Яблуко висіло на самісінькій верхівці дерева. Воно було величезного розміру і незвичайно яскравого, бордово -малинового кольору.
Здається, за вісім десятків літ, старий Григорій таких великих яблук ще не зустрічав. Тому, коли його онуки обмірковували, як би те яблуко зірвати, дід частенько відганяв дітлахів від дерева. У нього був на яблуко особливий план.
До дідових іменин повинні були зібратися усi: діти та онуки.
Григорій задумав розділити яблуко рівно на стільки часток, скільки прийде гостей. Адже ювілей не тільки у діда, а й у яблуньки. Рівно тридцять років тому дід закопав у землю маленький паросток. Ніхто не думав, що він приживеться. Він же "Європейської крові", з самої Риги. (Дід у свої п'ятдесят влаштував собі велосипедну прогулянку з Західної України до Риги і назад. Хотів таким чином виміряти власні сили ...)
Настав довгоочікуваний день, коли нарешті можна було зірвати яблуко з дерева. Сім'я чекала цього моменту, як свята. Здавалося, очікували більше на те яблуко, аніж на святковий пиріг. На дерево виліз старший онук Григорія, Федько. Дід дивився на хлопця знизу вверх із хвилюванням: "як б не випустив з рук". За великим дубовим столом врешті всілися усі. Дід узяв ножа до рук:
-Ну що, готові?
-Таааааааак!!!!! - Дружно закричали молодші онуки. Старші дивилися на руки Григорія, потираючи долоні.
Ніж торкнувся яблука. Краплі соку впали на білу вишиту скатертину. Дружина косо глянула на діда. Переполовинивши яблуко, Григорій завмер. Вся ця краса всередині була чорною і гнилою. А в самій серцевині, поряд з насінинами, красувався величезний рожевий черв'як.
Дід сумним поглядом оглянув дітей та онуків:
Що ж.... скажу я вам.... все як і в людей .....
