Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44371
Рецензій: 86709

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Смаколики

© Щєпкін Сергій, 09-04-2017
Хіба це не помітно,
як все живе
стає розумнішим?

Один мій знайомий інопланетянин довго  вагався і приховував щось всередині, та врешті не витримав, і передав мені  історію, яку тепер і я не можу більше тримати в собі.
В одному світі, дещо схожому на наш, є люди, тобто істоти, які теж дуже схожі на нас. Навіть називають вони себе так само, тільки з твердим «л» – лууди.  Там теж є багато рослин і тварин, але ті лууди не є вершиною природи своєї планети. Панівне становище належить вардарам – істотам, які розвинулись від спільних із луудами предків, але які завдяки своїм надлуудським можливостям, –  як наприклад,  бачення думок на відстані погляду, або здатність дихати і повітрям і водою, – стали наступним, вищим щаблем розвитку тієї природи. Та й здібностями мозку вони значно перевершують луудей. Остання спроба відстояти свою територію незайманою  закінчилася для луудей катастрофою.
З тих пір пройшло декілька тисяч тамтешніх років. Тепер лууди є дикі, є свійські, як і багато інших тварин, щоправда від них лууди відрізняються порівняно високим ступенем розумового розвитку та абсолютною зрозумілістю їх спілкування; вардари, що беззаперечно панують на планеті, дбають про неї, але на їм прийнятний лад: для економії  інших ресурсів та для урізноманітнення свого яскравого життя  знайшли м’ясо луудей смачним, більше того – дуже корисним. На фермах, які щоправда принципово відрізняються від пташиних та інших, і більше схожі на земні компактні міста з різноробочими, виростають екземпляри, які потім різними шляхами – внаслідок викрадень, убивств, різних аварій та інших махінацій – потрапляють на стіл до вардарів. Особливою популярністю, як кажуть вардари – смаколиками – вважаються лууди віком до одного року. Справа в тому, що недавно потугами вардарів-«зелених», які довели, що саме до такого віку у особин луудей відсутня пам’ять, а відтак і самосвідомість, парламент встановив  законність споживання у їжу луудей віком до одного року, строго-настрого заборонивши їсти старших.
З вардарами-браконьєрами постійно ведеться боротьба.  Ферми луудей не охороняються, за дорічних особин їх власники отримують багато необхідного для покращення свого буття. Із тих міст мало хто тікає, бо за містом мало їжі, зате багато вардарів, із них лише заможні мають можливість жити на небі – в літаючих містах.  А у місті луудей кожен  сподівається, що його погані думки не побачать, тому що тоді буде хвороба або нещасний випадок якийсь.  Лууди вважають, що вардари володіють не просто навіюванням, а здатністю подумки впливати на майбутнє луудей.  У своєму фольклорі описують історію, коли жителі одного містечка домовились, і всі разом покинули свої домівки. Комісія вардарів постановила: нічого не чіпати, місто охороняти від крадіжок. Через шість днів місто наповнилося луудами, що повернулися до свого майна. Сьомого дня, коли перерахували всіх, був день великого свята – не повернувся лише один!, та й той не сім’янин.
Але є й дикі лууди. До речі, останнім часом серед вардарів все частіше йде мова про взяття їх під захист, принаймні провести облік і очіпувати.  Живуть дикі лууди невеликими групами,  багато хто поодинці, на значній віддалі від цивілізації вардарів та міст-ферм свійських луудей, яких вважають своїми ворогами, тому й не приймають біженців із ферм, тікають від них, або, що частіше, вбивають. Через потайне життя диким луудам  постійно приходиться мігрувати. Використовують багато інструментів, та особливої шани набули мотузки, виготовлені із однієї дуже тонкої та міцної трави, схожої на прозору волосінь. Дикі лууди протягують ці мотузки між своїми стоянками і місцями перебування, потім  смикають тільки їм відомими спеціальними сигналами і таким чином передають інформацію. Ті мотузки хоча й непомітні, та дуже й дуже довгі, і ніколи немає впевненості, що на ній ніхто не стоїть. Та дикі лууди великі оптимісти: кожного разу вони смикають мотузку із надією, що сигнали дійдуть…


***

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.58583307266235 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Нічний цирк» Ерін Морґенштерн — книга-квиток до країни магії
Є книги, які потрібно читати. А є ті, котрі потрібно «дивитися». Вони мимовільно переростають в нашій …
Книга для тих, хто прагне переважати
Книга «Перевага. У чому сила корпоративної культури» — це нон-фікшн для директорів, власників бізнесу …
«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …