Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44108
Рецензій: 86035

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Джерело пам'яті

© Станіслав Каширний, 09-04-2017
Світлій пам'яті моєї матері
Любові Степанівни, присвячую.

                                                                      
   Сонечко грайливими проміннячками мерехтіло в прозорій воді старої криниці, яка заховалася на краю села, під стрімким берегом річки Саксагань, порослої високими очеретами і старезними вербами, що ніби варта охороняли цілющу воду джерела від чужого ока. Криниця була вкопана в кам'янистий піщаний берег і старанно до самого дна викладена пласким і ніздрюватим вапняком, що вже давно заріс бородою сіро-зеленого столітнього моху і своєю формою нагадувала старовинну кам'яну чашу до половини наповнену кришталево-чистою холодною водою. Від її південної стінки до річки, ховаючись у траві і промиваючи різнокольорові камінчики піщаного берега, майже нечутно, дзюркотів потічок джерельної води, просочуючись між похмурим камінням криниці і не даючи їй переповнитись.
    Подейкують, ніби-то ще гетьман Богдан Хмельницький пив з неї холодну цілющу воду, ведучи своє військо з Микитиного Рогу на Жовту Річку до своєї першої перемоги.
    Малий білоголовий хлопчик сірими допитливими очима зачаровано вдивлявся в таємничу глибочінь прозорої води, намагаючись розгледіти на її дні справжнє диво - піщані вихрики, що збурював холодний струмінь джерела, вивільняючи свою цілющу воду десь з-під зелено-чорних каменів криниці.
   Зграйки, майже прозорих, ніби вирізьблених із кришталю, рибок стрімко порскали поміж зеленими пасмами шовковистого жабуриння і попадаючи під сонячні проміньці, вигравали усіма кольорами веселки.
   Білоголове дитя було вражене.
   Це було його перше враження в житті від спілкування з таким таємничим і водночас яскравим оточуючим світом, і ніби намагаючись поділитись ним, хлопчик піднімав голівку і великими сірими очима дивився на молоду і красиву жінку що стояла поруч.
   То була його мати. Жінці, на вигляд, було років двадцять п'ять.
Вона мала такі ж темно-сірі очі, які дивилися на сина з любов'ю і легкою зажурою. Каштанове волосся жінки було заплетеним в тугу косу, віночком викладену на її красивій голівці.
   -„Мамо, мамо, подивись! ”- захоплено вигукував малий,
  намагаючись очеретинкою доторкнутися до рибок, а вони, ніби насміхаючись над ним, яскравими блискітками спалахували в проміннячках сонця і ховалися в затінку хвилястого жабуриння.
     Легенький теплий вітерець лагідно зашелестів очеретом, ніби пустуючи покучерявив молоде віття верб і облизавши сірий підсохлий мул берега річки, раптом вискочив на простір у балку і притих, ліниво розстелившись в ній, з поміж полину, васильків і чебрецю, насичуючи себе все більше і більше п'янким і цілющим духом українського степу. А в синім-синім небі над тим степом співав свою пісню вічний  і невтомний жайвір, милуючись тією красою і перекликаючись із тихим дзюрчанням джерела старої криниці.
    Чи мали ви коли коли-небудь щастя вдихати п'янкі солодощі літа, неподалік річки, вночі біля вогнища, коли нагріта за день сонцем земля починає віддавати всі свої пахощі, настояні на духмяному розмаїтті польових трав і квітів, змішуючи їх з вологою прохолодою таємничих балок і яруг і додаючи до них теплий та терпкий подих нічної річки? То є цілющий дух-еліксир української землі, що лікує душу і зігріває серце і вдихнувши його одного разу, людина назавжди залишає його в своїй генетичній пам'яті.
    Багато, дуже багато води спливло з того часу, але завжди вдихаючи, навіть ненароком, духмяне марево польових квітів, або холодною зимою снопику сухого полину або чебрецю, чи прим'ятої молодої зеленої трави на березі лагідної річки, я бачу себе малим і білоголовим, а поруч мою молоду і красиву маму і стару порослу зеленим мохом криницю, на березі славної річки Саксагань, з якої колись пив цілющу воду сам Богдан-Зіновій Хмельницький, а в піднебесних сферах над безмежними придніпровськими степами, ніби розчинена в сонячній блакиті ллється вічна пісня жайвора.

2012 рік, село Веселі Терни                                                                                         Сірий Стах.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 10-04-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.50873398780823 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Людина і Зло: «Концерт пам’яті янгола» Шмітта
Нещодавно у «Видавництві Анетти Антоненко» побачила світ нова книжка малої прози Еріка-Емманюеля Шмітта — …
«Україна 2030»: Пан або пропав
Очевидно, будь-яка нація, яка здобуває незалежність і власну країну, має ухвалити принаймні приблизний …
Риб’ячий жир «Чорного лебедя»
Зазвичай, коли потрібно проаналізувати якесь явище, книгу в тому числі, то починають із контексту. Передумови …
Допоки ми дихаємо, вихід є: Нік Вуйчич «Життя без обмежень»
«Допоки ми дихаємо, вихід є» — безсумнівність та актуальність цього твердження доводить власним життям …