Буде трохи злий шматок тексту. Та ще й писатиму без гуглівсько-вікіпедівських милиць. Але відчуваю потребу висловитися.
Звісно, зовсім наївно сподіватися, що роздавши в кількох абзацах чарівні підсрачники читачам, я докорінно зміню життя людей на краще. В чому ж суть проблеми? В нашій безалаберності. В нездатності змінити своє життя, нездатності бути успішними та щасливими. Спитаймо себе: а що ми робимо для того аби досягти того щастя та успішності? Як оті цілі корелюються з протиранням десятками років штанів та спідниць в якихось богом забутих офісах отримуючи копійки та не маючи жодної надії на якісь позитивні зміни. Як цьому сприяють тисячі годин перед телевізором чи комп’ютером? Чому зміна місця роботи – катастрофа, а перекваліфікація – це щось із області фантастики?
Так, ми старі, нам уже пізно вчитися. Так, кругом корупція, кумівство та несправедливість. То ж давайте сидіти склавши руки і плакатися, що уряд-президент-парламент-директор-чоловік/жінка нічого не роблять, зарплата мала і далі перелічуємо за смаком. Згадуємо свої особисті, давно добре завчені заготовки. Наприклад, про важке дитинство з поганими вчителями та поступленням не туди.
Які у нас народні методи досягнення цілей:
– треба дуже-дуже сильно захотіти і бажання матеріалізуються (якщо не збулося, значить не так сильно хотів);
– треба молитися і звідти-згори усе «порішають»;
– треба сходити до ворожки і вона все начаклує.
Максимально прогресивна відома нам система – метод маленьких кроків (по бочці/чарці в день, про що детальніше нижче або нижче). Але і її використання не гарантує успіху, якщо ми робимо оті малі кроки бездумно, не аналізуючи результати своєї праці.
Для мене виявилося сюрпризом, що у світі є купа літератури автори якої намагаються вирішити проблему ефективного виробництва. Як забезпечити конкуретоспроможність товару, прибуток-успішність фірми? Розбирають на атоми успішні виробничі системи, наприклад японського автомобільного тепер уже гіганта «Toyota». Найвідоміша книга на цю тему «Дао Toyota. 14 принципів менеджменту провідної компанії світу» (The Toyota Way: 14 Management Principles from the World's Greatest Manufacturer) автор Джеффрі К. Лайкер. Книга довга і розумна, я її досі ще не подолав, але важливу тезу вам повідаю. Секрет (один із, але найважливіший, як на мене) Тойоти в тому, що персонал (від директора до прибиральнрика) постійно самовдосконалюється і постійно працює над вдосконаленням виробничого процесу. Тобто, зараз мало один раз придумати ідеальний автомобіль, один раз налагодити лінію для його збирання, один раз навчити робітників що куди вони мають приторочувати, а потім 20 років штампувати ці бляшанки без жодних змін. Така система більше не працює. Успіх Тойоти в щоденному вдосконаленні і автомобіля і процесу виготовлення, зменшення витрат матеріальних та часу.
Стосовно нас грішних, це означає, що необхідно постійно вдосконалюватися, аналізувати де ми можемо зробити більше, де краще, чому нас спіткала невдача. Так, телевізор-пиво-диван, це простіше та приємніше. Але не даремно каже народна мудрість: під лежачий камінь шампанське не тече.
Якщо не переконав, то задумаймося: а звідки наші діти будуть успішними? Як їм не загубитися в житті? З кого брати приклад? З нас – ТБ та інтернетзалежних? Змінюймося хоча б ради дітей.
