Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2442
Творів: 43748
Рецензій: 85253

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Радіостанція "ТР..

© Щєпкін Сергій, 07-05-2017
Як радів гість у нашому минулому радіоетері – радісне вам здрастуйте, шановні радіослухачі! Так, так, радіостанція «ТРОЛЛЬАТТОПОФЕНШУЮ» відновлює своє коротке віщання на відомих вам хвилях. В студії я, її ведучий без імені, бо так маю більше, і мій, вірніше наш гість, який тільки-тільки до нас приєднався. Зараз він трохи… Вже?.. Отже, прийшов час представити нашого гостя. Спочатку скажу просто – це мікрофон. Так, так, вам не почулося що я сказав – зі мною зараз, тут у студії – мікрофон, але не звичайний, звичайно, а… Ну та зараз ви самі переконаєтеся. Отже, пані та панове! Хвилююся вас збентежити, але:  надаю слово – мікрофону!
МФ – Як Ви казали? Здрастуйте радісне шановні радіослухачі?
ВД – Так, це я так сказав, повторивши нашого минулого гостя. Ви теж мене, тобто його повторювати будете? Ви ж … мікрофон, а не…
МФ – Ні, ні! Я знаю як говорити те, що мені не говорили!
ВД – Що Ви маєте на увазі? Що значить говорити те, що не говорили? Слухайте,  зараз я Вас перевірю на робота: скільки поверхів можна скласти із трьох кубів і двох куль?
МФ – … Чотири.
ВД – Ну от… Але ж – три!!! Кулі не можуть бути поверхами, вони із кубами не складаються, вони скотяться і впадуть!
МФ – У мене колись не скочувалася… І була вона поверх… і Діоген у круглому жив…
ВД – Ми знову почали радіопередачу не з головного. Я хотів у Вас спросити, і думаю радіослухачам теж буде цікаво узнати – Ви ж є не такий собі звичайний мікрофон, а принаймні чимось відрізняєтеся від всіх інших мікрофонів?
МФ – Чим це я відрізняюся? Подивіться на мене! Чим я, по-Вашому, не такий, як будь-який інший мікрофон?
ВД – Ну, наприклад, Ви вмієте говорити!
МФ – Ха!!-ха!-ха-ха-ха- а…
           Ха!!!-ха!!-ха!-ха-а-а-У-ух! Давно я такого не чув! Ху-ух! Якби Ви тільки знали, скільки мікрофонів можуть не тільки говорити, і навіть не тільки співати…
ВД – Але ж Ви самі мені сказали, що Ви…
МФ – Так! Я не такий, як інші. Я – їх уособлення!
ВД – Як це?
МФ – Трохи схоже на дзеркало, але без заміни лівого на праве і не у двовимірному просторі, а у чотирьох.
ВД – Може трьох? Ми живемо у трьохвимірному світі!
МФ – Та Ви що?! А куди Ви час поділи? Кажуть, що він невіддільний від простору.
ВД – А дзеркало хіба не живе у часі? Якщо рахувати із часом, то для нього трьохвимірний буде.
МФ – Ви помиляєтеся. Самому дзеркалу – так як і нам - чотирьохвимірний, але не його суті – відображенню! Для відображення час не має ніякого сенсу. Залишається тільки двовимірність! Віддзеркалення і час несумісні! Вони такі несумісні, як борщ і варення, як корида і оперетка, як поезія і проза.
ВД – Я ніколи про це не думав… Про що ми говорили до цього?
МФ – Ви в мене хотіли спросити про уособлення.
ВД – Про уособлення?
МФ – Так, я – уособлення всіх мікрофонів…
ВД – Ах так, так! Продовжуйте, будь-ласка!
МФ – Це значить, що мені притаманні всі риси, які притаманні всім мікрофонам.
ВД – А чому Ви робите такий притиск на слові «всі»?
МФ – Всі – це значить – абсолютно всі! Розумієте? Всі риси абсолютно всіх мікрофонів: від маленьких до великих, від прихованих до почесних, від підводних до космічних, від вузьконаправлених до всеохоплюючих. Я міг би бути і працювати будь-ким із них!
ВД – Так вже і будь-ким?
МФ – Судіть самі: якщо я був на ста сорока семи різних роботах і кожного разу свою роботу виконував краще, ніж будь-хто поруч – чи зможу я замінити когось на сто сорок восьмій роботі? Хай підучуся трохи, але все ж таки?
ВД – А для чого Ви працювали на 147 роботах? Ви що, не могли зупинитися на якійсь, яка Вам найбільше сподобалась?
МФ – Виходить що не міг. Просто коли через короткий час я робив усе краще за своїх колег, мені ставало і соромно, спочатку за них, потім за себе, і сумно, тому що я й не старався вже так аж занадто, а так, скільки совісті хватало.
ВД – І що, йшли із тієї роботи?
МФ – Так! Кожного разу. Я не робив це спеціально, просто я не можу працювати по-другому.
ВД – Гм…гм… це схоже на сюжет фільму… фільму… забув… там ще токаря з роботи виганяли, бо він за зміну декілька норм легко робив – за своєю технологією.
МФ – Пам’ятаю, пам’ятаю, не пам’ятаю як називається.  Здається, схоже – той токар гуляв-гуляв, а коли примушували працювати – норму за годину робив, бо не міг по-іншому. Так, дуже і дуже схоже… але… але ж то кіно, вигадки, а я об живе б’юся, я в реальності живу.
ВД – Ви так кажете, ніби заряджені якоюсь метою…
МФ – Так, у мене є мета, вірніше – тепер є, бо це різні речі. Та й не мета це, а так, одні питання… Чому, наприклад, якщо у мене постійно краще всіх, то чому у всіх не так, як у мене? Чим всі гірші від мене? Чим я кращий за всіх? Чому так багато тих, хто не вміє нічого? Що зробити, щоб вони починали вміти? Я ж на власному прикладі показую, що всі можуть бути таким, як я! Чому вони не є як я? Сто сорок сім завдань підряд!
ВД – Стривайте, стривайте. Ви ж не вважаєте себе найкращим? Та ще й у всьому?
МФ – Ви мене трохи не зрозуміли, я не про найкращого в абсолютному сенсі, я не про змагання, я про місцевий рівень… ні, не місцевий, – буденний, ситуативний, чи що…  Слухайте ще раз: будь-яку справу, яку я брався виконувати, я виконував краще, ніж будь-хто поруч, хто робив те саме. І так сто сорок сім разів! Кожен наступний раз десь після п’ятого десятку я думав – ну все! Далі не може бути! А воно…
ВД – А які ж Ви роботи робили, де працювали?
МФ – Я не можу все називати…
ВД – Ну хоча б декілька.
МФ - …кх … Ви бачили, як Президент, чи ще хто, прес-конференцію дає? Бачили, скільки там мікрофонів?
ВД – Так, бачив. І що?
МФ – А то, що всі вони, ті мікрофони, виконують свою роботу по-різному!
ВД – Як так??
МФ – Хе-хе! Ви газети читаєте?
ВД – Ні, забув уже коли…
МФ – А телевізор?
ВД – Телевізор – так! Дивлюся, новини, та й інше…
МФ – У Вас телевізор із одним каналом?
ВД – Ви знущаєтесь?
МФ – Тоді Ви повинні все розуміти… Бо якщо ні – я і звідси зараз піду …
ВД – Здається, я починаю розуміти… Серйозно…  Тоді в чому Ви вбачаєте свою найкращість? У випадку з Президентом Ви ж передали всі його слова дослівно, так як він сказав?
МФ – Дослівно – то зрозуміло, а що значить «так як він сказав»? Я завжди передаю тільки те, що зрозумів сам, і так робить кожен, хто захоче щось передати. Ніхто не може якось по-другому, навіть якщо вивчити матеріал напам’ять – все одно десь наголос не той, десь пауза, на якомусь правдивому слові бісик майне в очах, а при неправдивому – сльоза, а то й зовсім опустять очі на тебе, ніби ти саме для них створений! Іноді, а то й часто, скрипне перешкода в ефірі, втратиться остання буква у слові, вітер війне…
ВД – Етері!
МФ – Що?
ВД – Перешкода в етері!
МФ - А, в етері, – і все! Хтось вже подумає не так, як без тієї перешкоди,  за ту, не таку думку зачепиться інша, далі ще інша… Люди чомусь не серцем сприймають, не розумом, і навіть не очима – вухами! Спробуйте коли-небудь виключити звук на телевізорі, і поспостерігайте за зображенням того, хто говорить, за мімікою, за рухами… Багато чого нового сприймете… Як сказав Президент – так я і передав, а як його, тобто мене, зрозуміли – так, чи не так… Бо розуміють усі все по-різному. Ви чули про університетський експеримент?, коли лектор розповідає дві години, а потім наступного дня кожен із учнів переказує – і що виходить? Хоч один скаже так, як казав лектор? Кожен говорить своє, кожен говорить різне, зовсім чи не зовсім те, що говорив лектор. І що робить лектор? Оцінює різними оцінками! Виставляє і хороші, і погані. Тому що він теж кожного із учнів зрозумів по-своєму! Підіть, розберіться…  
ВД – Який Ви затятий. Давайте хоч рекламну паузу зробимо, щоб наші шановні радіослухачі передихнули трохи. Що б Ви хотіли прорекламувати?
МФ – Продекламувати можу, а рекламувати…
ВД – Ну якщо коротенько…
МФ – Будь ласка, я вже чую мовчазні настрої всіх інших мікрофонів, і в мене… конденсувався… в електричному змісті… коротенький віршик…
ВД – Це Ви із свого?
МФ – Так, сьогодні із свого – коли ще така нагода буде? Вірш називається… «Мовчать…»? Так, «Мовчать…». Це дієслово, але не в наказовому способі, а в дійсному, хоча можна читати на всяк смак, бо вірш у стилі }панк}, тому прошу з розумінням віднестися до моментальної затії.
ВД – Та читайте вже!
МФ – Не швидіть! Такі справи бігом не робляться! Хотів би сказати шановним радіослухачам, що вірш про моїх … однодумців, колег, про нашу мікрофонську тему. Отже, «Мовчать…», не в наказовому:

Мовчать, мовчать мої всі други,
А я – не витерпів на}п}руги –
Вже був повісився… Невже
Мене ще хтось наздожене?
Невже сміятимусь я з ними?
В зловіснім висіві плодів,
Поки закінчаться всі зими,
Яких я зроду не хотів…

ВД – О-о! Добре, що час реклами вже закінчився. Продовжимо ще трохи нашу попередню, ставлю наголос на слові – попередню, розмову, а потім уже перейдем до політики.  Скільки всього робіт у мікрофонів?
МФ – А у людей скільки?
ВД – Ніколи про це не думав.
МФ – Тільки не лізьте до Вікі, я Вас благаю!
ВД – Чому це? Я тільки хотів!
МФ – Серед отих 147 робіт я працював і у неї. Я Вам скажу так: Вікі – це як пертусин: і солодке, і корисне, і допомагає – але дуже на початковій стадії, бо є ліки серйозніші.
ВД – А звідки Ви знаєте, який на смак пертусин? Ви ж, кхе-кхе, повинні із розетки живитися?
МФ – Якої розетки! Дєрьовня! Заглянете до Вікі, там про мене не збрешуть! А на рахунок пертусину… Ви скільки запахів не чули, стільки я страв куштував! Ви навіть слів таких ніколи не говорили…
ВД –  А-а. Ви в такому сенсі… Тоді згоден. Непереливки Вам… вам, мікрофонам.
МФ – Та що там! Хіба це сама гірка нота із роботи? Буває і гірше. Коли хочеш, наприклад, в парі зіграти, на рівних щоб, без піддавок – а вони розвідку посилають боєм, опромінюють, глушать, бойкотують, прикидаються і вередують, так що і не зрозуміло, чи шуткуємо ми зараз, чи серйозно травимо, тобто говоримо.
ВД – Це Ви по-морському зараз?
МФ – Та ні, про інше подумалось.
ВД – Гм-м… Щєпкін теж з морями зв’язаний, закидає іноді…
МФ – Час в ефірі плине швидко, ось і не зчулися як він …
ВД –  У етері, а не у ефірі! Що Ви мелете взагалі? Це я ведучий, а не Ви! Щєпкіне, це Ви знову… … Алльо-о-о!!. чому лампа звуку потухла? Що зі звуком? Агов!.. хто там! Чому звук пропав? Раз-раз-раз-два… Мікрофон працює чи ні? В студії працює, а у ефірі ні? Що?.. Що? Та якому біса етері! То месседж  такий… Що там із мікрофоном? Який мікрофон у студії? До речі, ей! А де він подівся? Де мікрофон? Де мікрофон подівся? Мікрофоне, де Ви?..

***

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Амалія, 10-05-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.51786398887634 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …
Що почитати, коли в тебе важкий тиждень
Кожна людина має такі дні, коли відчуває, наче життя випиває з неї останні соки. Іноді навіть немає …
Огляд щоденника литовського повстанця: Приклад для наслідування
Боротьба з совєцьким режимом в середині ХХ століття набула широкого розмаху на окупованих територіях. …
Печворк книги Марини Гримич: Відійти, щоб побачити
Падре Бальтазар на прізвисько Тойво, а разом із ним і його авторка Марина Гримич, вишукано й сердито …