Свинопас Сіромаха сидів поблизу смарагдового схилу на полонині потупивши зір в новенький айфон сьомого покоління, який тримав у лівій руці. Великим пальцем він тиснув на гладеньку поверхню дисплею набираючи поетичні рими еротичного вірша. Він вважав себе неабияким знавцем поетичної еквілібристики. В поетичному екстазі йому чомусь тютюрилися дрібні опецькуваті створіння з чупринами веселкових відтінків. «Тьху на вас!» гнав від себе Сіромаха гомосексуальну маячню. Вказівним пальцем правиці він відчайдушно ще й накручував різьбу в носі. В цей час в’юнка повітряна леді, закопиливши пишні вуста, тріпотіла крихітними крильцями торкаючись маруновою паличкою потилиці римомана, коли поезія тієї миті лоскотала її уяву. Сіромаха строчив віршами, як об стінку горохом, і відразу слав їх на віртуальний цвинтар відомого сайту, навіть забувши про надокучливих свиней, що немов комахи розбрелися полониною в пошуках гарненької багнюки. Коли часом рима йому не вдавалася то римоман збуджував себе болючими щелбанцями, аби осідлати вередливу поетику.
Як відомо завзятих римоманів, часом, охоплювала зрадлива пихачка, але Сіромаха не піддавався цій блудниці бо відчував чародійну силу справжнього словоблудства. Його не брали завидки класикам, а своїх побратимів по римоманії він навіть не помічав, бо мав схильність всіх посилати тільки на х… та на патичку. Але знаючи, що слава завжди приходить лише посмертно, він пив задоволення наодинці – свиней на рахунок не брав, ще й в запалі підтанцьовував під свою ж дундуку.
Вечорами, коли тіні вже розповзалися розжареним небом, наш римоман клав до кишені свій айфон і починав зганяти свиней до свинарника цураючись свого ж одухотворення. Як завжди він не дораховувався з десяток підсвинків, але списував їх на біснувату і ненажерливу Зюзю – цю мерзенну контру свинопаса.
Одного разу полониною прокотився смертоносний буревій. У загальному безладді на голову римоману посипались пофарбовані в рожеве рурочки… Сіромаху охопив божевільний страх, йому було вже не до римування – аби лиш залишитися живим, бряжчало громовицею в голові, і він стрімголов кинувся рятуватися у печеру де на нього вже чекали старі друзяки римомани, щоб разом курнути трубку миру. Сіромаха відчував себе ніяково – свиней було жаль. Поміж ними, як завжди, невтомно літала повітряна леді, відзначаючи увагою (лоскотом крилець) найвдалішого римомана, але на Сіромаху вона чомусь не звернула увагу.
