Так незвично почала розмову моя попутчиця.
- Брешуть! - відповів я.
- Я працювала в Італії. І там мені щось сталося. Чоловік мене не лишив. Діти коло мене. Я все собі сама зроблю...
- Мудрий Ваш чоловік!
- Маємо господарку та й з неї жиєм. Знаєте кілько коло неї роботи?
- Знаю. Я сам з села.
- В Італії мені було легше. Відро,ив своє і роби що хочеш. А тутка - попробуй так.
- То правда. Дома не посИдиш.
- В нас пів села заграницев. Приїдуть натрошки - і назад.
- І в нас нас так.
- А недавно приїхала одна і свариться з своєю сусідкою...
" Чи ти нікуди не їдеш? Тутка ти до нічого не доробишся!"
- Так, великі гроші в нас тяжко заробити.
- А сусідка не хоче нікуди їхати. І я вже тоже... Якісь дурні люди... Хочуть щоби в них в країні все було добре, але робити хочуть тільки заграницев. Та як в вас дома буде все добре, як ви тутка нічо не робите?
Я задумався... І хто тут дурний?
Брешуть лікарі...
