Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44115
Рецензій: 86048

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Конкурсне оповідання №12

© Конкурс прозових творів "Підказка", 13-03-2017
ПОБІЧНИЙ ЕФЕКТ
Він привертав увагу пасажирів. Невисокий чоловік у картатому пальті та темному капелюсі. Незнайомець зайшов до автобусу на кінцевій, біля залізничного вокзалу. Насвистуючи щось собі під ніс, попрямував у хвіст маршрутки, розвернувся обличчям до вікна, за яким швидко змінювались краєвиди стомленого денною метушнею міста.
Очі та частину його обличчя затуляв капелюх, а підборіддя вкривав широкий плетений  шалик, що заважало визначити вік пасажира. При собі пан мав парасольку і облізлу коричневу валізку, яка завдяки світлим вилинялим плямам здалеку теж здавалася картатою.
Виходячи в центрі міста,  він допоміг зійти згорбленому дідусеві, подав його речі. Дякуючи, старий  поцікавився:
– Ви ж приїжджий? До нас по роботі? Чи в гості?  
– Маю тут справи, – невизначено кинув той, розчиняючись у натовпі.

Дражливий аромат сандалово-мускусних парфумів змусив його смачно чхнути.
Чоловік у картатому пальті обхопив долонями обличчя жінки постбальзаківського віку. Випуклі перса під тонким рожевим плащем спокусливо здіймалися, навколо жіночої шиї обвивався симпатичний ґратчастий шалик.
– Ваше бажання виконано, сонечко. Жодної зморшки.
Вона кокетливо примружилась. Дістала з кишені люстерко. Обмацала пальцями щоки, окреслила мізинцем контур очей.
–  Їх немає!? – запитувала  чи вже стверджувала.
– Якщо за роботу беруся я, все буде чікі-пікі, – ображено закопилив  губу чоловік.
– Ви чарівник? – вона манірно посміхнулася.
Він клацнув важким підбором з металевою набійкою.  
–  Ті істоти нижчого рангу. Я не їхній.
– То як вам віддячити?
Незнайомець потягнувся рукою нібито до напнутої на її грудях тканини. Дама розчервонілася, від чого ще дужче розквітла. Але останньої миті його пальці обхопили  ріжок жіночого  шалика.
– Дуже просто, любонько. Носіть картаті речі. Вони  вам так пасують.
Провівши співрозмовницю повітряним поцілунком, чоловік насунув на ніс капелюха. Наспівуючи щось впівголоса, завернув за ріг. Де одразу  зіштовхнувся з високим чолов’ягою  в темному плащі, від якого за кілометр пахтіло парфюмом Hugo Boss. З-під плаща визирала біла накрохмалена сорочка, волосся прилизане при допомозі гелю. Одне слово – франт.
– Здрастє, – відказав модник, опустивши руку йому на плече. І відразу почав тикати. – Якраз тебе я й шукав.  
Уууу! Приїхали, припливли!
– Чому? – незворушно поцікавився пан, прибираючи вказівним пальцем  з очей капелюх.  
Hugo Boss відрекомендувався Гошею. Забрав з рамена свого візаві руку, подав її  для привітання. Чоловік простягнув свою.
– Я Дмитр Дмитрич.  
– Хто?!
– Дмитр Дмитрич, – поблажливо повторив той.  Дістав із клітчастого  гаманця візитівку. Віддав її Гоші. –  «Організація вільного побуту».
– Що?!
– Шифровка.
– Ти мені зуби не заговорюй, – Гоша вже заводився, бризкав слиною. – Не знаю, де ви там здибались з моєю жінкою. Вона хотіла, щоб я став вірним, щоб постійно тримався за її спідницю. Загадала таке бажання, триклята баба! І ти щось зі мною зробив. Я тепер нічого не можу, – він через силу видихнув. – Не можу з іншими жінками.
– Нічого не пам’ятаю.  
– Пригадуй!!! – ревів Гоша. – Моя Софійка низенька, з патлатою білою гривою.
–  На ній було щось картате? – діловито уточнив Дмитр Дмитрич.
– Звідки мені знати? У неї повні шафи тих лахів. Вже й мій комод приватизувала. А я там зберігав риболовні снасті, – чоловік в серцях копнув ногою трухлявого пенька. З того посипався рудий порох. – Вбирається як цариця. Тільки встигай заробляти на те шмаття.  
– Цариця, – замріяно повторив той. – Зараз я вже не запам’ятовую гарненьких жінок. Зір підводить. І пам'ять. Не те що двісті років тому.
Гоша здивовано на нього вирячився. Але продовжив пресувати.
– Ти мені не бла-бла! Що ви зі мною зробили?
– Ну став ти вірним? І що? – Дмитр Дмитрич і собі перейшов на різкий тон. – Це погано?  
Гоша розправив плечі, навис над своїм співрозмовником.
– Погано. Це погано! Раніше я міг і обійняти, і приголубити будь-кого. Цьомкнути в щічку, помацати сіднички. Але своє місце знав. Завжди вертався додому. А тепер навіть дивитися на інших не можу. Шия одразу завертає голову в бік дружини. І вона задоволена, бестія.
– Звичайно. Маєш жінку, то тримайся її.
– Я був іншим. Я все пам’ятаю.
– Звідки? – вихопилось у того. – Це неможливо. Поясни, як ти все це знаєш? Як мене знайшов?
– Так я тобі і сказав,  – набундючився Гоша. – Знімай свою порчу. Роби мене нормальним. Зараз же!
– Не можу. Я теж підневільний. Просто виконую бажання. Твоя жіночка забажала таке. Тільки вона може його скасувати.
– Вона??? – почервонів, а затим побілів Гоша. – Софка лусне, а не відмовиться. Хіба їй раніше чогось бракувало? Мене вистачало на всіх.
На обличчя Дмитра Дмитрича випливла посмішка Чеширського кота.
– Нічим не можу допомогти, друже.
– Тоді я теж загадаю бажання, – чепурун зробив крок вперед. – Я хочу бути таким як раніше.
– Не вийде. Ти можеш загадати будь-яке,  окрім цього. На ньому вето.
Гоша кинувся на нього роздражненим бугаєм. Вхопив чоловіка за барки і, піднявши над землею, як слід струсонув. Затим намотав на руку його шалик і потягнув до себе. Виваженим, точним рухом притис Дмитрича до стіни. Тому одразу  забило памороки.
– Я тебе, падло, гепну! Прямо тут. І ніхто не взнає. І мені нічого не буде. Маю  в прокуратурі руку. Втямив, ворожбит! Чи як там тебе? Прокльонник. Мені про таких розповідали.
Стиснутий на шиї шалик робив свою справу. Дмитр Дмитрич посинів, захекався. Руки, якими він впирався в груди нападника, силкуючись його відпихнути, заслабли, стали труситися.
Гоша, нарешті помітивши, що хлопу зле, відпустив його, відійшов. Той помасував шию, жадібно ковтаючи повітря. Крякнув, ніби спорожнивши чарку. Обтрусив запилене пальто, висякався в кущі.
– Вертай все назад! – грізно скомандував Гоша, оголивши кулаки і поновивши   наступ. Навіть нахилився, підібрав із землі каменюку – Бо я тебе зараз відучу наводити порчу.
– Добре. Окей! – Дмитр Дмитрич підняв руки у недвозначному жесті. – Але я раніше ніколи нічого не відміняв. Гм. Не було прициндентів. Не знаю, як це працює. Можуть проявитися побічні ефекти.
– Не боюся я твоїх ефектів. Валяй.
– Не можу.
– Чому?! – Гоша остаточно втрачав терпець. – Не може він! Дурня з мене робиш?
– Ти неправильно вдягнений. Я з такими не працюю.
Доки спантеличений чоловік оглядав свій одяг, Дмитр Дмитрич вицупив з кишені картатого носовичка, зав’язав його вузлом на Гошиній краватці.
– О, інша справа. Стильненько.
– А що таке ? – не второпав той.
– Довго пояснювати, – відмахнувся чародій. Висмикнув з бороди волосину, перетер її між пальців. Дунув, плюнув, пустив за вітром. Вуаля! – Знято. Бався. Тільки не перестарайся. І жінка твоя до мене хай не прибігає. Я вже нічого не виправлю.
– YES!!! – заволав той. На гора видав кілька незграбних танцювальних па. Навіть хотів обійняти і розцілувати свого рятівника. Вчасно стримався. Відбіг на кілька кроків. І чомусь одразу повернувся. – Ти того… Скажи, як ти все це робиш?
– Навіщо тобі забивати баки лабудою про мікронейрони, живі плазматичні частки біоактивної дії, озонові дотичності, зіркометральні схильності і феномні прострації? Ти краще приходь до нас в «Організацію вільного побуту». Ми тобі все покажемо. А захочеш – навчимо, – прощаючись, змовницьки підморгнув Дмитр Дмитрич. – Тільки відповідно вдягнись. І довго не думай. Я тут проїздом.

Гоша ледь дістався дому. В душі клекотів шал. Голова більше не заверталася, руки не терпли. Воля! Кидався б на кожну.
Ніби  випадково затис у під’їзді зграбну жіночку, потерся тілом об її схили та вершини. Та мліла, заклично посміхалася. А тут, як на гріх, двері відчинила парочка пенсіонерів, псуючи можливий інтим. Довелося зникати.
Софки в квартирі не було. Гоша здивувався, бо о такій порі дружина завжди сидить вдома. Ще й не залишила нічого смачного на плиті. Чоловіку довелося смажити грінки – єдине, що в нього так-сяк виходило.
Софія повернулася надвечір. Весела, ластиться кішкою. Обіймає: «Привіт, татусю». І хода якась нерівна. Постійно об щось перечіплюється, регоче. Ніби  напідпитку.
Сидячи вранці на нараді, Гоша замріяно посміхався. І думав про те, про що краще не думати, коли вирішуються важливі корпоративні справи. Чи була Софка раніше такою гарячою, ненаситною? Якщо це ті побічні ефекти, про які щось там плів Дмитрич, то з такими наслідками можна миритися.
Того дня Гоша майже не заглядався на інших жінок. Дорогою додому купив троянди. І зіштовхнувся у дверях своєї квартири із сусідом знизу. Той вихром   промчав повз нього, забувши привітатися.
Софка забрала букетик, обняла чоловіка, повела до спальні, дорогою пояснюючи, що сусід Степан заходив за сірниками. Від її апетитного тіла пахло різкими парфумами. Здається, чоловічими. Хіба розбереш?

Наступні дні Гоша не мав спокою. Дружина поверталася додому пізно. Більше його не стерегла. Не вибивала зізнання: Де? Коли? З ким? Але і над собою втратила контроль.
Незвична Софіїна поведінка обурювала чоловіка. Раніше дружина шанувалася, берегла свою репутацію. Такою моралісткою була. Страшне! А зараз Гоша  перехоплює співчутливі погляди сусідів. Друзі не раз розповідали про мужиків, які, за його відсутності, навідуються до квартири. Обіцяли їх провчити. Звісно, якщо він покличе за компанію.  
Увечері, зачинившись у ванній кімнаті, Софка годинами щебетала з кимось по телефону. Гоша принижувався до підслуховування. Якісь там котики, зайчики. Тьху! Він намагався поговорити з жінкою по-доброму. Не виходило. Вона одразу вмощувалась в нього на колінах, схиляючись так, що його очі тонули в її глибокому декольте. Ніжно вуркотіла:
– Чому ти такий серйозний? Вже хтось щось наплів. Вони просто тобі заздрять.
– Через що? – гиркав він.
– Бо ти маєш таку гарну дружину.
Він намагався вірити її слізним: «Я ні з ким іншим. Ти що!» Але за день чи два знову знаходив у своїй квартирі чужі цигарки, або шкарпетку кольору, якого в нього ніколи не було. Якось навіть запримітив на шиї Софки неспростовний доказ – засос. Мав певність, що не він автор того мистецького витвору. Заледве стримувався, аби не гепнути кулаком об стіл, не висунути жінці ультиматум. Вона ж не по своїй волі. Її зурочено.

Недільного ранку Гоша вивів дружину на прогулянку. Зазделегідь купив їй клітчасту хустину, а сам запхнув до нагрудної кишені носовичок Дмитрича. Потершись щокою об його неголене підборіддя, Софка промуркотіла: «Ти сьогодні такий смачнючий, що ням-ням». Відчуваючи, що в ньому так невчасно прокидається ненаситна чоловіча сила, він звільнився з її цупких обіймів: «Не відволікайся. У нас багато справ».
Більше години вони вештались розніженою на сонці площею. Доки Гоша не видивився біля ларька з морозивом Дмитрича. Наказав дружині чекати, а сам побіг ловити прокльонника. Шарпнув його за руку, зазирнув у вічі:
– Виручай. Після твого чародійства Софка сильно змінилася. Це нестерпно. Вона стала така … така дивна, – він обачно заокруглив фразу.
– Яка?
– Як я колись, – вилаявся Гоша. Зирк – а Софія вже пасе поглядом вдвічі молодшого за себе чоловіка у строкатій сорочці і джинсах з дірками на колінах. Скорочує між ними відстань, нахабно пускає бісики.
– А я що? Що я можу? – співчутливо зіщулившись, розвів руками Дмитр Дмитрич. – Я попереджав. Це все побічний ефект.

Умови конкурсу:  gak.com.ua/creatives/1/44066  


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

+

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 17-03-2017

+- цікаво, але

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Оксана Яблонська, sevama, 15-03-2017

добрий прициндент поставити +

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ірина Новіцька (Iryna Novitska), 14-03-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.61879086494446 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …
Нещодавні екранізації книг
Література і кіноіндустрія — взаємопов’язані сфери. За мотивами романів знято багато фільмів. Наша добірка …
Українські vs зарубіжні обкладинки
Обкладинка є тим імпульсом, який спонукає людину звернути увагу на книгу. Вона розповідає про ядро видання …
Огляд фантастичного роману «Валеріан та місто тисячі планет»
Вже з самого початку стає зрозуміло, що книга ця не є стандартним твором. Адже написана вона на основі …