Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46986
Рецензій: 91390

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Політ валькірій

© Віталій Кривоніс, 14-04-2007
Присвячується Еріху М. Ремарку
  
   1
   Старенький човник, одягнений в іржу, покоцаний часом і хвилями, ішов морем. Був березень; війна вже скінчилась, проте дихання миру ще не дійшло сюди. Тут панувала зима. Крига потанула, але залізні хвилі та свинцевий небосхил насичені холодом, і вітер жбурляє білі баранчики...
   Та мені було байдуже. Моя війна скінчилась. Моя зима помирала, і я ховав її без жодного жалю. Я зрадив бліду Мару, богиню зими і смерті, яка була моєю дружиною останні роки. Ми і усі хто тримав зброю та вбивав – були її гаремом. А я втік.
   На мене чекала весна, і я чекав на неї. Моя весна тендітна мов троянда і така ж колюча, але від того вдвічі приємніше її кохати. Скільки разів я згадував її у своєму серці, коли бита завмирала! Іноді здавалося, що це кінець: небо вкрите чорною скоринкою димів, шанці заповнені по груди кров'ю і м'ясом, а повітря тхне полум'ям і металом... І ревуть поліфонією смерті залізні чудовиська, індустріальні виплодки Імперії. Земля корчиться під горами рухомого заліза, мов ящірка під твердою підошвою чобота. Сталева п'ята трясла священні пагорби; озера на вершечках гір плакали від образи, мов сотні тисяч дитячих очей... А я бачив ЇЇ очі. Блакитні, мов зроблені з січневого неба, яскраві, ніби зірки на тому ж небі. Вона була моєю валькірією, рятувала мене від жаху, болю та чорного відчаю...
   І тепер я повертаюся до неї.
   Повертався до неї щоночі уві сні. Цілував її довге волосся, торкався носом її щічок, схожих на ніжний персик, молився, помираючи від тепла, на пелюстки її вуст... Обіймав її за плечі, горнув до себе, до самого серця, яке билося у судомах крилами голуба, що помирає. Скільки пекучих сліз я пролив крадькома, згадуючи ЇЇ.
   Заплакала чайка. Я визирнув з-за борту. Колись далекий, берег розмахував іклами скель, майже під носом. Налетів буревій, відкинув морську плакальницю. Білою блискавкою чайка розрізала простір від неба до моря, впала у хвилі, занурилась... померла?.. – і линула вгору, тримаючи в дзьобі рибину. Кого оплакуєш ти, о, валькіріє? За ким твоя туга? Чи то правда що чайки це душі жінок, чоловіки яких загинули на морі?
   Вітер розрізав обладунки хмар. Золотою кров'ю полинуло сяйво небес. Дві дірки у похмурому мурі.
   Двоє блакитних очей, які радісно усміхаються.
   Я стояв на носі човна і ридав уголос. Рев моря жадібно поглинав мій плач. Разом зі мною плакала сумна чайка і старий човен. І отвори в хмарах губили сльози світла, мов очі валькірії.
   2
   Мої "брати" ішли захищати "братній народ", воювати за Імперію. Не тому, що вони люблять ідеали імперців. Просто Імперія гарно платить.
   Я пішов воювати ПРОТИ Імперії. Не тому, що мені подобаються похмурі засмаглі горяни із горбатими носами та їхні ідеали. Я не люблю Імперію. Імперія – це чудовисько. Штучне, бридке і холодне, мов гумова коханка на подружньому ліжку. Кожний народ має право дуріти, як сам того хоче; вклонятися своєму богові, якого вважає верховним, єдиним та справедливим. Звісно, та земля – князівство Темряви; але, погодьтеся, краще бути Князівством Темряви, аніж банановою республікою Темряви.
   Про Світло наразі не йдеться.
  
   3
   Війна – це мистецтво. Музика болю і слави, симфонія гніву та сміливості. Війна підіймає дух людини так само, як мистецтво.
   Прислухайтеся до сьогодення і ви почуєте ту симфонію, якщо вам ще не остаточно забили голову сміттям.
   Прислухайтесь до Вагнера – і ви почуєте битву, яка трусить землю. Мечі і сокири, що гримають об щити, переспіви тятив та стріл, лиховісний посвист булав, тріскіт кісток та списів... Почуйте, як волають поранені, хропуть оскаженілі коні, ревуть вожді, що йдуть у гущавину битви, туди, де танцює Мара. Обніміть її, поцілуйте у вуста...
   Слухайте: це летять крилаті дівчата, щоб заспокоїти вас та супроводити до чертогів героїв. У своїх високих шоломах вони схожі на білоопірені стріли.
   Бац! – і в саме серце.
   Але війна скінчилась. Горяни напали на ворога у тилу. Це не по честі. Тому я зрадив Мару. Але вона дуже мстива пані.
  
   4
   - Це... так несподівано... - вона стоїть у халаті, розмальованому ружами.
   - Ти скучила?
   Мовчить. Опускає очі. Мабуть їй ніяково. Чого б це?
   - Ну хоч трохи! - зриваюся на істерику.
   - Трохи, - ледь чутно мовить вона.
   - Не запросиш мене?
   - Ти не дуже вчасно...
   - Люба, хто там? - пролунав майже чоловічий голос. Його власник не забарився. Він стояв у синіх спортивних штанях, зі скиртою русявих кучерів на голові, ніби хтось висипав на нього тарілку вареної "Мівіни", та дивився на мене світло-сірими очима. В них плескався страх.
   - Залиш нас, - каже вона йому, і він радо зникає. - Це мій наречений, - пояснює мені.
   Я беру її персикові щічки у долоні. Цілую носика. І тихо шепочу:
   - Кошенятко, будь щасливою. Я бажаю цього понад усе.
   Вона... ПЛАЧЕ!!! - і сльози зірками, дорогоцінними алмазами, котяться обличчям.
   - Прощавай, сонечко, - майже беззвучно кажу я і зникаю.
   Це найщасливіший вечір мого нікчемного буття, і, певно, кращого вже не буде.
  
   5
   У моєму домі грає музика, але я її вже не чую. Кінська доза фенобарбіталу заспокоїла моє дурнувате серце назавжди. Із колонок рветься суворий нордичний вітер "Кільця Нібелунгів". Вагнер живий. Він творить мені епітафію. Це прекрасно.
   Блакитноока валькірія зі сліпучо-білими крилами чайки міцно тримає мене в обіймах. Мара славно помстилась: я знову кохаюся зі смертю. Бо смерть – це не заперечення життя. Це – інший його бік. Це очевидно.
   Я лечу з валькірією. У неї довге волосся, яке розвивається стягом на божевільному вітру, трояндові пелюстки вуст, гострий носик та ніжні щічки. Ніжні й трішечки пухнасті.
   Мов персик. Солодкий і червоний.
   Прощавай, сонечко. В моїй оселі грає музика, та я її вже не чую...
  



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Пісня про блакитну смерть

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Володимир Чернишенко, 19-04-2007

сумна

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олексій Тимошенко, 15-04-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69877290725708 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …