Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43875
Рецензій: 85479

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Постмодерн

Як зник ректор

© Арсеній, 05-04-2017
Була весна, після тривалої зими зі снігом, морозом та іншою сракою почались теплі дні. Саме тому ми з Сан Саничем (завжди бородатий однокурсник) вирішили сьогодні на пару не йти, а присвятити день прогулянкам. Треба ловити момент. А раптом похолодає? Ні, пари почекають, хоча Сан Санич стосовно цього трохи непокоївся:
— А може сходимо на пару? Ну хоча б на одну? Ми за цей місяць там ще не були.
— Пфф, — відповідав я. — І що там робити? Конспекти я потім відксерю.
Сан Санич зупинився і вирячив на мене очі:
— А раптом про те, що ми прогулюємо, дізнається сам ректор?
— Да-да, — засміявся я. — Ти ще скажи, що він бродить цим парком і нас шукає!
Сан Санич зблід і показав поперед себе тремтячою рукою. Я поглянув, куди він показував, і теж закляк. Парком бродив наш ректор. Сумнівів не було, це дійсно був він. Ми, щоправда, бачили його лише двічі, але запам’ятали достатньо добре: білосніжний дорогий костюм, краватка з сіренькими білочками і дорогі туфлі, від яких сліпуче відбивалось квітневе сонце.
— Ну все, нам триндець, — ледь вимовив Сан Санич, знову зблід, а тоді його обличчя пішло червоними плямами, коли ректор нас спалив і почав підходити.
— Ааа, хлопці з філфаку! — сказав він доброзичливо, і я відразу припинив боятись.
— Дддддд… — ледве вимовив Сан Санич, який не припинив.
— А що це ви тут робите? — запитав ректор, свердлячи нас очима.
— Ми більше ніколи не будемо прогулювати пари, Охріме Арцибальдовичу! — раптово і голосно вимовив Сан Санич, я аж відсахнувся. — Ніколи більше не будемо, Потебнею клянусь!
— Ахахаха, — засміявся ректор. — Я не про те. Тут же зоопарк неподалік. Давайте зганяємо? Я там знаю, де дирка в паркані, покажу, проліземо на халяву.
І він відкусив величезний шматок хот-дога, який тримав у руці, з якого прямо сочились кетчуп та майонез, а на світ білий виглядали аж дві сосиски. Мужик шикував.
Ми з Сан Саничем перезирнулись.
— Не треба перезиратись, — відказав ректор, на силу прожувавши шмат. — Я не помилився, я дійсно хочу в зоопарк. Хоча я там уже сьогодні був. Аааам (це він хот-дог знову кусав). Брврвлвлв… Щас, минуточку, трохи прожую… Ну от, і вам рекомендую. Ідіть, поки дірку не прикрили.
— А як ви…? Того… Ну ви ж ректор…? — забелькотіли ми.
— Аааа, фак іт, — махнув рукою ректор. — Обридло. Я от вчора, як завжди, приїхав додому, зняв ці туфлі, переодягнувся, сів на табуретку і зрозумів, що всі свої п’ятдесят років я жив неправильно. Тобто не так, як я хотів. Не знаю навіть, чого я ректором став. Нафіга це все мені? Мені завжди подобалась природа, звірятка, білочки (він показав на вимащену кетчупом краватку). От сьогодні ходив у зоопарк, питав, чи немає в них вільної вакансії наглядача за білочками.
— І шо? — запитав Сан Санич.
— Ех, — зітхнув ректор. — У них навіть білочок немає. Та якби і була така вакансія, мене б навряд чи взяли. Місце то тепленьке.
— Ясно, — також сумно сказав Сан Санич.
Ми замовкли на якусь мить. У парку кипіло життя: бігали галасливі діти, ходили зграйками араби, біла собачка мітила територію.
— От не знаю, що робити, — знову заговорив ректор, забувши про недоїдений хот-дог у руці. — Але ми з вами, мабуть, більше ніколи не побачимось. І поки на мене знову не напала веселість, ось вам порада: поки ви молоді, робіть своє життя таким, яким хочете бачити саме ви. Не слухайте нікого, дослухайтесь до себе. Кар’єра, гроші, слава — то все булщіт. Гуляйте. Спілкуйтесь. Розслабтесь. Не партесь. Їжте. Моліться. Кохайте. Любіть білочок. Життя пройти не поле пережити тобто навпаки життя не поле його пережити треба ні знову щось не те одним словом ви мене зрозуміли будьте людьми любіть жінок почніть хоча б підкатувати думайте головою а не сракою не забувайте про серце і здорову печінку і ще я хотів би сказати УХТИ ЯКИЙ СОБАКА.
Тут ректор обірвався на півслові, бо помітив того білого собаку, який кілька хвилин тому мітив територію, а тепер крутився поряд, почувши запах хот-дога. Ректор почав приманювати кудлатого, тримаючи на витягнутій руці їжу. Собака якось дивно глянула на нього і замість того, щоб спокуситись на хавку, поволі почала відступати вглиб парку. «Куди ти, велика білка?», — з розпачем заволав ректор, собака від крику дременув з усіх лап, а ректор помчав за нею, гублячи по дорозі свої сліпучі туфлі і вимазуючи білосніжний піджак. Відтоді ми більше не бачили. Ні ректора, ні того собаку.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 07-04-2017

[ Без назви ]

© Сергій Вікторович, 07-04-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 06-04-2017

[ Без назви ]

© Шон Маклех, 05-04-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.52022981643677 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …
Джулія Кемерон «Шлях митця»: Поради для розвитку творчих вмінь
Книга «Шлях митця» є збірником порад про те, як розвинути та відновити свої творчі вміння та сили. Видання …