої руки комусь у вікно, вимкнув телефон і знервовано став ходити по кабінету. Він навіть не помітив, що у відчинених дверях стояла, схвильовано витріщивши очі, Азалія – секретарка.
– Може кави заварити? Вона заспокоює…
Голос Азалії, дивним чином, його заспокоїв. До цієї миті, він, якось не помічав у цій сором’язливій дівчині жінку. «Гарненька лялька», – подумав він, – «а достанеться якомусь пройдисвіту – і пропала; і краса, і молодість». Сам він був байдужим до жінок, що в редакції сприймалося неоднозначно. Одні сприймали його за дивака, а інші – можливо й підозрювали в ньому нетрадиційну орієнтацію – та не лізли в душу.  
Анатолій Борисович, більше всього на світі любив свободу, а тому на  стосунки з жінками він взагалі ніколи не наважувався, його поїдали з середини зовсім інші пристрасті. Ось вже тиждень минув як вони «побили горщики» з Еріком, актором драматичного театру, так і не наважившись оприлюднити свої стосунки. Вони були несумісними людьми в своїх поглядах на життя, а ще, і це мабуть було головним, вони були маніакальне залежними від своїх творчих професій. І ось зараз Анатолій Борисович, ледь стримуючи  душевні муки, став наперекір цьому міліцейському нахабі, щоб  побороти в собі почуття приниженості.  
– Можна й кави, – якось мляво промовив він, думками кружляючи над поточними справами.      










                                                              


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.5884590148926 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …