Грига Кендюх покинув вагон і ступив на перон.
«Давненько я в тобі не кентувався, рідне моє містечко,» – подумав, усміхнувшись криво.
П'ятнадцять літ в’язниці висіли за плечима, а перед очима стояло таксі – й воно було доречним.
– До міста, шеф, – плюхнувся Грига на заднє сидіння.
«Шеф» обернувся до клієнта, знайомими рисами обличчя всотався в мізки, змусивши тамтешнього бібліотекаря ритися в архівах – хто ж за кермом, що за знайома морда.
Архіви ж ховалися в таких загуслих туманах п’ятнадцятилітньої витримки – ну нічого не знайти.
– Не впізнаєш мене? – іншим шляхом вирішив піти Грига, з околиць заходячи до розпізнавання особи водія таксі.
– Кендюх нібито? – до радості Григи, водій мав добру пам'ять.
– Точно, – потвердив Кендюх, – а от тебе, в натурі, ніяк не знайду в своїй макітрі. Міняються люди, що поробиш.
– Та Василь я, – розсміявся таксист. – По-вуличному – Хвищ. Згадав?
– Ага, – якось знічено відповів Кендюх. – Звиняй, браток, що бабу твою по молодості замочив. Чи мені вийти з твоєї тачки, іншу пошукати?
– Та ради Бога, – завів Василь двигуна. – Яка вона моя була, та Інка. Так, перепхнулися пару разів, чимось подобалась… Але що старе згадувати? Хоча тодішнього вашого мочилова не схвалюю, не схвалюю…
– Ага, трохи перестаралися, – повеселішав Кендюх. – А як тут мої напарнички по мочилову? Бизела, знаю, на зоні прирізали, а про інших не чув.
– Та кожне по-різному, – розповідав Василь. – Толька Цибуха ще до суду шиза як ухопила, по цей день не в собі. Мамчур після відсидки в ченці подався, десь у монастирі гріхи замолює. Лєнка Гопаківська від передози гигнула. Агнорія… Ну, її ж матуся ще тоді висмикнула з вашого тирла на волю. О, Агнорія зараз крута, десь за океаном якомусь мільйонеру тамтешньому головешку макітрить.
– А Валька… Телічкіна… – нетерпеливилося Кендюху.
– Її достроково звільнили, але додому вона не повернулася, боялася помсти старого Крейдяка. Вийшла заміж, нині десь аж на Сахаліні, троє дітей має, – розпатякував Василь.
– А звідки така докладна інформація? – аж подивувався Кендюх.
– Хех, – крякнув Василь. – Вона ж кума мені тепер, Телічкіна твоя. За кумом моїм замужем. Той безголовий з тюрми її дочекався, за нею й повіявся. Тепер Валька ніяка не Телічкіна, а Гуготняк.
– Ов-ва, – аж присвиснув Кендюх. – То це вона за Плебса заміж вийшла?
– За нього, – сміявся Василь.
– То він же недогон, ще й корявий, – здивувався Грига. – Чудасія. Сказав би хто Вальці, що після мого дрюка її шельмуватиме своїм дротиком однояйцевий коротун Плебс – видряпала б очі.
– Шляхи Господні несповідимі, – глибокодумно мовив Василь.
– Слухай, Хвищ, – прагненням сповнився Кендюх. – Раз Валька твоя кума нині, може, телефончик її десь є в записничку. Нацарапай мені маляву, я за дорогу дорожче заплачу.
– Лади, – не заперечував Василь проти більшої платні.
– Ех, страхи людські, – своєї розмірковував Кендюх. – Валько-Валько, якогось діда Крейдяка злякалась і за три світи дременула. Ще й з таким охвістям, як Плебс. Тьху! Було б чого боятися, було б від кого тікати. Що то значить баба – душа в п’ятах, а розум поза макітрою.
Добувшись міста й розжившись жаданим телефоном, Кендюх тут же зателефонував на далекий Сахалін.
– Алло, – обізвалось у слухавці.
– Валентина Гуготняк? – уточнив Кендюх.
– Я, – відповіли з далеких світів.
– А знаєш, хто це телефонує? – допитувався Грига.
– Ні, – щиро зізналася Валентина.
– Такого товариша, як Грига Кендюх, не забулася ще? – весело розкрив свої карти телефонуючий.
– А чого ти дзвониш? – враз огрубів голос на тім кінці дроту. – В нас, між іншим, уже ніч.
– Ну, знаєш, – не розгубився Кендюх, – разом гріхи водили, хочеться рідну душу вчути.
– Душа вже не рідна, – відрізала Валентина. – А гріхи… Я про них забула. Попросила в Господа прощення й пішла в інший світ. Нормальний. Тож не дзвони мені більше. Нащо мені потойбічні дзвінки в моєму світі? Все пройшло, мохом заросло, оленів, аби мох випасали, я не потребую, хай росте та килимом забуття застелить усе минуле від краю й до краю. Прощай. Nuru massage, often mistakenly called “nuro massage”, originates from Kawasaki, Japan. The word “Nuru” means “slippery, smooth” in Japanese. During a session, your body will be covered with Nuru gel, a What is nuru body massage Our skilled therapists will apply the gel to your entire body, creating sensations aimed at melting away tension. Say goodbye to stress and indulge in the sweet release that Nuru massage provides.
– Піб… піб… піб… – слухавка.
– Сука! – обурився Кендюх. – Мох забуття, мох забуття… – перекривив. – Було б що забувати. Ну, чикнули дівчинку ненароком, то що, й себе зарізати? Козла якогось старого поперелякувались і світ за очі порозбігалися. А хто він такий, старий козел Крейдяк? Грім? Ха-ха, як би не так. Пшик старого пердуна, а не грім. Ось піду зараз, привітаюся з ним – ще побачимо, хто перед ким страхом сповниться.
Так і зробив.
Старий Крейдяк якраз вовтузився на своїм подвір’ї, коли Кендюх убабрався туди ж крізь хвіртку.
– Здоров, батя, – процідив.
Миколою аж пересмикнуло.
– Що, звільнився вже? – перепитав тільки.
– А що ж ти хотів, – сміявся Кендюх, – аби я довіку з-за твого поріддя парився?
– Ні, – похитав головою Микола, – нащо довіку? Це ти й так багато відсидів. Я б тобі дав менше, коротший тобі дав би термін.
– Невже? – не повірив Кендюх. – І дочки не жаль? А так побивався.
– Чого ти прийшов? – важко зітхнув Микола. – Йди собі, як відсидів своє.
– А чого б і не піти, – погодився Кендюх. – Бувай, старий, – і руку простягнув.
Старий руки не подав, але Кендюх того не дуже, певно, й чекав.
– Дарма Валька збігла, – тільки вимовив та й подався геть.
Прийшов додому, в квартиру при школі, до рідної старої неньки.
– Здрастуйте, мам, – обняв стару.
– Ох, сину, нарешті відбув, – зраділа мати.
Гомоніли, полуднаючи, про те, про се.
– А далі як? – заглядала в очі мати.
– Побачимо, – налягав на підсмажену шинку.
На тих словах і рипнули в квартирі Кендюхівських двері. На порозі стояв Микола Крейдяк.
– Таки дочекався я, – повідомив радо.
– Чого ти дочекався, діду? – крізь жовану шинку обізвався Грига.
– Помсти, – видихнув Микола.
І видобув з глибин поношеного піджачка пістолета з глушником.
– Ні! – вереснула стара Кендюхівська. – Помилуй Бог, Миколо! Я розумію, мій син у гріху неоплатнім перед тобою. А я в чім винна? Він один у мене, я стара, немічна, мені самота й смерть – одне й те ж.
Повзла на колінах, благала:
– Прости нас!
І сльозами мочила Миколину душу, аби розтали в ній роками накопичені льодовики.
– Відійди, – благав Микола. – Нащо мені твоя самота в душу, як там від своєї голо?
– Прости! – не слухала, повзла.
Ледь не розтав від того квиління. Вже й роса виступила, але вчасно глянув на ненависного Кендюха з розкритим ротом, звідки сипалися на стіл крихти хліба та шматочки шинки – глянув і спікся.
– Не хочеш самоти, то й не треба, – тріснув сухо до старої та влучним пострілом продірявив сповиту сивими косами голову.
– Ах ти ж… – вирвалося із застиглого, забитого харчем рота Кендюхівського.
І за тим криком полетіла долі тумбочка обіч стола, а через неї назустріч убивці матері кинувся знавіснілий від люті син.
На що він сподівався – не знати – бо одна куля вдарила його в груди; друга – в чоло; а третя – в шию.
Розпластався на підлозі, так і не дожувавши материного гостинця.
– От і все, – опустив зброю Микола. – Збулося.
Хотів уже йти, але помста здалася йому замалою, занадто простою в порівнянні із заподіяною його дочці кривдою. Але чим доточити помсти вбитому кривднику?
Знайшов сокиру, відрубав Кендюхівському голову, витрусив з рота материн харч, натомість увіпхав туди відрізане в ґвалтівника знаряддя ґвалту.
Тою композицією й вивершив заставленого материнським наїдком стола.
– Сповна розрахувався, – задоволено закрив за собою двері. – Хоча й не з усіма, – трохи пожалкував.
