Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44367
Рецензій: 86703

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Альтернативна історія

Сюїта у виконанні скрипки без оркестру(позаконкурсне)

© Яна Устимко, 09-04-2017
Вечоріло.Садкова роздягальна наповнювалась  голосами дітлахів, по яких батьки  приходили, щоб  забрати додому.
Заплаканий Данилко прошмигнув повз  кремезного чоловіка, що сперся на крайню шафку. Спритно вискочив на лавку, біля якої його очікував дідусь Федір і, ще більше кривлячи ротик, нахилився до дідусевого вуха:
– Ді-х-хі-ду, ді-х-х-ду, – схлипував  Данилко, розмазуючи сльози кулачком.
– Що трапилося, Данчику? – здивований  дідусь дав обійняти свою шию мокрій дитячій долоньці, – чого ти плачеш?.
– Я намалю-х-вав-х Мико-х-ла-х--я-х-х..
– Намалював Миколая? Це ж добре. Навіщо ж плачеш? – пригорнув онука дідусь.
Малий хотів  відповісти, але нова порція сліз ринула з почервонілих  оченят, затікаючи в ніздрі та рот. Замість говорити, малий дістав з-за спини затиснутий в іншій долоньці альбомний аркуш. Похапцем тицьнув зім’ятого малюнка дідові під ніс. Дідусь розправив аркуш і глянув. Його брови злетіли вгору .
– О, – вимовив старий, – а, еее…ну-у…
Данилко на мить  насуплено замовк, а тоді знову зарюмсав, ковтаючи сльози та голосно шепочучи:
– Ось ба—х-х-чиш. Ти , х-х, теж думаєш-х, що це, х-х, не Миколай.  З мене смія-х-х-лися. Казали, х-х,що це не Микола-ха-й, а садкови-х-х-й сторож…
– Гм. А чому б і ні?  Миколаю не обов’язково завжди ходити  у ризах і митрі. – знайшовся дідусь. –Ти – справжній  нишпорка, бач, розсекретив Святого,  –  Хвацько підхопив онука на руки і, крутнувши в повітрі, зняв з лавки на підлогу. Тоді змовницьки підморгнув і стишено додав:
–. Нехай сміються. Вони геть нічогісінько не розуміють. Не знають, що Миколай, розносячи подарунки,  саме так і одягається. Аби не виділятися у натовпі.
Щоб ніхто його не впізнав. Інакше б відбою. від дітей не мав. А чого ж, гарний одяг ти  йому намалював :картате пальто,  як у дядька Самійла. І капелюх, як у нашого сусіда знизу. А мішок, ой ні, пробач, це ж на малюнку валізка з одаунками? Супер! Копія старої валізи бабусі Олени. Тієї, зі старими фотографіями, яку бабуся тримає у себе під ліжком.
Данилко перестав плакати і вигукнув:
– А парасолька така сама , як у тата!

***
–Дідусю, ти спиш?
– Не сплю, читаю газету. Хіба не бачиш?
– Та спиш, спиш.
– Данилку, ану гайда скрипку в руки. Завтра академконцерт.
–  А Святий з великої пишеться?
– Святий? Залежить про що мова…
– Мова про Миколая.
– Лист до Миколая пишеш?
– Угу.
– Не угу, а так. Ти спершу повправляй. Отой етюд, як його там…
- Черні..
- Черні..  а тоді і листи пиши.
– Потім. Глянь, як мені добре капелюх на Миколаєвій голові вдався. Класний художник я, скажи?
– Художник-художник. Ану, художнику, скрипку в руки, кому кажу!

***
Банкет. Зібралися родичі друзі, знайомі…З-за столу підіймається дідусь, тримаючи в руці келих з мінералкою. Крутить його в руці, ніби вибачаючись, що не з вином. Гіпертонія. Проблеми  зі серцем.
– Ну, за тебе, онучку. Вітаю зі вступом у консерваторію. Молодець! Казав мені по секрету професор, що у тебе великий талант. Головне не профукай.
Я теж колись подавав надії. Але часи були важкі. Війна, а потім треба було на хліб заробляти. У вас, молодих, зараз все медом мазане, житло є, одяг та їжа теж. Всі умови, тільки навчайся.
– Вчитимуся, діду, музика  – це моє покликання. Обіцяю, що тебе не підведу.

**
Грюкіт дверцят кухонних шафок, дзенькіт порожніх пляшок.
– Дєеед! Де–е–е? Де ти її сховав?!
– Шо хочеш?
– Ти знаєш, де пляшка, заховав…
– Нема  у мене ніякої пляшки, ти всі висушив. Пияку безпросвітний.
– Ану старий віддавай, бо зараз як стукну…
– Боже, поможи…
Гупіт, Тріск зламаного стільця об  стіну. Тупання. Рипіння дверей,  клацання клямок, скрегіт ключа…

***
Данило Решетняк повернувся після лікування та  реабілітації у жовтні. Обличчя помітно  змарніло. Впоперек перенісся та від кутиків вуст  до підборіддя пролягли глибокі брижі. Волосся на скронях побіліло від раннього снігу..
Онук та дід сиділи в парку на лавці. З дерев опадало листя і з шурхотом стелилося на фігурну плитку паркової доріжки.
Дідусь, зітхнувши,  першим порушив мовчанку:
– Зосталися одні ми,  онучку. Поки тебе не було, всі відійшли… І, баба Олена і баба Теофіла, царство небесне..
– Вибач діду за все. За онука непутящого…Профуркав я все…
– Нехай Бог тобі простить.
– То кажеш я відпас і скрипку?
– Ая, і її  теж. Обміняв у свого дружка Вітьки… на пляшку. А той збув її якомусь заїжджому туристу.
Знову запала мовчанка. Повз лавку пробіг хлопчик, копаючи м’яч. Потім продріботіла дівчина, ведучи собаку на повідку. За ними пролопотіла галаслива  зграйка школярок-підлітків.
Але між тими обома, що сиділи на лавці, тиша не розступилася. Час для них, здавалося, зупинився. Завис у повітрі, як терпка осіння вільга. І так виглядало, ніщо нездатне зрушити його з місця. Ні цікаві сойки, що з крекотом перелітали з куща на кущ, ні сизі хмари, що квапливо пропливали небом.


***
Весна вигнала надвір місцевих пліткарок. Сиділи під під’їздом, гріючись на сонці і перемивали кісточки сусідам. Не оминули і Решетняків.
– Йой, та його заледве врятували! – лускаючи насіння  та спльовуючи  луску в кулак, торохтіла  дебела Юлька Іваниха..
– Бідний  Федорко,  натерпівси. Мені шмаркача не шкода, вимержений -пещений єдинак, а голова  пуста і натура як флєк. . А от старий пурєдний, тілігєнт. Завше зі мнов здоровкаєси, коли силу мов, не раз і торби помагов  піднести на поверх.
– Ну чо, малий также нічо був. Поки не запив,  также помагав. Раз мені скору  викликав, коли я зашпоталасі за оті во-во ґратки і руку вломила, – писнула  крива баба Надя,тицяючи палицею  на придверну решітку для витирання ніг.
– Та стримайтешя, дівчшата, – прошамкала новими протезами  Романцьова, поправляючи мохерову беретку. – Данило вернув, штарий проштив. Півроку минуло, ніби вшьо там в них наладилошя. Я ж за штіною живу, то вже не чшути ні криків ні штуків. Данило не п ‘є, не дебоширить, дружів-алканавтів не воде. Диви, шкоро може і женитишя захоче. А шо? Чого  ти на мене так, Юльчшю, дивишшя? Він шо, хіба  не мужчшина?
– Я вам так скажу, – знову писнула  баба Надя, – захоче женитися чи нє, але виглядає, шо Данило  таки взявсі за розум. Бо і Федорко прояснів, ожив. Гейби помолодів, ґаздувати став. Ну і казала мені двірничка Стефа, шо Данило знова на роботу влаштувавсі. Нє, не грає на стументі, але робе десь там -таки у своій консенваторії. Чи то сторожем,  чи комендантом. Платять не дуже, але, слава Богу, Федорку хоч якась поміч до пенсії.

***
Снилося Данилу дитинство. Снився дитсадок і дідо ще молодий, не сивий і не згорблений. Потім снилася музична школа і академконцерти. Потім  – консерваторія, друзі, професор…
Прокидався важко. Сни ніяк не відпускали. Дідусь  порався в кухні готуючи сніданок.
– А ти нині крізь сон пальцями перебирав,  – весело зауважив дідусь. – Не як знову хочеш грати?
– Не трави душу, діду, прекрасно знаєш,  що я у музиці тепер ніхто. Та й  грошей на нову скрипку нема.
– А якби були, – дід посерйознішав, – то повернуся б? Ніколи не пізно почати.
Онук  лише рукою махнув. Мовляв, все пропало. Старий і сам  розумів, що мрія побачити внука успішним музикантом в теперішніх обставинах виглядала нездійсненною.  Сам Данило нізащо не захоче щось міняти, поки не візьме інструмента до рук. З колишніми друзями-музикантами – стосунки непрості. Тож  звертатися, тим більше позичати інструмент теж не буде. А про нову скрипку і мови нема. Його пенсії та онукової зарплатні вистачає лише на харчі, одяг у секонді та комуналку.
І все ж глибоко в душі Федора Ратушняка тліла надія. А,  позаяк змалку був оптимістом, в голову стріляли божевільні ідеї.
Дідусь дочекався, поки  Данило піде на роботу, а тоді витягнув з шухляди стару шкарпетку, а з неї – паперовий згорток. Розгорнув. На стіл випало кілька купюр по сто гривень. Порахував – негусто. Загорнув, заховав назад у  шухляду. Крекчучи, підійшов до вікна. За мить, щось поміркувавши, струсив похмурі думки. Нічого, може Бог дасть йому ще трохи поклигати, щоб встигнути набати потрібну суму. Ще хоча б років зо два.

***
Грудень видався теплим та сирим. Вже котрий день сік мокрий сніг, а  під ногами хляпало. У маршутці пасажирів було мало. Ніхто з них  не звернув уваги на невисокого чоловіка у картатому пальті та темному капелюсі. Ніхто, крім згорбленого дідуся у куфайці, що метким оком відразу виділив з натовпу немісцевого.  Незнайомець зайшов до салону на кінцевій біля залізничного вокзалу разом з іншими. Насвистуючи щось собі під ніс, вмостився під вікном на сидінні навпроти дідуся і його «кравчучки». Очі та частину  обличчя чоловіка затуляв капелюх, а широке підборіддя вкривав плетений  шалик. При собі пан мав парасольку і облізлу коричневу валізку, яка завдяки світлим вилинялим плямам здалеку теж здавалася картатою.
Всю дорогу старенький спостерігав за незнайомцем. В якусь мить йому здалося, що він знає цього чоловіка. Авжеж, знає! Таке ж пальто і капелюх. Це ж Миколай з онукового дитсадкового малюнка! Від такої фантазії старий засміявся  сам до себе незграбно прикриваючи  укою в рукавиці беззубий рот. Чоловік навпроти  це зауважив і усміхнувся у відповідь.
– Якби ви знали, добродію, чого я сміюся., – ніби вибачаючись за дивну поведінку, почав дідусь і не спохопився, як розповів незнайомій людині про онуковий малюнок, а потім про те і се, що на серці накипіло. Незнайомець зацікавлено слухав і кивав.
Виходячи в центрі міста, незнайомець допоміг зійти дідусеві, подав його речі. Дякуючи за бесіду та  допомогу, старий поцікавився:
– Ви ж приїжджий, еге ж? До нас по роботі? Чи в гості?  
– Маю тут справи, – невизначено кинув той, і, приязно усміхнувшись на прощання, зник у натовпі.
Дідусь і собі усміхнувся. Гарний видався день. Привітні  та  добрі люди зараз нечасто трапляються. Поки думав, повз нього пролетіла якась  автівка і, гупнувши колесом у баюру, обхляпала з ніг до голови,  а заодно повернула до тями реального світу.  Що ж це він на добре слово вуха розвісив, стоїть тут і тішиться, як дитина. Пора додому, до господарства. Квапно нахилився над «кравчучкою» з яблуками, що ото виторгував на базарчику біля приміського вокзалу. Вже хотів взятись за ручку і дибати до будинку навпроти зупинки, де мешкав Та раптом серце старенького тенькнуло: У торбі з-поміж яблук стирчав знайомий брунатний футляр. Дідусь бурмочучи щось під ніс,  схвильовано стягнув рукавиці і тремтячими артритними пальцями припав до футляра. Обережно витягнув, поклав поверх торби. Клацнув замок. Сльози якось самі по собі покотися по впалих  старечих щоках. Хоч очі і не вірили, але так , це була та сама стара Данилова скрипка – ціла і неушкоджена.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Avtor, 10-04-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 10-04-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 10-04-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 09-04-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.56627798080444 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …