- Хочеш до школи?
- Так!
- Він перший, хто так, сказав, - похвалила мене Катерина Павлівна перед мамою.
А як не хотіти, якщо там стільки книжок? Всі дитячі книжки, які були в бібліотеці, я вже давно перечитав, а щоб зрозуміти, що пишуть у товстих дорослих книжках, треба було вчитися.
Мене хвалили і далі. Навіть водили в 2-ий клас, щоб показати, як треба читати, тим учням яким це не вдавалося... А мені не вдавалося писати. Чорнило бризкало з каламаря на парту, а з ручки на зошит, лінії лягали в усі боки, і я йшов додому весь у сльозах. Якби не мудра і терпляча перша вчителька, я б залишився на другий рік. Каліграфія, і надалі - не мій діагноз, тому для вас я пишу прямо у Фейсбуці. Але дуже поважаю вчителів. Справжніх. Таких, як моя дружина, її батько і сестра, дві дочки Катерини Павлівна і багато-багато інших...
У наш час дуже багато підробок. У Китаї вже навчилися робити навіть штучне куряче яйце. Напевне тому вчителька, яка, нарешті, навчила мене говорити англійською, так любила Станіславову яєчню. А ще вона дуже любила дітей, які приходили у бібліотеку іноземних мов на зустріч з волонтерами. Кожну дитину Наталя проводжала до виходу, обнімала і цілувала. Меліке з Турції пробувала у неї вчитися. А наші дівчата - сиділи і усміхалися...
Добре, що у Піднебесній ще не навчилися підробляти вчителів... Може тому весь світ і купляє їхні товари?
26. 02. 2017.
Михайло Хрущ
