Літературний сайт. Чат.
Двоє авторів розхвалюють одне одного. Він чекає опівночі, щоб виставити свої нові твори, вона —з удаваною образою, грайливо:
— Ось так завжди: думаєш, що ти комусь цікава, а хтось просто заповнює тобою час.
Він радий із нею познайомитись, вона —«я також».
Пауза. Вона згадує про свого чоловіка (хороший, зібрав домашню бібліотеку), він —про свою дружину.
Пауза.В неї чоловік не пише, але любить літературу, в нього дружина —так само.
— У нас із вами все однакове! —вигукує вона.
—Все не може бути однакове, —резонно зауважує він.
Він радить їй відвідувати літературні студії. Вона соромиться, та й часу обмаль, от якби хтось їй по телефону, «наживо». Він задумується.
—Знайдіть студію, яка ближча до вас.
—Можливо, пізніше... Поезія —моє життя.
Він вірить у неї. Їхні імена узнає ціла Україна. Вона схвильована, дякує.
Виринає нова авторка, він миттю переключається на неї —радісно вітається, хвалить твори.
Залишена ні в сих ні в тих, попередня співрозмовниця в’яне.
Сумно, трохи смішно.
