Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2434
Творів: 43501
Рецензій: 84750

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

СОБАЧА ДУША

© Зоряна Зінь, 16-03-2017

Вранішнє сонце приємно гріло спину. Петро сидів на лавочці біля дитячого майданчика. Здоровенний пес Циган ліниво влігся на пісок, витягнув лапи й поклав на них свою велику морду. Чорний, як вугля, очі темні загубилися у тій чорноті, лише білки час від часу блимали то туди, то сюди. Невдоволеня пса виказував лише хвіст, яким час від часу бив об землю, ніби відганяв од себе набридливих мух. Петро підставив неголене обличчя сонячному променю, заплющив очі й, здавалося, задрімав. Та він, як і його великий собака, був насторожі. Так навчило життя. Хм, життя, люди навчили нікому ніколи не довіряти. Та тепер він учений, академік. Академік з виживання. Ні, він більше як академік, він- БОМЖ! Бомж із стажем! Таку школу життя пройшов, що інший і в пеклі не побачить. Петро прищурив одне око й глянув на сонце. Високо вже, а його робочий день майже закінчився. Усі свої точки перевірив. Зібрав чимало. От зараз трохи перепочине й до центра подасться,там сьогодні обіди роздаватимуть. Нічого такі, можуть бути. Головне, що теплі й рідкі.
- Що, Цигане, будеш нині вдома, місце добре пильнуй, бо..-Петро замовк, що там казати.
Вчений вже, он, лапою волочить, трамваєм перерізало, ще як цуценям був. Кілька літ минуло.Петро підібрав його обкривавленого, він, у брамі старого будинку, зализував рану й тихо скімів.
- Бомжуєш, неборако?- запитав у цуценяти.- Покажи, що там у тебе,- нахилився над тремтячою твариною,- не бійся, я такий як ти, не бійся.
Відтоді вони разом. Петро годує свого співтовариша тим, що й сам споживає. Отак у парі вони змінили не один підвал. У цьому поселилися близько року назад. Спочатку приходив Петро таємно, вночі. Ховався від жильців, бо добре знав, як жителі ставлятся до таких як він. Женуть, як скажених собак. Звісно, їм що? Хіба вони знають як це втратити все? Все, що нажив за життя. Втратити родину, роботу, дім, зрештою, місце під сонцем. Аякже! Загнали під землю. У колектори й підвали. По ночах, вдосвіта, звечора, коли добре сутеніло, кожен з таких, як він, починали своє друге життя. А ще потрібно забути те, що було до початку того, що має тепер. О, опуститися нижче плінтуса й створити там свою межу. Межу, яку ні у якому випадку не можна пересікати, бо засмокче, як трясовина. Тут живе у теплому підвалі. Поводиться тихо, непомітно. Їх не гонять...
А жив же колись, як пан. Навіть краще. Як втратив роботу, такі часи були, то не знав де дітись. За що жити і як давати раду також не знав. От дав Бог жінку не дурну, роботящу. Та… хіба оті теперішні роздуми варті чогось. Та пізно, пізно. «Пізно, Івасю, до школи ходити,»- як каже народна мудрість. Мудрим став тоді, коли жінці ввірвався терпець й вона подалася на заробітки. А що? Чоловік пильнує дім, доглядає дітей, клопочеться за них. Хіба то діло по заграницях у наймах пропадати хлопові? Хіба він може горшки з-під чужих задів виносити? Чи те має робити мужик!? У мужика має бути своя думка, свій гонор!.. То так думалося на канапі, тепер він знає, що мав би робити та вже пізно. Дуже пізно…
Часом, коли прийдеться добряче хильнути, починає філософствувати над самим життям, над своїм і чужим. А потім, потім, коли огледиться, гляне збоку на свій вибір, то можна глузд здоровий втратити. Одна тепер відрада – вірний слухач його розмислів завжди при ньому.
- Що , Цигане, думаєш я так завжди жив? Нє-є, неборако, нє-є! Мав жінку, родину і власну бздуру, що мені вони винні у всьому, що я голова роду, на моїй шиї сидять. Був молодий і дурний. Мав гарячу вдачу й голову. А мудрости не дав мені пан Бог. Не дав! Що я думав? А те, що Бог створив жінку для товариства чоловіку, щоб бідному сумно не було. Із плоті мужчини – дружину. Думав так і жив так, по-дурному .Та знайти саме ту, яка створена із його плоті важко, а інколи й неможливо. Розплодилося людство! Загубилися половинки й віднайти їх стає все важче. Тепер я знаю.Сильна стать придумала гарну легенду про гріх жінки. Єва спокусила мужнього та сильного Адама, що уникав солодкого гріха для плоті своєї, а та новостворена половинка підступна - яблуко зірвала із дерева забороненого! Аякже! Найпростіше було б , щоб Господь наказав таки оту відірвану плоть. Та Всевишній наказав обох. Отак споконвіку жінка несе покуту. А чоловік? Що робить у той час той, хто хтиво бажає оте яблуко вкусити й жаліє себе чесного й правдивого? П’є пиво, матюкає усіх і все. Колись читав ґазету, а тепер гибіє за переглядом різних політичних передач. Роздє моцних і крутих чортів то помаранчевим, то біло-синім, то усім разом і знову запиває гіркою, щоб забутися чи бодай на своїй території (канапі) навести лад. Інший, байдужіший до горючого, шукає втіхи на стороні (мабуть, не з одного ребра йому було створено половинки). Той інший бігає по усіх дванадцятьох чи тринадцятьох жінках і дивуєшся, як це безреберний так добре справляється? А жінка тим часом дітей ростить, дім будує, на науку дітям заробляє, та ще й утримує свого трудягу невсипущого. Аякже! Трудоголік! Дванадцять ребер пустив під Божий експеримент. Тільки чи ті красуні із його плоті? Чи у біді і хворобі прийдуть вони до нього на поміч? Кому ж тоді дбати за безреберного? Й Італію чи Грецію покине половинка, витягуючи свого благовірного із тамтого світу. Що гроші, здоров’я би було. А ночами плакатиме од безсилля чоловічого (нікому не зізнається, встид). Отак покутує гріхи, а чи свої?.. Мовчи, Цигане, мовчи! Бо що тобі, собача душе, болить? Приріс ти до мене, а де твої діти, сім’я, родина? Байдуже! А мої, мої десь є… Є, я знаю. Їм ліпше без мене, бо я їх камінь й тягар. Був! Тепер нема! Знаєш, мій друже, як кажуть: « Нема тіла, нема діла!» Як останній пес сам здохну, а ти, собача душе, завиєш наді мною, затужиш, а там, як знаєш…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 21-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 17-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 16-03-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.37452006340027 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …
Свято на вулиці книголюба: 10 найочікуваніших новинок весни
Українські видавці вже звично, і це прекрасно, не припиняють тішити книголюбів все новими й новими перекладами …
Матриця як вона є: Відгук на нон-фікшн книгу Манфреда Лютца
Скажіть чесно, хто за нинішніх обставин для країни важливіший — солдат чи митець? Певно, дехто одразу …