Розгнівана сусідка увірвалась у нашу квартиру. «Ви нас заливаєте!» -- заявила вона. Ми остовпіли: «Не може бути. Проходьте, подивіться, -- у нас кругом сухо». Вона обійшла ванну, туалет, кухню, кругом перевірила підлогу. Напруга в її голосі дещо спала. У кухні вона підняла голову догори і поцікавилась: «А що це у вас таке на стелі?». На стелі й по кутках у нас були великі сірі, різного відтінку (залежно від давності) розводи, з яких осипалась штукатурка. «Та це нас сусіди заливають», -- сказали ми, -- давно вже». « І що ж це ви – терпите? – перейнялась нашою бідою сусідка. – Чому мовчите, нічого їм не кажете? Чому не скаржитесь у ЖЕК?» «Та не хочеться, -- м’ялись ми, -- нічого страшного». «Як – нічого страшного? Та я б оце на вашому місці піднялась на 14-й поверх і такий би скандал їм влаштувала!» «На 12-й», -- поправили ми її. «Та ні, на 12-му живу я... Це ж хіба не 13-й?» «Ні, це 11-й». Німа сцена. Як швидко часом люди розчиняються в повітрі!
