Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44363
Рецензій: 86693

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза критика

Код Портяка.

© михайло карасьов, 30-03-2017
Про новелу Василя Портяка «Охоронителі діви».

Василь Портяк написав десяток новел та кілька сценаріїв. Проте цього виявилося достатньо, щоб стати одним з кращих письменників України і заслужити похвалу критиків. Тут маємо і відгуки поважних філологів з притаманними їм надскладними смисловими конструкціями, і людською мовою висловлені враження: блискучий новеліст, майстер малих форм, тексти, що ставлять історичну пам’ять, спресований згусток буття, неординарне поєднання змісту і форми. Практично всі оповідання Портяка досліджені, переказані, розібрані на цитати і проаналізовані критиками.
Всі, крім одного. Надруковане ще в давнішній книзі «В снігах», оповідання «Охоронителі діви» до цих пір мовчазно проминається рецензентами, а в гіршому разі звучать і такі слова: «... обсяг книжки цілком достатній, а може, навіть і завеликий. Могло би бути на одну новелу менше – якщо зняти «Охоронителі діви», що, на мою думку, має найневиразнішу поетичну мову та фабулу, яка «виламується» із загальної тематичної канви книжки. Те, що залишилося би, – то й є добра проза» (Богдана Матіяш, часопис «Критика» 2007 рік).
Воно й правда. Сюжету, як такого, в оповіданні немає. Бачимо на пагорбі бабу з козами, внизу розвалини античного міста, а за містом зеленаве море. Вгледівши бабу, до неї піднімаються від розвалин туристи: чоловік і жінка. Між туристами, яким закортіло екзотики, та бабою зав’язується ні про що розмова. Тим часом внизу, на рештках кам’яного підмурівку, з’являється танцівниця, а її танець фільмує на відеокамеру юнак. Розмова переходить на танцівницю та її супутника. Далі до баби приходить хворий калічка-хлопчик. Обмінявшись ще кількома фразами з туристами, баба, кози і хлопчик йдуть додому. Очевидно, що в порівнянні з іншими новелами тут немає ні щемливо-пронизливого фіналу, ні того нерва оповіді, яким славиться автор.
І раптом Василь Портяк у своїй новій книзі виділяє це оповідання, давши всій збірці назву «Охоронителі діви»! Закрадається думка: не міг письменник такого рівня виділити серед інших не найкращий за всіма відгуками твір. Певно, є щось знакове в оповіданні, чого не помітили критики з читачами.
Щоб розібратися в цьому, спробуємо змінити кут зору. Досі тексти Василя Портяка сприймалися як відтворення реальних подій. А що, як баба з козами, змальована письменником в оповіданні ‒ не реальний, а містичний образ? Така собі Вічна Баба на тлі вічного міста. Тим більше, що й «коза» в перекладі на грецьку звучить як «химера».
Варто було поглянути на текст з цього ракурсу – і враз пазли склалися! Заграла, як і в інших оповіданнях Портяка, кожна фраза, кожне слово набуло ваги, всі інтертекстуальні натяки знайшли  свою нішу, а з простих персонажів постали символи.    
Цьому підтвердження знаходимо вже в перших абзацах. Зрозумілою стає поблажлива до смертних усмішка старої:
«‒ Здається, що ці кози паслися тут, коли стояло місто, ‒ сказав він.
‒ Вічні кози, вічне море і місто, ‒ відповіла вона.
Стояли неподалік. Баба усміхнулася, чуючи їхню бесіду».
При такому прочитанні вже не здаються дивними невластиві селянці ірраціональні знання:
«‒Чому павич є символом воскресіння?
‒ Від греків...
...‒ Павич нетутешній,‒ зронила стара, не відриваючи погляду від моря.
‒ Звичайно, це птах Сходу, ‒ згодився чоловік.
‒ Він і там, він всюди нетутешній, ‒ так само, не повертаючи голови, сказала стара».
Неземним тепер виглядає і хворий хлопчик. «Божий черв’ячок» ‒ каже баба. Первісна простодушність його означена словами чоловіка: «Він і є сама природа». В цьому образі зримо втілене біблійське: «Блаженні вбогі духом, бо таких є Царство Небесне». А в поєднанні з бабою народжується симбіоз мудрості та нелукавої простоти, притаманний пастухам і гречкосіям.
Портяк дивовижно володіє підтекстом. Жодного разу не називаючи почуття, а лише викликаючи його через діалоги, автор дає нам відчути глибинну протилежність між туристами та бабою з хлопчиком.
Туристи ‒ не злі люди. Але вони, зі своїм інтелектом, згадкою про Токутамі Рока і декламацією Зерова, виглядають метеликами-одноденками на тлі Вічної Баби. Відчуваючи це, чоловік іронізує, дратується, то здивовано, то з надією дивиться на стару. Але баба ніяк не реагує на потуги своїх «гостей». Зваби цивілізації, як і дорога цукерка, котру простягла хлопчикові жінка, не торкають її.
Останнім цвяхом в характеристику туристів стає розмова про стародавні мозаїки:
«‒ Ми собі таке на дачі зробимо, ‒ сказала. ‒ З павичами, канфарами і виногронами.
...‒ А знаєш, масік, це ідея».
Міщанський дух, котрий пахтить з діалогу, лише відтінює незнищенну сутність старої з козами.
Віншує персонажів сама Діва.
Знак зодіака Діва ‒ жіночий знак. Астрея, богиня невинності і чистоти в греків, останньою з богів покинула землю, коли людське суспільство переповнилося гріхом і беззаконням ‒ з надією колись повернутися сюди. Вона стала центральною зіркою в сузір’ї Діви під назвою Спіка, що в перекладі з латинської означає «пшеничний колос». Додамо сюди, що стихія Діви ‒ земля, а колір ‒ червоні маки.
«Їй гарно в маках. Красива» ‒ каже баба про дівчину, котра танцює в древньому місті. І трохи далі додає: «Вона вже тут була. Колись». Перед з’явою танцівниці лунає над морем дзвін, а незрозуміла спершу фраза про зміну оптики додає дещицю чуда ‒ хоч танець відбувається далі внизу, «баба їх бачила отут, коло ближніх колон. І теперішні бабині «гості» бачили  ту пару зблизька».
До того ж Діва, як і належить небожителям, має свиту. Юнак з відеокамерою, цей «натхненний дух на древніх мурах», дух мистецтва, схиляється перед нею, як перед божеством.
Нарешті, автор ставить всі крапки над «і», єднаючи Діву з бабою і хлопчиком помахом шалика:
«Вона зняла з шиї білий шалик і помахала їм. Білий шалик тріпотів, як чайки над прибережною смугою моря, і так само тріпотів ‒ уже далеко в морі ‒ білий косинець вітрила.
Хлопець щось промугикав.
‒ Я бачила, ‒ відповіла стара. ‒ Ти ‒ теж?
Хлопчик озвався схвильовано.
‒ Ні, ‒ сказала йому, ‒ вона вже не буде танцювати. Але якщо хочеш, посидимо».
Врешті,  ідея твору при такому прочитанні звучить тривіально: безхитрісний і мудрий сільський люд, втіленням якого є баба з козами та блаженний хлопчик, ‒ цей люд по природі своїй єдиний охоронитель землі, традицій, історії, Бога. Себто, охоронитель Діви. Однак, прописна, здавалось би, думка настільки художньо сильно втілена Портяком, що банальність її  злущується, а натомість проступає одвічна справжність Істини.
Можна, звичайно, прочитати оповідання «Охоронителі діви» і без наведеного підтексту. Прочитати, як добре написаний образок з натури. Але проникнення в закодований світ образів, окрім читацької насолоди, дає уявлення про те, як майстерно і самобутньо доносить Василь Портяк читачеві цю філософську, а за великим рахунком ‒ нашу національну ідею. А відтак, маємо нагоду переконатися, що перо Майстра не схибило і цього разу.


..................................



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 31-03-2017

Оповідання то не читала

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 31-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 31-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 31-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 30-03-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.56880402565002 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …
«Глінтвейн дорогою на Говерлу» Василя Карп’юка [рецензія]
Нова книга прозаїка та поета Василя Карп’юка потішить спраглого до спокою та забуття, втомленого містом …