Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44524
Рецензій: 87068

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Панк

Приймальна комісія

© Щєпкін Сергій, 27-04-2017
Об’єкт завершили! Капітальні шви позатирали, навісне причепурили, по кутках поприбирали, кругом підмели, витерли, провітрили…
Нічого не забули? Стрічка! Тьху ти… стрічку і ножиці давай, твою дихало!
Натягуй від крайнього стовпчика до крайнього! Отак…
Бо комісія страшна, та що приймає! Кожного разу різна! Минулого разу чекали її на двох автомобілях, думали чоловік п’ять буде, як позаминулого разу, – так і приїхали: на авто і автобусі. Мікро. Вісімнадцять сидячих місць, стоячих не було. Повилазили, товпляться, чекають поки старший із легковика вилізе.
Потім бачу – не на об’єкт всі дивляться, а кудись у бік. Придивився – на старшого! Той поважно поправив піджак, стряхнув ногою, підняв око на наше, скоро їхнє, повільно-повільно провів носом довгу дугу з одного краю до іншого, потім униз, униз і так само повільно назад, в другу сторону, аж поки не зупинив очі на своїх черевиках. Комісія затихла, у декого очі були широко відкриті, у декого рот.  Звідкись запахло озоном, чи то пилюкою?
«Ну все…» - тільки почав думати, що і як казатиму, як старший підняв голову, і впевнено прорік: «А що? Мені подобається! Ану подивіться, що там!»
І тут комісія – ніби в калейдоскопі – хлусь! Видихнула – і вже хтось зааплодував, хтось зробив широкий крок і розвів руки в обидві сторони долонями догори із виглядом «ну ось, можете!», хтось: «так-так, непогано»,  захитали, закивали головами: «вельми, вельми», «можна і підписуватись», клацнули ножиці разом із телефонами, усмішки, галас, неприродно білі, мабуть вставні зуби…
«Коли тобі тиснуть руку, треба не напружувати долоню – рука старшого повинна бути сильнішою!» - це правило запам’яталося ще із робочої молодості, разом із правилом: «Кажи що хочеш, а руки не простягай», і згадалися вони якраз перед тим, як підійшов перший. Потім були всі інші – рука усім м’яка, іноді брали тільки пальці. «Ну от бачиш, як і сподівалися?» - поблажливість крайнього ступеня виливалась з очей кожного із вісімнадцяти.
Залишався один – старший комісії. Чи підійде сам, чи мені до нього?
Пам’ятаю: глибоко-глибоко вдихнув тоді…  
Ну та нічого! Сьогодні вже не тоді, та й ми вже не ті. Може трохи забулося, може переварилося, може на підвищення пішов, не до комісій тепер… Якось воно буде.
Що, їдуть?
Автобусом?
Автобусом! Розслабилися, приймаємо…

***

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 29-04-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.38266897201538 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …