Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43985
Рецензій: 85727

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

"НеГерой" (уривок)

© Шеремета Олександр, 12-03-2017
За намоклими від сліз віями чорніло дещо гігантське, подібне до неймовірного кракена. Воно розпливалося у тисячі спотворених гримас, що волали від болю й захо̀дилися істеричним реготом одночасно. Його опецькуваті клешні обіймали усе довкола, залишивши у спокої хіба що безпристрасне, чале небо. Коли хлопець витер очі, воно набуло небачених донині ознак: гостроконечних і пронизливих.
Воно було містом.
Величезним мільйонником, який розпрощався зі своїми мешканцями назавжди. Вдалині висотки увінчані шпичастими коронами розбитих стін проштрикували важкі хмари, а під самісіньким носом, на в’їзді до столиці, лежав міст Великої Кільцевої. Коли він падав, вочевидь потягнув за собою причеп вантажівки, яку навіки поховало піді рваними шматками бетону та іржавими прутами.
Ілля спостеріг уламки, якими повз зупинку можна видертись на пагорб естакади. Між підхідними насипами з-під снігу безладно стирчали зламані, мов сірники, опори, хаотично розкидані бордюри та автомобільні колеса. Усе це нагадувало величезну миску бісового, урбаністичного вінегрету. А на всі чотири сторони покинуті авто утворювали нескінченну кавалькаду, що розтяглася уздовж магістралей. «Одвічні затори тепер уже довічні» - прошептав хлопчина.
Проспект Леся Курбаса завмер, стискаючи тротуарами тисячі бляшанок, які не врятували втечею своїх власників. Довжелезні радянські дев’ятиповерхівки, неначе мученики в пеклі, на всі за̀ставки верещали чорними пащеками розбитих шибок. Вони благали щось своє, просили й горлали до жаху відчайдушно. Десятки, за ними сотні, а далі тисячі огидних будівель упирались в горизонт. Вони немовбито росли, більшали, здіймалися, у диявольській своїй могутності змушували скоритися зніяковілого хлопчиська, який посмів до них явитись. Уздовж доріг викручувалися навіки згаслі ліхтарі. Усі по-різному, сумбурно, мов черви, виляли сталевими стовбурами, розсіюючи довкола уривчастий, судомний скрегіт. А де-не-де вцілілі дроти вкрилися памороззю, більше схожою на густий, органічний слиз, що рухався туди-сюди, немов по жилах. Знищений, закатований, роздертий, мов плоть страждальця Київ, не вмер, він переродився на іншу свою подобу. Лише спогади легковажного пацаняти, що потривожив його присмертний спокій, застилали маячливу картину ностальгічними фарбами.
Тут, в п’ятнадцятому будинку жив Ярик – друг його колишній. Вони бігали разом на Барбакан жбурляти камінці в ставок. Тоді ще Ярик подарував Іллі карточку на знак дружби, на якій той уперше побачив голу жінку, а потім розповів йому як тамувати каламуть в голові, яку збуджували її груди. А там далі, в Інтернаціональному парку, він віддячив другові залізною моделькою, в якої відчинялися двері, капот і навіть багажник.
Була в цих дворах ще дівчинка Люда. Ілля з нею, її подругами та Яриком облюбували собі «стікляшку». Так вони звали покинутий кіоск пункту прийому склотари. За день кропіткої праці, махаючи саморобними, вербовими мітлами з мішками навпереваги, халабуда була готова, лишалося прикрасити її каштановим цвітом, із цеглин та облуплених дверей зладнати лавицю. Коли місцина, де пролітали їх безтурботні деньки була приведена, по тих мірках – в ідеальний стан, діти налагодили власний бізнес. Усі клумби довкола світили залисинами. Біля шкіл не вистачало чорнобривців, у скверах меншало троянд, на виробництво йшло усе, що мало пелюстки та приємний запах. Тоді як на вищезгаданій лавиці з дверей, біля «стікляшки», з’являлися неймовірних вигадок букети, діти вдосконалювали майстерність флористів, мали на морозиво та льодяники із жуйкою всередині.
«Стікляшка» допіру згадалася Іллі в той пізній літній вечір, коли їхня компанія вперше відкрила для себе вельми цікавезну гру – «бутилочка». Саме тоді, коли закручена Людою пляшка вказала на нього, він так розхвилювався, що забув полічити до п’яти і вперше поцілувався. Після того грати вже не хтів, інших дівчат цілувати також. Він просто взяв Люду за руку і повів.
Дорогою Ілля сам не тямив куди йде, але чітко собі поставив, що має утнути щось дуже романтичне і поцілувати її тепер не жартома, а по-справжньому. Не забарилась і сама ідея, та й гріх би їй баритись, коли тут таке діло. Парочка заскочила у під’їзд сімнадцятого будинку, що тоді ще усіма шістнадцятьма поверхами височів понад кінцевою зупинкою Швидкісного трамваю №3.
У ліфті обидвоє заклякли, наповнюючи кров адреналіном від ризикованого задуму і непристойної близькості. І лиш прослизнувши у дивом залишені відкритими двері на дах, Люда поцікавилась, що має бути далі. Ілля змовчав, бо забув геть усі слова, якими бовваніє щедра українська мова, але видершись на дах, кілька все ж таки згадав: «Давай я заплющу тобі очі, але тільки ти не підглядай. Добре?». Дівчинка кивнула на знак згоди уже коли його змокрілі долоні стулилися понад її вій. Хлопець подумки дякував будинкові, що так гостинно впустив до себе, дядькові чи тітці, які лишили прохід на дах відчиненим, Ярику за те що той познайомив його зі своєю компанією і врешті «бутилочці», яка на мить і най з тим, що жартома, скасувала всі закони його дитячої сором’язливості.
За хвильку, повільними та хиткими кроками вони підійшли до краю. Хлопець поволі, неначе Едемські ворота, розвів долоні, щоби їй відкрився розкішний, перламутровий захід сонця, де бузковий та блакитний мальовничим водоспадом упадали в рожевий та жовтогарячий.
- Гарно? – запитав Ілля.
- Чарівно, - майже пошепки відповіла йому Люда.
Тоді він дорахував до п’яти, цьомнув її в щічку, порахував знову – поцілував в іншу, аж після вона зімкнула долоні на його шиї і ніжно лишила на устах той спогад, який всі люди до скону носять у серці.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Елен Тен , 17-03-2017

[ Без назви ]

© Ірина Мельничин, 14-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 13-03-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 13-03-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42693996429443 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Три книги Регіни Бретт, які допоможуть змінити життя на краще
Якщо життя повернулось до вас не найкращою своєю стороною, а доля продовжує фарбувати сьогодення сірими …
Кліффорд Сімак «Резервація гоблінів»: Боротьба за знання
Кліффорд Сімак все зріле життя працював у газеті Мінеаполіса: спочатку як журналіст, потім — редактором …
Добірка нових досліджень від сучасних істориків
Видання історичних книг набирає обертів, і тому ми вирішили зробити добірку нових видань з історії України. …
«Людський фактор» Карлґаарда: Книжка про нематеріальні конкурентні переваги
Коли хтось розпочинає стартап, чи обіймає керівну посаду в провідній комерційній організації, неминуче …