ПЕРЕДМОВА.
Що привело мене до опису голодомору тридцятих років минулого століття? Що наштовхнуло мене до опису трагедії вимирання населення України, в дні коли був навмисно створений голодомор?
Я вам розповім про трагедію моїх родичів, жителів мого села, українського народу, до якого і я належу. Я вам розповім, як вмирали жителі села, і як їх ховали. Розповім про нещастя, яке чорним покривалом голодної смерті покрило життя наших працьовитих односельців. Розповім і про те, у що ви не можете повірити, бо трупоїдство не може бути позитивно сприйнято вашим розумом, розумом сучасної людини. Розповім Вам про людожерів двадцятого століття і про причини, які штовхнули голодних людей на жорстокі злочини. Жодна з пропонованих вам історій не є літературним вимислом. Вона не придумана людьми, і не являється творчістю оповідача. Бо, як я переконаний, що будь-яка творчість є придумані автором історії, які можуть відповідати минулим подіям, а також вони можуть бути і брехнею, покритою чорною вуаллю прикрашенной неправди.
Я народився після подій, які пережили мої односельці в період голодного вимирання жителів мого села і населення моєї України. У мої шкільні роки, моя мама розповідала мені про голодні смерті тридцятих років. В дитинстві мене не дуже хвилювали мамині розповіді. Я був малий і мене більше цікавили мої друзі і наші секретні хлоп'ячі відносини. Але в моїй пам'яті, все ж, залишалися деякі моменти з її розповідей. З 1958 по 1962 роки я служив в радянській армії. Друзям по службі я розповідав про голод в Україні. Вони ніколи про український голодомор 1932-33 років не чули. До моїх розповідей ставилися з недовірою. Мені було дуже боляче і образливо, коли вони насміхалися наді мною, вважаючи мої розповіді моєю вигадкою.
Так, в той час тема про голодомор 1932-1933 років була закрита. Про голодомор не можна було прочитати в газетах. Про трагічне знищення народу шляхом голоду не говорилося і по радіо. Після демобілізації я розпитував маму, сусідів, сільських жителів мого села про голодомор 32-го, 33-го років. Вони розповідали мені про пережиті жорстокі дні голодних вимирань жителів мого села. Оповідання, які були почуті, збереглися в моїй пам'яті. Деякі з них були записані в зошит. Я хочу з вами поділитися трагедією, яку пережили жителі мого села. Хочу донести до вас інформацію про голодомор, яку я ввібрав з вуст свідків тих трагічних днів.
Під час голодомору мамі було 23 роки. Пройшли десятиліття. Час стер із її памяті деякі імена сільських жителів тих років. Вона розповідала мені про дні, коли навесні 1933 року вимирали цілі сім'ї. Розповідала про події, які відбувалися в ті важкі дні. Розповідала про людоїдство, про крадіжки, про виселення місцевими органами цілих родин з їх осель. В основному в її пам'яті збереглися імена людей, які проживали в той час на наші сільські вулиці. Події того часу і імена людей, які проживали на інших вулицях нашого села, вона пам'ятала слабо. Тридцять третій, - був жорстокий рік. Не всім сільським жителям пощастило дожити до літа 1933-го року, насититися смаком запаху ароматного хліба.
Мамина подруга, вона і родичка, і сусідка, і вона моя хрещена мама, баба Палажка, також пройшла через жорстокі випробування, пережила голодні місяці тридцять третього року. Удвох, вона і мама, збиралися разом і згадували роки голодних кошмарів. Я уважно слухав їхні судження, їх співбесіди, зрідка ставив їм запитання, записував їхні спогади про голодні дні. Дві моїх мами були для мене останніми живими свідками голодомору. Багато того, про що вони говорили, я не записав, сподіваючись на свою пам'ять. І дуже шкодую про це. Час втрачено. Тоді ще були живі свідки голодомору. Від них можна було б дізнатися про безліч випадків вмирань, про людоїдство, про репресії. Але вони давно пішли в інші світи. Їх тепер немає в живих. Час згаяно. Час пішов в минуле. Його не повернути. На мій жаль, відновити події більшості днів голодомору не представляється можливим. Я вам розповім тільки про те, що зберегла моя пам'ять і, що збереглося в записах, які я робив протягом кількох останніх десятиліть.
