Рецензія на одну з моїх "ранніх" книг "Одвічність... бажання" (2014р)
У театрі Слова
Дуже радію кожній світлій, розумній публікації його творів, які Сергій Сокольник розміщує в соціальних мережах. Саме там ознайомився з його поетичними набутками, які бувалий літератор виставляв на оглядини своїм читачам.
Однак, мова усе ж піде про книгу автора під назвою «Одвічність… бажання», яку той видав 2014 року, і де «поселив» під одним «дахом» декілька десятків різноманітних за жанрами творів, розділивши, наприклад, поезію на поеми, інтимну (любовну) лірику, а також на філософську, громадянську лірику, байки, притчі та пісні. Є в цій книзі й декілька творів «малої» прози.
У всьому цьому «арсеналі» впадає в око розмаїття творчого доробку на теми рідного краю, нашої батьківщини, її історії та природи. Виокремлю лише декілька з них:
Куди твій шлях лежить, країно
Величних предків, давніх Вір?
Куди високий погляд лине
З полів, степів, з Карпатських гір?
Куди прямуєш ти, небого,
Нерідко зраджена дітьми?
У забуття? До перемоги?
У спокій ситої пітьми?
……………………….
Куди ж ти линеш? Відкривай
Путі відвернення руїни,
Шляхи до щастя прокладай!
Бо щастя є. Ми ним не ситі.
Жага прадавня в нас живе.
І доля наша в оксамиті
Небесних таїн не спливе.
І буде мир. І буде свято.
І ще притисне до грудей
Нас Україна – рідна Мати.
Прямуй. Ми – вірим. Ми – ідем.
(Із вірша «Дума про Україну»)
Тут вистачає всього – і відчаю, і болю, і віри. Щоб зрозуміти глибину думки автора, його чуттєві переживання за долю держави, її майбутнє, ознайомимося з іще декількома рядками із вірша під назвою «Люби Україну»:
Люби Україну.
Люби не за сало,
Чи те, що в садочках співа соловей.
Твори Україну,
Щоб вільною стала.
За неї ще будуть жорстокі бої.
Люби Україну,
Люби, як коханку,
Не будеш кохати – покине, піде.
Люби її, милу,
Від ранку до ранку,
Нехай вона прихисток в тобі знайде.
Люби Україну!
…………………
Як бачимо, структура речень у Сергія Сокольника проста, але не завжди спрощена: в них усе зрозуміло навіть без словесної пишності, зате проглядається щира турбота про найголовніше; його слово справжнє, нефальшиве. Апелюючи до душі читача, він по-батьківськи дбайливо готує його думку про образ України-Матері, в якій би завжди знаходилося місце для моральних чеснот, а також чистого духовного світу.
Зібрані в книзі – і не тільки в ній! – вірші, відображають глибокі почуття, духовні та філософські пошуки, які переживає українське суспільство.
Сокольник не ховається за словами – й не прагне цього робити! – коли йдеться про принципи власної поетики. У його поезії простежуються концептуальні підходи, які суголосні відтворенню його внутрішнього світу; у ній осмислюється любов, родине щастя, самотність, розпач, шляхетність, пошуки сенсу життя та інші вічні проблеми, які завжди хвилюватимуть людину.
От взяти хоча б його вірш «Клінічна смерть. Одкровення», в якому цілий світ тривоги і болю:
Шприц. Лампи світ. Укол новокаїну…
Масаж сердечний… Нитевидний пульс…
У вухах дзвін. Сьогодні не загину.
Не дочекаєтесь. Сьогодні не загнусь.
Не дочекаєтесь. Я дещо бачив. Бачив
Тріпотних крил засмучений політ,
Немов судомини і дрож сердець тремтячих.
Останній плач, що линув їм услід
Я відчував. Та нецікаво навіть
Це дійство. І могутній линув Глас:
– Нема кінця! І от моя уява
Вернулась в світ, щоб заспокоїть вас –
Кінця нема. Кінець – всьому початок.
Із джерела нап’єшся ти води
За разом раз. Ти питимеш багато,
Хоч і не зможеш бути там завжди.
Шприц. Лампи світ. Укол новокаїну…
Масаж сердечний… Нитевидний пульс…
І одкровення в серце б’є невпинно…
Я повернувся. Знову повернувсь.
Його слова звучать своєрідно, глибинно, чутливо і, як у наведеному вірші, навіть жахно.
Може тому, що особливість його творів полягає в майстерно збудованих діалогах та сюжетах. Ця простота і зосереджує увагу читача, і спонукає до мислення. Для контрасту наведу російськомовний вірш «Котенок», тема і зміст якого – для чутливого серця:
Не могу позабыть,
Хоть и время прошло.
Как сердечная боль…
Как порез остро-тонкий.
Как тогда не успел
У взбесившейся-злой,
Озверелой собаки,
Отобрать я котенка…
Я спасти не успел,
Он глядел на меня,
Не мигая глазами…
И, казалось, я с ним,
Вместе с ним умирал…
Это детство мое
Истекало слезами…
Не могу позабыть,
Как с укором глядел
Он тогда на меня,
Тихо с миром прощаясь…
Словно что-то сказать
Мне тогда он хотел,
Нечто мне передав,
В детский Рай улетая…
Я не смог… Не успел…
Отчего не успел?
Это совесть во мне,
Словно рана, зияет.
Это – точка. Пробел.
Мой котенок во мне
На руках умирает…
Любислов і віршотворець Сергій Сокольник має свою яскраву поетичну інтенцію, яка проявляється в конкретному прагненні впливу на свого читача за допомогою змісту самого слова, його семантики, пов’язаної зі значенням слів і складових частин речення, де чи не кожне слово має своє значеннєве поле й чуттєве забарвлення.
В окремих його творах перше-ліпше пояснення образу випливає із дії, де означені час, місце і тривимірна протяжність над землею. Така «просторінь» особливо проявляється в його поемах, котрі мають спокійне й розважливе забарвлення:
Прадавнє піски замітають пустелі…
Ми мудрість розкопуєм серед пісків,
І радо пізнаєм журливі й веселі
Прадавнього сходу надбання віків.
(Із поеми «Дівчина і юнак»)
Або ось декілька рядків із вірша-поеми «Сирени», який має дещо інше смислове спрямування:
Юначе, коли ти пливеш до мети
І бурі свист чуєш у вухах –
Руками ти вуха міцніш заклади –
І пісні Сирени не слухай!
Ти їх омини. Обминувши – пробач.
Прямуй собі далі у море.
То помста Сирен. То їх гнів. То їх плач.
Дівчаток, що звідали горе…
Загалом як жанр, що розвивається на межі епосу, лірики й драми, синтезуючи в собі їх характерні засоби та прийоми, поема для Сергія Сокольника залишається чи не найпродуктивнішим жанром.
Очевидно, що автор полюбляє його за багатство на художні засоби (епітети, метафори, порівняння тощо), а ще за можливість віршованою формою передавати яскраві події і непересічні характери. Може, тому й написав їх зо два десятки.
Однак при цьому йому вдається зберігати власний голос, власну інтонацію, в яких вмонтовані впізнаваність і ерудованість.
Утім, це стосується й ліричних творів, де автору почасти й не без успіху вдається розкладати слова в солов’їні гнізда, де вже з часом вигулькують свіжі голоси очікуваних словоспівів.
Його ліричний голос можна передати хоча б такими рядками із вірша «Не благай про кохання, не треба»:
Покотилося сонце по небу
В неозорій ясній вишині…
Не благай про кохання, не треба.
Не потрібно вже цього мені.
Он на сонце насунули хмари…
У гаю не щебечуть пташки…
Розчинилось кохання, мов мара.
Відійшло. Хай лікують роки
Нашу біль. І сльозинки солоні,
Світло-чисті, мов пам’яті щем,
Покотились дощем у долоні…
Повновісним осіннім дощем….
Як було сказано, ліричних творів у Сергія Сокольника багато. Лише в уже згаданій книзі їх майже дві сотні. Талановитий та ерудований лірик зодягнув у святкові шати чимало з написаного. Він уміло творить хвалу життю, тішиться з його дарів та оспівує сонцесяйні дива природи, її світло і силу. До того ж, його ліричний голос завжди свіжий та оригінальний, чим і привертає увагу читача. Проекты каркасных домов Z500 - http://z500.com.ua/doma/tag-karkasnye-doma.html .
Ці ж слова стосуються й текстів пісень автора, які, щоправда, мають забарвлення смутку і печалі. Це визначення має місце навіть у назвах твору: «Козацьке прощання з дівчиною», «Зимние СМСки», «Ночь любви перед войной», «Тривожне» та пісня-присвята синам України «Чорна піхота». Ось декілька рядків із вірша «Козацьке прощання»:
Моя ти люба зіронько,
Побудь іще зі мною.
Як боляче, невесело
Розстатися з тобою.
Моя солодка ягідко,
До серця прихилися.
Неначе теплим сонечком,
Любове, освітися…
На завершення хоча б в декількох словах слід зупинится й на прозі автора, яка представлена в книзі чотирма оповіданнями: «Випадок на полюванні», «Томка», «Відьма» та «Зеленые глаза». Практично всі сюжети взяті із оточуючого нас життя, а тому мають мотиви, що виросли із неминущих смислів та гасел, ніжного доторку сонячного проміння, багатоликості людей і природи та багато чого іншого, що виблискує, злітає, співає й єднає усіх читачів на нашій грішній і благословенній землі. Все – як «у театрі» його Величності Слова.
Федір Чужа, член ради Спілки літераторів «Славутич» м. Кременчука
