В романтичних стосунках Василя з Валентиною настала пора знайомства з батьками. Весняної суботи, рано вранці, поїхали в село до батьків дівчини. До приміського райцентру доїхали без пригод, можна сказати, комфортно. А далі треба було пересідати на сільський маршрут. Автобус на село подали за п’ятнадцять хвилин до відправлення. Хоча це була кінцева зупинка, всі сидячі місця були вже зайняті. Валентина, що значить досвід, прошмигнула всередину, а Василь зашпортався і ледь втиснувся в двері. Завдяки високому зросту, йому хоча б не довелося нюхати спини та потилиці інших пасажирів. Таку думку навіяло чиєсь гаряче дихання між лопатки, від чого було нестерпно жарко та лоскотно.
З розповідей Валентини Василь вже знав, що в селі автобус робить три зупинки – на початку села, в центрі та за селом. До садиби батьків однакова відстань що з центру, що з зупинки за селом. Перед поїздкою Валентина навчала, що в селах заведено вітатися з кожною людиною, яку зустрінеш, незалежно від того знаєш ти її чи ні. В місті таку традицію нажаль втратили. Василь боявся, що в нього не вийде так робити, тому запропонував вийти за селом. Весна… Ні в дворах, ні на вулиці біля садиб нема ні душі - всі на городах садять картоплю. Стежка від зупинки поза селом пролягала за городами. Люди бачили пару, кидали роботу, підходили до межі, віталися та з неприхованою цікавістю розглядали Василя. Спочатку така увага дратувала хлопця, та коли побачив яким щастям світиться дівчина, змирився.
В кінці дальньої вулиці, біля хвіртки на лавочці сидів літній дебелий чоловік. Василю здавалося, що він стеріг два мотоцикли з колясками: новенький К750 та старезний Іж, зліплений до купи за допомогою мотузок. На старому мотоциклі сиділа курка з явним наміром перебратися на новіший. Вона хитро поглядала то на блискучий апарат, то на лозину в руках дядька. Коли молодята підійшли, чоловік відкинув вбік лозину, піднявся назустріч і приязно посміхнувся. Щось невловимо схоже було в нього з Валентиною, особливо посмішка. Василь одразу здогадався, що це батько. Згадав всю українську класику, де було описано сватання, та й почав молоти про порошу, купця та куницю-дівицю.
- Не туманіть людей, заходьте в двір – за спиною батька з’явилась мініатюрна жінка. – Діти з дороги, голодні. Пішли в хату поснідаємо.
Зайшли в двір. З будки ліниво гавкнув собака і замовк. З-за рогу незрозумілої споруди вискочив гусак, витягнув шию, притис голову до землі і з шипінням кинувся на Василя. За високим парканом із штахету дружно, як солдати на плацу, загелкотіли індики. Хлопець, скоріше від несподіванки, зробив крок з бетонної доріжки і вступив в курячий послід. Зайшли у веранду. Валентина звичним рухом зняла запилені тапочки, поставила їх біля дверей. Василь нахилився, щоб розв’язати шнурки на лакованих черевиках, не помітив, що в цей час з коридору вийшов великий пухнастий кіт та став тертися об ноги дівчини. Роззувся, підійшов до Валентини, та ненароком наступив пухнастому на хвіст. Кіт пронизливо нявкнув, від чого Василь кинувся вбік та мало не завалив химерну споруду вщент заставлену горщиками з квітами.
Поки мати прибирала посуд після сніданку Валентина зникла в хатинці. За якусь хвилину вийшла одягнена в легеньку ситцеву сукню з вигадливо вив’язаною хустиною на голові. Василь навіть відзначив про себе, що в такому простому, звичайному одязі вона виглядає набагато привабливішою ніж в місті.
- Переодягайся – подала одяг , - підемо поможемо на городі.
Василь швиденько переодягнувся і вийшов з хати. На городі, разом з дружинами, саджали картоплю брати Валентини. Василь вже знав, що у Валентини три старші брати: найстарший Іван, середній Сашко та найменший Микола. Усі відслужили в армії, одружені на Софії, Галці та Наталці. Хто на кому так і не запам’ятав. Сашко такого ж зросту як і Василь, тільки трохи кремезніший, а Микола невисокий за те, зі слів Валентини, меткий та завзятий.
Одяг, який дала Валентина, виявився Василю саме впору. Він чув, що кожній з дівчат до вподоби хлопці певного типу. Парабка огорнули ревнощі, а чи не був тут у його попередник. Та коли побачив братів, все стало на свої місця.
- А де ж Іван – запитала Валентина.
- Трактора ремонтує.
- У трактористів зараз гаряча пора – пояснила Валентина. – І в радгоспі польові роботи, і людям городи треба орати. Так що немає вихідних ні в суботу, ні в неділю.
Хлопці накопували, а молодички накидали. Василь теж став накопувати, а Валентина накидати. У братів ямки в рядочках накопані рівно, як по шнурочку. В тому ж рядочку, що накопував городянин, ямки нагадували сліди п’яного дядька на дорозі. Далі накопувала Валентина , а Василь накидав. Тобто хлопець виконував жіночу роботу, а дівчина чоловічу. За це відразу ж попав на гострі язички молодичок. Як відомо в радянському союзі секса не було. В крайньому разі відкрито про це ніхто не балакав. А тут невістки, не цураючись, роз’яснювали нареченій яке буде в неї інтимне подружнє життя з таким чоловіком. Молодиці плескали язиками, хлопець від сорому пік раків, а брати реготали над жіночими масними жартами.
Під вечір почалися справжні оглядини. Поприходили сусіди та родичі. В великій кімнаті зіставили кілька столів, понаносили різноманітних стільців та табуреток. На столі мліли солоні огірки помідори та капуста, мариновані кабачки та перець, оселедці, нарізані печена підчеревина та сало, вергуни, котлети та домашня ковбаса. Ну і звичайно ж скажена самогонка. Випили, закусили. Коли гуляли в студентському гуртожитку, зазвичай першою закінчувалася закуска. Якщо забаришся - залишишся голодний. За студентською звичкою, Василь швидко, як вовк, наковтався, як то кажуть, під саму зав’язку. І тут подали капусняк. З печі, гарячий, жирний, з м’ясом та сметаною. Після чергової чарки скаженівки ще з більшим завзяттям накинувся на страву. Навіть попросив добавки. Коли подали тушковану в печі картоплю з качатиною їсти вже було нікуди. Василя охопили дивні відчуття - живіт переповнений, а очі все одно голодні. І цими голодними очима хлопець оглядав стіл. Наїдки не тільки не зникали, неначе ніхто нічого не їв, а їх все підносили і підносили. Після картоплі голубці, а наприкінці налисники з сиром. Люди їли повагом, не поспішаючи, з насолодою.
За столом точилася некваплива розмова. Розпитували про Василя та про його сім’ю. Микола явно нудився, крутився, не знав як привернути до себе увагу:
- Нема чим дихати! Тату, дозволь вибити вікно, золоте вставлю!
- Ти вставиш! – оживився Сашко. Брати разом з дружинами сиділи за столом навпроти один одного - та в тебе кішка здохла, бо в хазяйстві навіть мишей немає.
- Теж мені богатир обізвався.
- Богатир не богатир, а в мене в дворі побільше твого.
- У тебе?! – гигикнув Микола. – Та там нема нічого твого. Ти ж приймак, батрачиш на жінку та тестя.
В цей момент дзвінко хряпнули двері, що ведуть з коридору в веранду, і в порозі з’явився парубок, як дві краплі води схожий на батька, тільки значно молодший:
- А це що за х… – тицьнув пальцем майже в лоба Василю.
- Ваню, я ж тобі казала – зашарілася Валентина.
Та Івана не цікавила відповідь. Він швидко оглянув столи:
- Вже нажралися б… , не могли мене почекати!
- А ти б менше з хлопцями в майстерні в доміно грав, може б і город батькам встиг посадити – зауважив Сашко.
Іван зробив крок до брата та долонею пальцями вверх двинув його в лоба, так, що той злетів зі стільця. Невісток неначе вітром здуло. Микола відкинув стола вбік, кинувся на старшого брата та з розгону стукнув його кулаком в вилицю. Іван встояв, але по щоці потекла кров.
- На вулицю – гаркнув батько та дав Миколі по зашийку так, що той полетів сторчака.
Гості сиділи, не ворушились і ні пари з вуст. Брати червоні, як буряки, та сопучи, як ковальські міхи, з закладеними за спини руками, один за одним вийшли з хати. Микола, взяв перевернутий стіл та ніжно поставив його на місце. При цьому потовк тарілки, що вціліли при падінні на підлогу.
Давній шкільний товариш навчав Василя: «Опинишся в незнайомому місці - з’ясуй де туалет та куди тікати коли битись почнуть». Хлопець науку засвоїв, то ж дорогу назад запам’ятав. Поки жінки прибирали посуд, а брати у дворі з’ясовували стосунки, тихцем - мигцем, городами, городами та до автобусів.
