Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44624
Рецензій: 87311

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Притча

Тигр і Кіт

© Щєпкін Сергій, 24-04-2017
(східна притча)

Одного разу на околиці села, що враз межує із великим лісом, звичайний Селянин скирту складав, щоб взимку було що худобі їсти. Із хати з ним прибіг домашній Кіт, в траві з метеликами й кониками грався, він жив в хазяїна уже багато літ, із бідуваннями і скрутами не знався. Отак потрохи, далі й далі в ліс, стрибаючи в траві, неначе Лев, той Котик ненароком таки вліз – страшенний Тигр повстав із-за дерев!
«Оце дива! Ти з нашої породи! – Тигр дуже здивувався виду Кішки, – Але чому малий такий? Я у природі не бачив родичів, як ти завбільшки!»
Чи то від страху, чи з іншої причини, принишклий Кіт налякано мовчав, нарешті, мученицьки проковтнувши слину, непевним голосом насилу пром’явчав: «О, Царю мій! Якби Ви тільки знали, в яку халепу вскочив ввесь наш рід! Нас люди всіх колись арештували, і вже не випустять тепер на вільний світ! Вся справа в тому, що ми у людей бідуєм так, що не казати ліпше, не можна навіть полювать мишей, то як же, бідним, вирости нам більше?» «Хто смів обмежувать тебе? Ану веди мене до тої знахабнілої людини! Я їй покажу зараз шлях туди, де не знущатиметься більше із тварини!»
І Кіт повів до Селянина Тигра. Той саме скирту щойно довершив, тож розминутися вони не встигли, як Тигр ревінням все узлісся оглушив. «Ти нащо мого родича зобидив? Рости великим не даєш йому? Не знаю, що з тобою і зробити, тобі я оголошую війну!» «Ну, воювати, значить воювати, – тут Селянин прищурив одне око, – але дозволь мені ту силу взяти, що я залишив дома ненароком. Без неї ти ураз мене здолаєш, так що не варто навіть починати, я швидко збігаю, ти трохи почекаєш, і от тоді вже будем воювати!» «Ну що ж, біжи!» «А як і ти підЕш? Не дочекаєшся мене, і я даремно все буду бігати… Давай-но я тебе до дерева прив’яжу, щоб напевно вже дочекався ти!»  «Ну що ж, в’яжи!», – і Селянин до дерева товстого прив’язав Тигра. Сам пішов у ліс, там вирубав дубину двометрову, і повернувся. І її приніс.
«Аж ось де моя сила! Здуру ти мене нізащо думав покарати?! Не в своє діло вліз – тепер тремти!» – і як почав він Тигра лупцювати!
І небо, і земля горіли на узліссі!!! А Селянин все бив!! І все не відпускав! Аж поки Тигр на небо ледве не вознісся, тоді лиш зупинився, і Тигра відв’язав. «Тепер іди! Надалі будеш знати, що як хвалитися собою десь почнеш, то і про мене не забудеш пригадати, бо якщо ні – в наступний раз помреш!»
Поплівся Тигр, ледь не позбувшись шкіри, тільки Коту заледве протужив:
«Це добре…брате…що у цього звіра…  ти хоч такого розміру нажив…»

***

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

і тут є...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Костянтин Маленький, 25-04-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75411486625671 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …
Філіпп Майєр «Cин». Кривава історія Техасу
Філіпп Майєр з другої спроби написав роман, який потрапив до списку фіналістів Пулітцерівської премії …
Керолін Вебб «Живи на всі сто»: як завжди бути щасливим та продуктивним?
Ідеї саморозвитку і самомотивації не є новими — вони давно мандрують сторінками книг та блогів. Але …