Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45789
Рецензій: 89590

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Невигадані історії

© Михайло, 19-02-2017
- Слухай, твій так цікаво пише. Я не могла відірватися від  монітора.
- Та що він там таке пише! Хоч би одне слово своє придумав. Все як було...   Життя в нього таке цікаве.
Я справді нічого не змінював. Писав як є. Ну, хіба старався пожартувати. Не можу без сміху...

ЯКЕ, ЧУДОВЕ СЬОГОДНІ…  ЖИТТЯ!

" Якщо Ви жалієтеся на життя,
то Вам неодмінно треба поїхати в Африку"
(Леонардо Ді Капріо)

Я дуже люблю гори, але по генах це не передалося нікому, як і любов до книжки…
В середині липня, я вже не знаходжу собі місця. Спочатку, пропоную домашнім.
- Юля, поїхали на чорниці!
- Ліпше би щось дома зробив. Нічого не назбираєш, тільки витратиш гроші. Мене, Михайлику, болять ноги…
Добре, що не голова… Хоч, по правді сказати, голова її ніколи не ”болить”. Сини були солідарні з мамою - відказалися навідріз. Обдзвонив всіх знайомих. Вони запевнили, що на другий тиждень поїдуть, обов'язково… Другий тиждень, теж, ніяк не настає… Вже роками… Не хочуть білі…
-Їду, Михайлович.
Камерун - франкомовна країна, але Михайлів там називають Михайловичами.
- В горах холодно.
- Я тепло вдягнуся.
- На автостанції, біля Сільпо пів восьмої.
- Тобре!
В Старій Гуті нас зустріли радо…Маленькі Анька і Наталка, навіть підійшли, щоб торкнутися Патріка пальчиком, і дуже дивувалися, що на пальцях нічого не залишилося… Патрік тільки усміхався… По дорозі збирали гриби. Білі, виявляється, ростуть і в Камеруні. Я отримав запрошення визбирати там, зимою, усі гриби... Правда без фінансування. Патрік, напівсирота. Батько помер молодим. Він був його улюбленим сином. Кожного семестру сам платить за навчання 600 мертвих президентів. Після заліку з інформатики - тиждень нічого не їв… Як в тому анекдоті
–Треба було себе заставляти*.
Чорниці того року вродили , тому я швидко став подібним до товариша.  А на вершині, після доброго кавалка домашньої ковбаси, запитої найсмачнішою водою з Бистриці, Патрік сказав свої найкращі слова…
- Яке чудове, сьогодні…життя!
15. 04. 2013.


*- Зустрілися однокласники
- Ях життя?
-Дякую! Вчора повернувся з Мальдівів А ти?
- Три дні нічого не їв...
– Треба було себе заставляти.

ЗАЛИШИЛАСЯ ЩЕ ЗЕМЛЯ...

" Я була малою горда.
Щоб не плакать, я сміялась"
(Леся Українка.)

Я не дописав попереднє оповідання, залишивши Патріка на вершині… Виправляюся…
Гребінка в нас була одна, на двох, тому афени (чорниці) ми збирали довго, до вечора. Але набрали повні відра. Ночували на горищі. Я змерз… Патрік брехав, що ні. Ранком рушили до села. Завантажені, як товарні поїзди.
"Донбас порожняк не гонит…" І хоч, на шахтаря в забої був похожий не я, нам вдалося зупинити попутку. Стало легше, і на руки, і на ноги. Я не встигав відповідати на запитання.
Перед селом стояв шлагбаум… Зупинилися…
Тут нас, знову, не обділяли увагою. Дівчата підходили до вікна, щоб показати свої гриби. Насправді, вони перевіряли, чи не потемніло в них в очах. В Франківську я розказував Патріку, що робити з грибами і чорницями. Рецептів, я і сам не знав, тому порадив консультуватися з вахтершами в гуртожитку. А на слідуючу неділю почув…
- Смачний картопля- гриби, Михайлович!
Для тих, хто  вже давно, обізвав мене безродним космополітом, пояснюю…
Я не ідеалізую студентів з Африки. Мені завжди, дуже піднімали настрій два чорношкірих студенти, які  завалили  сесію, як і наш син. Вони заходили в деканат, витираючи рушничками піт з повненьких облич. Хоч був тільки травень, але жир на них топився, як сніг на Сивулі. А в нас не Африка. Добра і розумна жінка (секретар деканату) теж, зустрічала їх з усмішкою від вуха до вуха…
- Ну, що, мої ”красАвцы” ? Ще один талон?
Мені вони нагадували Карлсона. В міру ”упитанные”, тільки без пропеллера. Але діаметер пропеллера, який потрібен для їхньої маси, не зміг би влізти ні в одні двері. Тому й познімали…
Такі – закінчать Нафту**! А потім, продадуть у себе вдома, іноземцям, все, що ще не встигли продати до них.
Так, як і ми… Щороку… Потроху… Хто на схід... Хто на захід... Продаємо Україну.
Залишилася ще земля…
15. 04. 2013.
* - Гребінка - знаряддя праці для збору ягід.
** Нафта - Університет нафти і газу

БО ТІЛЬКИ НА  УКРАЇНІ...

" Чути: кру-кру-кру!..
В чужині умру,
Поки море перелечу,
Крилонька зітру,
Крилонька зітру..."
( Богдан Лепкий )

Почну і закінчу анекдотом.
Німецький концтабір. Добре змащені двері газової камери тихенько закриваються.
Але їх зупиняє блискучий есесівський чобіт...
- Українці є?
- Є!
- Плитку викладаєш?
- Так! А скільки платите?
- Одну марку за метер квадратний!
- Ногу забери!

Тепер українці так швидко помирати не хочуть. То в ті часи їх вивозили за кордон ешелонами, і на схід, і на захід.
Зароблені гроші не так давно почали повертати, але тільки німці.
А зараз українці їдуть працювати на чужину самі. І платять їм там добре. Бо працьовиті...
Кажуть, що чудові американські дороги, беруть початок з часів великої депресії. Тоді в Америці була біда.
Одним із законів, який допоміг подолати кризу, був такий...
Мінімальна плата за годину роботи - 5 доларів. А щоб подолати безробіття, уряд організував громадські роботи.
В тому числі, будівництво і ремонт доріг.
Так що робота на Україні є. А якщо так і платити за неї, то не їхали б з дому українці.
Але поки що, таку зарплату тільки обіцяють... До виборів.
А після них - успішно забувають.
Політично активні українці як завжди вступають у партію КВД. Є таке оповідання у Осипа Маковея. Розшифровується назва -
Куди Вітер Дує.
Змінюються влади... Змінюються герої... А віз і нині там.
Я безпартійний, але на старість вступив би в партію. Якщоб вона зробила на Україні те, що тоді зробили в Америці.
Хтось з відомих українців сказав розумні слова...
- Опиратися на власні сили.
Щоб бути сильною державою.
Щоб захистити свої інтереси і своїх людей.
Бо найкращим пам'ятником мільйонам українців, які віддали своє життя боронячи свою землю -
хто від німців, хто від росіян - повинно стати достойне життя їх онуків і правнуків.
А їм для цього потрібна добре оплачувана робота. Тут, дома, на Україні. А не в наймах... На чужині.
І тоді повернуться мільйони тих, що шукають там щастя. Вони залишають на чужій землі здоров'я, а дома сім'ї.
Терплять там приниження. Бо гірко чути від чужих дітей...
- Мамо, а наша прибиральниця була дома вчителькою!

Бо тільки на Україні
можна народитися - за гроші.
Вчитися - за гроші.
Лікуватися - за гроші.
Померти - за гроші...
А працювати - майже безплатно...

28 . 10. 2013 року

УЯВИ СЕБЕ СТАРОЮ, ЗІМЯТОЮ, МОКРОЮ ТРЯПКОЮ...

" Медичним працівникам, які не беруть грошей "

Вже місяць як я живу у Львові... У  лікарні...  Допомагаю старшому сину стати на ноги.
Вони у нього поламані,  обидві... Падіння з висоти... Стрибав без парашута.
Найстрашніше, здається позаду... Реанімацію і операцію пережили. Тепер - реабілітація.
- Тобі всюди добре! - критикує мене дружина. До лікарні з дітьми вона завжди відправляє мене.
А що? Лікують і годують тут вчасно і  гарно. Ну, є окремі недоліки... А де їх немає?  Основний?  Дуже слабке фінансування. Що воно недостатнє розумієш по погляду, або по тому, що тебе не бачать зовсім.
А коли говорять
- Це Вам не приватна клініка! - то ясно, як білий день, що потрібно швидко змінюватися.
Тих, хто хоче у приватну клініку, і тих, кому присвяченений епіграф, була приблизно одинакова кількість.
-Я, встаючи і лягаючи, дякую лікарям, за те що врятували мого сина - каже моя дружина.
І я вдячний всім медикам, за те, що вони рятують людей... І вдень , і вночі... Чекаючи, і не чекаючи вдячності... Не всі мають ті кляті гроші... І на останок - дві веселіші історії...
  Перша - про пацієнта, якого виписали  додому прямо з  реанімації. Випав чоловік з 7-го поверху. Три дні його перевіряли, чи не буде  ускладнень. А на четвертий - він пішов сам додому. Бо не  було ніяких травм...  Падав  він "в стельку" п'яним...
Хочете пояснення?
Маленька дівчинка впала, розбила коліно і дуже плакала. Розрадити  її підійшов сусід, старий цирковий клоун.
-Не плач! Ти ж сама винувата. Бо не вмієш падати. Коли падаєш - уяви себе старою, зім'ятою, мокрою тряпкою...
12. 04. 2014.

ВОНА МАЄ...  ПЕС

Здивуванню Богданка не було меж. Він перший раз побачив собаку у хаті... А через кілька років  попросив.
- Хочу песика або котика. Маленького- маленького!
- Давай , спитаємо маму.
- Ну, тоді, не треба.
У нас є  мужчина, якого слухається дружина - Стас. Він і забрав з села Чаппі. Сеттер дивився з дітьми телевізор і гавкав на Максима, якщо той курив. А ще - не їв погані пельмені.
- Що будеш їсти?
- Мені те, що псові, - усміхався я, бо Чаппі вилизував миску.
Собаки радіють кожному дню. Тому що  живуть  мало... Плакали всі щиро. За мною так не будуть…
А недавно, Станіслав купив за стипендію щеня. Ходив він коло Брауна гарно, але недовго. Тому пес тепер  вигулює  тільки мене... А я, нарешті,  маю час писати і мріяти..
Про невістку, яка любить гори...
Про онука, який скаже своєму татові
- Вона має... пес!
І про ірландського сеттера, який буде вигулювати моїх синів.

18. 02. 2017

БРАУН

- Він не кусається, а цілується.
- А зуби Ви йому чистили?
- Так.
- А я ще не встигла.
Цілуватися Брауна навчили діти у дворі.
- В нього волосся, як у моєї мами, - кожен раз усміхалося дівча, гладячи шерсть.
Брауну любові було забагато і він при першій нагоді тікав від шанувальників. А від нього тікали птахи. Якщо встигали...
- Міську, дивися - він нашу курку задушив! - розводили руками бабуся, коли пес втік від Богданка у сусіднє село.
- Нічого, буде юшка...
Тоді нам обійшлося. Браун не видав господарів. А тепер?
Шкода, що я спочатку пишу, а потім думаю... Прийдеться платити за курку...
11. 02. 2017

Я  ХОЧУ  ОНУКІВ

" Якщо не можеш мандрувати світом -
дозволь світу прийти до тебе"
(Не Знаю Хто)

Я дуже хочу онуків. Сусід знизу має двох. І вже не хоче. Екзамен на діда я успішно здав. За п‘ять хвилин заколисав у поїзді малюка. Як в молодості. Тоді я щовечора співав, доки всі не засинали. Найдовше не здавався Стасик.
 Тату! Паяй!  кричав він, як тільки я переставав співати. Сусідам мій спів подобався.
-  Перестань співати! Най співає Михайло!  просили вони дружину, коли вона пробувала мене замінити...
Жили ми у гуртожитку. Більшість сусідів цілу ніч пекли булочки на загальній кухні .Булки смачно пахли у коридорах, а маленький Богданко любив їх щипати. Як ніхто не бачив. Якось він попросив.
 Мамо, я як буду женитися, то перше покажу дівчину Вам. Бо я на них не розуміюся...
Жарти жартами. Та я не став чекати, поки він приведе, а привів сам. Допоміг Couchsurfing...
На Новий рік приїхало троє. Стюардеса з Дубаїв, вчителька і перекладач з Києва. Шлях до любого серця лежить через шлунок. Тому частували ми їх щедро. Але не залишився ніхто...
Через рік мені зателефонували з AIESECа.
 Візьмете на місяць студентів по обміну?
 А вибирати можна?
-  Так.
- Мені з Китаю. Я добре розумію китайську англійську.
Перед Святим Вечером я вже приймав гостей.
- Мене звати Наталя,  відрекомендувалися гостя (її справжнє ім'я правильно вимовити ми так і не змогли). А я , ледве витиснув з себе привітання, яке вчив цілий тиждень.
- Ni Hao!
Добрий день, по китайськи.
- Це ваша сестра, а це твої брати. Ти мусиш ними керувати. Бо непослушні.
- О'кей
За святковим столом гостя смішно хрестилася і скоса позирала на Брауна. Але собаку цікавила тільки смажена риба.
Після вечері Браун вирішив нас вигуляти.
- Чому у Вас такі великі собаки?
- Маленьких в нас носять у кишенях, бо мороз.
Був повний місяць і чудова погода.
- Moon connect people, ( Місяць поєднує людей) - так кажуть у Китаї.
Я не повірив. І помилився... Бо несподівано настало покращення, яке так щиро обіцяв попередній президент.
Хлопці стали швидше приходити додому, бо вся постіль була у спальні, де жила Наталя. А на ніч спальня закривалася від Брауна. Ранком пес привик відкривати незамкнені двері і стрибати на ліжко. Щоб хтось йшов з ним гуляти...
Дуже швидко я вже вільно говорив англійською. З помилками, з акцентом - але вільно. Богданко колись у футбольній школі англійську вчити не хотів, тому освоїв мову жестів.
- You are very beautiful. ( Ви дуже красива),  Робила замість мене компліменти дружині Наталя. А та жартувала.
- Це мусило статися, бо нас п‘ятеро, а кожний четвертий у світі - китаєць.
Наш Максим, як і Наталя, став фанатом Інстаграму. Я сфотографував Їхні щасливі лиця, і тепер вони світяться радістю у моєму Фейсбуці. Ну, а Станіслав почав смачно готувати яєчню. Щоранку Наталя будила його словами.
- Eggs! Eggs! (Яйця! Яйця!)
Станіслав вчиться на філософії. І відноситься до всього розважливо. Коли у нас гостювала Аня з Харкова, подружка Наталі, то він похвалив тільки її.
- Наша краща за китаянку. Вона миє посуд за всіма, а Наталя тільки за собою.
Аня мені сподобалася теж. Дружина каже, що мене легше вбити, ніж прогодувати. Харківські драники , наші деруни, були дуже смачні. Я дякував від усієї душі. Ех, пощастить же комусь з невісткою...
- Мені приготувати не важко. Було би кому, - усміхалася у відповідь дівчина.
Та найкращий друг людини - собака. Хоч китайську Браун розумів не гірше української, але заради нього Наталя вивчила кілька українських слів.
- Сидіти!
- Лежати!
- Голос!
Браун слухалася з першого разу, бо в руці на нього чекали смачні горішки зі згущеним молоком... Тепер я переживаю, чи не піде він пішки до Китаю.
Двоє старших жили тоді у Львові. Тому на вихідні я показав Наталі Львів. Місто їй дуже сподобалося. Красиві собори, будинки, пам'ятники. Куди там Шанхаю. Ще й до того, у нас недорогі окуляри...
- У цих я подібна на вчительку. Не беру!
- Не на вчительку, а на дружину президента.
Переконували ми її з продавцем. Наталя повірила... Час пролетів швидко. На вокзалі дівчина плакала і обіцяла приїхати...
Та майбутніх президентів у нас в сім'ї не буде.Бо перший лист з Китаю починався словами.
- Я дуже скучила за Брауном...
Далі перераховувалися люди...
11-14. 02. 2017.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Вікторія Т., 20-02-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.4380669593811 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …