Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2477
Творів: 44617
Рецензій: 87305

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Троячка

© Той, що греблі рве, 12-04-2017
Моя баба Ольга мала дуже щедру й широку душу. Особливо, якщо це стосувалося сторонніх. Тут уже, аби ніхто раптом не запідозрив її в жадібності, вона могла зняти й останню сорочку, і з хати винести все – на першу ж вимогу. Ця її риса не дуже полюбилася прабабі. І якщо раптом у дворі з’являлися якісь бабині подруги або колишні колеги, прабаба ставала на уявних чатах і в сто очей пантрувала, аби невістка часом не віддала заразом усього добра, що є в дворі.

Найбільшим попитом користувалося молоко та інша продукція коров’ячого походження – різні там роблені та збирані сметани, сир, масло, сироватка, кисляк тощо. Попитом молочні продукти користувалися найбільше в трьох бабиних подруг. Забачивши в дворі одну з них, прабаба вже починала не на жарт тривожитися.

– Німці скіки не забирали, як ці розвези. Пху!

Найшанованішою та найжаданішою подругою – якщо говорити сьогоднішньою мовою, то сюди якраз пасуватиме абревіатура ВІП – була Лідія Миколаївна. З Полтави. Вона займала посаду якогось секретаря обкому, носила окуляри і гарно скроєний костюм у смужечку. Була досить серйозна, проте дозволяла бабі себе цілувати в щоки, одвертаючись тільки трохи. Говорила милостивим голосом. Звідки таке знайомство в моєї баби-доярки? – Спитає мене якийсь читач. А скажу: вона не завжди була дояркою. Колись працювала експедитором, возила дефіцити. Дід розказував, що в ті далекі часи їх уже нудило від баликів, червоної ікри та дорогих цукерок "Мішка на Сєвєрі". Позбулася баба чудової посади завдяки тій же пріснозгаданій душевній щедрості: захопилася презентами близьким і далеким знайомим...

– Аби ж воно хоч гроші з кого брало, а то очі витріщить – і дає. І тобі на, Галю, і тобі, Маню. А самій тепер дуля з маком, – згадував дід, чи то засуджуючи, чи то жалкуючи за минулим.

Лідія Миколаївна приїздила завжди на чорній волзі, завжди несподівано й заставала бабу найчастіше за дуже брудною, смердючою, і геть негідною колишнього експедитора роботою. Як Лідія Миколаївна на поріг – так баба або сечу в свиней відрами носить, або в курей вичищає, або глину місить – так, що й брови в кізяках. Ворота відчиняються – окуляри, костюм у смужку... Баба сплескує руками, обтирає їх об хвартуха, хоче затулити найбільшу дірку в брудному одязі, не може й біжить обнімати ними обкомівську гостю.

– Ой. У вас тут внукі. А я і нє знала, хоть би канфєт пріхватіла, – каже вона розпачливо, двадцятий уже раз бачачи мене на подвір’ї.

– Та перестаньте, Миколайовна! У їх канхветів хвата!

"Ага. Як у смітті в них риємось", – думаю я, але не зітхаю скрушно, а просто мовчу й спостерігаю, що буде далі. Хоч і знаю наперед.

– Миколайовна, вам молочка? Ось зараз у банку переллю. У вас і банка є? Давайте! От харашо! Творожка? Нема, не одтоплювала... Та підождіть, він бігом, півчаса й готово! Ось я вже ставлю!

Лідія Миколаївна озирається, куди б їй сісти своїми смужками, не знаходить і радісно пропонує:

– Оля, пайдьом на уліцу! Такая погода прєкрасная, я із своєго кабінєта нічего етого нє віжу! Щаслівиє ви, сєльскіє житєлі, просто пєйзанци, – заливається вона, обережно обминаючи купу буряка в сінях.

– Ич... Ворошка їй, – бубнить прабаба, щойно вони виходять, – ото Мишко, завтра на молочарню понесеш дулю з маком. Ця зараз усе забере!

На прощання Лідія Миколаївна нерішуче тиче бабі червону десятку.

– Ось гетьте, Миколаївна, шо ви таке кажете! Заберіть, шоб я й не бачила! – репетує баба й запихає гроші в смугасту кишеню елегантного костюма. Миколаївна шаріється, проте не заперечує.

Волга за воротами хурчить, прабаба зітхає, дід дивиться в вікно на бабу Ольгу й крутить пальцем коло скроні. Мовчки.

Другою, не такою іменитою, але ще більш небезпечною бабиною подругою була "тьотя Галя з Лубен". Коли я бачив цю тьотю Галю, мене опосідала страшна непереборна нудота. Тьотя Галя вдягалася в усе чисте, радянське й добротне. Якась спідниця з квіточками. Дермонтинова сумка, накрита марлею. Гостинців од тьоті Галі було чекати годі. Зате нотацій вона могла прочитати за хвилину чотири.

– Віта, заплетись. Серьожа, покинь кота. Не бігайте. Поважайте труд. Помагайте. Ви балувані. Ви капризні. Ви невоспитані. Треба брать прута та давать вам по сраці...

І так, поки ми не щезали з її поля зору.

Тьоті Галі з Лубен, здавалося, побоювався навіть дід. Чи то її безкінечних нотацій, чи вицвілих колючих очей, які дуже пасували би до вбрання ігумені жіночого монастиря або наглядачки в дитячій секції якогось концтабору. Я ніколи не чув, щоб із презирливих вуст тьоті Галі вилітало щось, окрім докорів, невдоволення й зауважень. Тому триматися волів од неї подалі. І так було од кого слухати виховні промови...

Третьою бабиною подругою була Нінка Троячка. Це прізвисько вона отримала за постійні спроби позичити в знайомих і не дуже троячку грошей на свої алкогольні забаганки. Подейкували, що коли Нінка не могла знайти троячку, вона купувала дешевий крем для взуття, намазувала на хліб і їла. Не знаю, чи правда, бо ніколи не бачив її за цим заняттям.

На відміну від двох попередніх подруг, Нінку не цікавило ні молоко, ні супутні продукти. Їй треба було з кимось випити. І за віщось.

Нінка – колишня бабина колега. Працювали разом у їдальні. Я колись спитав у баби, чи лаяли її на роботі за погану їжу.

– Ні, – відповіла баба гордо, – в мене одні благодарності були.

– Ага, благодарності, – засміявся самим животом дід, коли я йому про це розповів, – Колись катлєти так пересолила, шо люди підходили до вікна та їй у пику кидали. Набралась горілки так, шо світу божого не бачила.

Забачивши Нінку Троячку, я завжди силкувався не розсміятись, але в мене не виходило, і я втікав за клуню, падав на солому, хапався за живіт і реготав до кольок. Це, звичайно, неповага й жах, сказати таке, але Нінка Троячка була схожа на маму-мавпу з мультфільму – ну там де вона не могла дати ладу своїм дітлахам. Саме ця схожість і викликала в мене напади сміху.

Поява Троячки в нашому дворі означала одне – зараз вони визбираються, пошастають по підрях, якщо прабаба вчасно не засіче, назбирають якоїсь їжі та й подадуться на Багачку. І після цього баби Ольги не буде вдома тиждень. Почне з Троякою, продовжить із Тамаркою, а закінчить із бабою-мишею. А ти, робото, стій.

До речі, саме Нінка Троячка стала чи не головним мемом нашої родини. Помітивши, що баба Ольга збирається з дому, знудившись від сільської роботи, захотівши відпочити у своїй порожній міській квартирі, прабаба дуже дошкульно цідила крізь зуби:

– Шо, на Багачку зібралась? До Нінки Троячки? Іди-йди. Ти вже й похожа на неї. Пика, як в обезяни он...

Я знову заливався сміхом. Цього разу від радості, що в нас із прабабою такі схожі асоціації. Хоч тоді я такого слова, звичайно, не знав.

2017

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Віталій Ведмєдєв, 20-04-2017

Лангольєри

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© George, 16-04-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 14-04-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 13-04-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Вікторович, 13-04-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 12-04-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.5822150707245 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …
Філіпп Майєр «Cин». Кривава історія Техасу
Філіпп Майєр з другої спроби написав роман, який потрапив до списку фіналістів Пулітцерівської премії …
Керолін Вебб «Живи на всі сто»: як завжди бути щасливим та продуктивним?
Ідеї саморозвитку і самомотивації не є новими — вони давно мандрують сторінками книг та блогів. Але …