Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43885
Рецензій: 85490

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Пігулки від черствості

© Любов Д., 14-05-2017
- Я їх не кликав! Вони мені тут не потрібні! – гримав, лютуючи, директор загальноосвітньої школи в трубку директорові технікуму.
Болем відгукуються слова, переповнюючи чашу мого терпіння.
Друга година спілкування з інтелігентним очільником школи вкрай мене виснажила. Син, похмурий, насуплений, мужньо тримався заради улюбленої історії.
Вирішили на сімейній раді, що продовжимо навчання в школі, адже десятий клас опановує програму історичного профілю. Саме те, що нам треба! Два місяці технікуму довели, що точні дисципліни хлопцеві не до душі. Хто ж знав, що в школі ми, виявляється, не потрібні…
- А вас я навчу порядку дотримуватися! – переходив на крик директор, погрожуючи співрозмовнику зверненням у Міністерство.
Схоже, між маленькими  царками в провінційному місті давно пробігла чорна кішка. Нині ж одному, принциповому, було замало технікумівських оцінок -  вимагав надати заплановану кількість годин,  а другий, гонористий, категорично відмовляв у цій бісовій кількості. Суперечка, набравши шалених обертів, раптово обірвалася киданням трубки.  Знервований чоловік зі злістю зиркнув на мене.
- Ну що ж? Він не дає такої інформації, а я без  неї не приймаю! –  із якимось жорстоким  задоволенням вирішує директор.
- А нам що робити? – питаю розгублено
- А це вже ваші проблеми! – грубо відрізавши, потирає руки.
Я вже давно не ображаюся на людей, навпаки, мимоволі шукаю їм виправдання. Так і зараз у думках проноситься: може, хворіє? чи проблеми в родині? Що ж витіснило із серця педагога із 40-річним стажем людяність і доброту? Тримаю себе в руках, хоч сльози на кілочку. Я ж твердо знаю, що не прийняти учня пан директор не має права.  Отож, другу годину терпляче чекаю, коли ж натішиться ця людина своєю вищістю, коли задовольнить пиху свою.
Здавалося, після цілодобових обстрілів, коли  кожен вибух може обірвати життя, нічого не зачепить мене. Душа загартувалася, внутрішній стрижень зміцнів. Та, мабуть, від людської черствості пігулок немає. Біль переповнює чашу, сліз не втримати.
- Та чого  ж ви! Усе вже в минулому, а ми до вас ставимося лояльно, - бурмотів директор, проводжаючи нас до класного керівника.                                                              
Полегшено зітхаю: маленький чоловічок награвся.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 15-05-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 15-05-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44477200508118 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …