Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44524
Рецензій: 87068

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Радіостанція "ТРО...

© Щєпкін Сергій, 25-05-2017
Хочеш не хочеш, а доводиться виходити в прямий етер, бо генератор хвиль такої конструкції, що навіть мало-помалу, краплями наповнена його ємність потребує віддачі, тобто прямого етеру, бо груша, тобто конденсатор, вже не витримує. До того ж нами в мережах було запеленговано ряд німих запитань слухачів, на деякі з них ми вимушені відповісти. Отже, добрих натхнень всім жителям планети Земля бажає радіостанція «ТРОЛЛЬАТТОПОФЕНШУЮ»! З вами її ведучий, який свого імені тоді не казав, а тепер і поготів.  Щоб трохи збити оскому, зразу відповім, але поки коротко, на найпоширеніші запитання, які стосуються назви радіостанції. Це повністю абревіатура, хоча якщо читати словесно, то «пофеншую» - це дієслово, таке як «порубаю», чи «порозставляю», чи яке інше; «тролль» - дієслово та іменник одночасно в усіх їх значеннях, подвійний «л’» - вимушена ознака благородства; «атто» - чиста абревіатура без ніяких змістів, хоча… Тільки про це не зараз, бо радіостанція «ТРОЛЛЬАТТОПОФЕНШУЮ» ще не оговталася після 8-9 травня, оніміння триває, якщо не відбудеться відторгнення, перевариться, бо поки просте вугілля, навіть біле, не допомагає, – вийдемо окремим етером. А сьогодні вже час думати про наступне свято, вірніше день, вірніше, вибачте, два дні – 27 і 28 травня. В ці дні наша столиця, славне місто Kyiv, мати міст руських, відмічатиме свій день народження – тисяча п’ятсот тридцять п’ятий! Як його відмічати – то нехай його влада тренується, а ми трохи про інше, може для когось, та й для нас самих, дещо несподіване. 27 травня в Україні відмічається День працівників видавництв, а відтак – і самвидавів, поліграфії і книгорозповсюдження. До того ж в цей день, але 1859 року народився Саксаганський Панас, справжнє прізвище Тобілевич – визначний український актор, драматург, педагог, один із корифеїв українського театру. До речі, Іван Карпенко-Карий, сто тисяч, Мартин Боруля, пам’ятаєте? – це його рідний брат, він теж Тобілевич. Також 27 травня 1929 року народився, вже нині покійний, Роман Іваничук – український письменник, автор багатьох новел і романів…  але… хто це?.. постривайте… прямий етер… ну добре, добре… але більше слухайте, а не… більше слухайте… шановні радіослухачі… тихо, кажу! Шановні радіослухачі… до нас приєднується гість, я б сказав – несподіваний гість на даний час, дехто вже здогадався – так, це Щєпкін. Звідки Ви взялися? Привітайтеся з радіослухачами.
- Привіт усьому прямому ефіру! Звісно звідки взявся – з андеґраунду! Ха-ха!
- Отже продовжуємо…
- Я чув, хтось народився 27 травня?
- Так, видатні люди украї…
- Жаль, Башлачьов не українець… Він теж 27 травня був народився…
- Гм… та багато людей в цей день… Айседора Дункан… це який Башлачьов? Росіянин?
- Саша… СашБаш… Це б йому… 57 було б… Як Микола Вересень… Поцікавтеся його біографією – повчально вийде…
- А як він до України відносився?
- Хто, Вересень?
- Ні, Башлачьов.
- До України? Гм… Ніколи про це не думав … Росію свою любив, але так само, як і ми свою Україну любимо…
- Ви не причісуйте мене, будь ласка, разом із радіослухачами! Хто це ми? Кого Ви маєте на увазі? І що значить «так само»?
- Справа не у «ми», а у «що». Що ми, кожен із нас, любить у своїй Україні? Людей? Владу? Менталітет? Природу? Свою хату? У Вас в студії немає звісно гітари?.. Є?? Добре як, звідки вона тут?
- А що Ви хочете? То гітара не гітара, то оздоблення студії, манекен, можна сказати, для натхнення! Та що Ви робите? На ній давно ніхто не грав! Пилюку хоч здмухніть… Вимазалися…
- Не впадайте у відчай щодо гітари, мені така якраз підійде!.. Я все одно поганенько граю… Що? ефір україномовний? Зачекайте… зараз… гриф міцно тримається… Я не його пісню хочу для слухачів, його пісню вони і так послухають, я свою хотів заспівати, ніби продовжити його, він би зараз співав… але російською, маю таке право хоча би для тих українців, які розмовляють російською, для яких вона є… кхм… рідна… Отже… та не перечте Ви… довше буде, а так я швидко, і піду… Отже, шановні радіослухачі, пісня, яка народилася вже давно, під час засвоювання організмом пісень СашБаша, тобто Олександра Башлачьова, і написана за їх мотивами. Мікрофон і до гітари треба? Краще ні? Добре… кхм-кхм…

Опять смотрю за окно – мёрзну.
Сверху свисает зерно – звёзды.
Сколько таких же как я,
Смотрящих упорно вдаль.
С прошлою далью зачем-то пришла печаль.

Стены в зиму обшить – тонкие.
Стекла ночью в тиши – звонкие.
Депеша созрела за дни,
Закрывай и туши огни.
Чтобы ты уходил, иногда приходят они.

Уже следом за тобой – следующий.
И свой подписал  обходной – заведующий.
Зачем зарекались юлить,
Нужно было пить чашу до дна.
Всё равно за осенью снова будет весна.

Без спросу все рождены – разные.
Но всем зачем-то нужны – праздники.
Душу стремимся согреть,
Не пить, а желательно петь.
Как часто стремимся повсюду зачем-то успеть.

Телефон дозвонился кому-то – ехать.
Почему же так каждое утро – нехотя.
Если мы так любим спать,
То зачем стремиться вставать?
Мне кажется глупо и хватит друг другу врать.

А то хлеб от того на столе – чёрствый.
Да и сами мы кто в норе, кто на острове.
Видим все только себя,
Ни Его, ни людей не любя.
Ну кого Он щас выберет, думаешь? Точно тебя!

А я собираюсь быть – рядом.
И всегда за тобою следить – взглядом.
Ты же знаешь, какой заряд,
Таит в себе каждый взгляд.
Прекращай же взглядом своим выплёвывать яд.

И станется вдруг светло! – поздно.
Другим собирать зерно – звёзды.
А тебе уже светит билет
В конец, которого нет.
Ну как тут споёшь своей песни последний куплет?!

И остаётся одно – летом,
Людей собирать стадионы – и петь им.
И слёзы роняя вниз,
Петь песни душевный стриптиз.
Не стесняясь надеяться выхода снова на бис.

- Нарешті, я вже думав, що не закінчите…
- … А Ви думаєте, легко доспівати останню пісню?
- Та ні, не легко, але…
- Але кожну співати потрібно так, як ніби востаннє це робиш.
- Ось дивлюся, поки Ви співали, Вікі каже, що він самовбивця?
- Так… Та я почув у ефірі перші слова Вашої передачі, щось типу «жити треба як не хочеш», і вирішив, що це не простий збіг… та й забіг, бо дощ надворі…
- На початку передачі я мав на увазі, що в етер потрібно виходити, бо…
- Бо інакше буде самогубство? Для радіостанції? Чи й для Вас?
- Куди Ви повернули! Тільки трохи російською порозмовляли, а вже так вивертаєте!.. Чи промокли таки?
- При чому тут російська? Не вивертаю – запитую просто… а Вам, схоже, колода в оці не дає допомогти мені, другу, витягнути скалку… та і взагалі всі справи робити треба ніби востаннє…
- Від кого це чую, Щєпкіне! Від Вас?!!
- … в такому разі, бачу, що виганяєте, ще одна, вже зовсім коротенька, і біжу… Називається пісня «Слушая Башлачева», за мотивами його пісень:
- Постривайте…
- За мотивами його пісень!..

Небывалою грустью помеченный
Всё хожу, белый свет не мил.
Я в него по всем резьбам заверченный,
Словно в дюбеле плотном застыл.
Ремешками на мне, посторонками,
В уши, в ноздри, в язык, в глаза…
Но спасают застенчиво звонкие
Колокольчиковы голоса.
Они стали моим чистым воздухом,
Позолочены ржавой водой.
Что поделаешь, если мы созданы
Заменять кого-то собой.
Воли в клетку мою! Ну-ка в каждую!
Со столькими мне как совладать?!
Напою их смирительной жаждою,
Чтобы телу прививочку дать.
Научу, как бороться с бацилою,
Научу, как других научить,
А потом белой цаплей безкрылою
Улечу в одиночестве быть.
Над водой, что сама очищается,
Протекая следами святых.
О-от винта!!!
Он уже запускается…
Воскрешая из мёртвых живых…

- Гм… кхм… Чому ж гітару із собою не взяли, а радіостанційну… використовуєте?
- Ну пробачте, пробачте! Немає в мене гітари. І ви, шановні радіослухачі, теж пробачте, як що не так. До побачення! надіюсь Ви мене ще гукнете на свій етер, пане ведучий?
- Я Вас і сьогодні не гукав… Пока-пока… мікрофон обережно… ох-х… обережно!.. вирвитель…  Дійсно, вибачте, шановні радіослухачі, нашого гостя, і мене разом з ним, бо ще про когось розповідати – на сьогодні то вже буде забагато… Та й забув я вже про аспект, який хотів висвітлити… а-а, назва радіостанції, оніміння… книги… так-так… Про це, та інше – в наступних наших етерах, надіюсь вони будуть! А зараз піду вип’ю що-небудь… від голови… тобто для голови… тобто… ну ви зрозуміли… Добра всім!


***

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Тонкий гумор

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 27-05-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 25-05-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81541609764099 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …