СМОЛОСКИП
Він одразу привернув до себе увагу пасажирів. Невисокий чоловік у картатому пальті та темному капелюсі. Незнайомець зайшов до автобусу на кінцевій, біля залізничного вокзалу. Насвистуючи щось собі під ніс, попрямував у хвіст маршрутки, повернувся обличчям до вікна, за яким швидко змінювались краєвиди стомленого денною метушнею міста.
Очі та частину його обличчя затуляв капелюх, а підборіддя прикривав широкий плетений шалик, що заважало визначити вік пасажира. При собі пан мав парасольку і облізлу коричневу валізку, яка завдяки світлим вилинялим плямам здалеку теж здавалася картатою.
Виходячи в центрі міста, він допоміг зійти з автобуса згорбленому дідусеві, подав його речі. Дякуючи, старий поцікавився:
– Ви ж приїжджий?
Не дочекавшись відповіді, продовжив:
– До нас по роботі? Чи в гості?
– Маю тут справу, – невизначено кинув той, розчиняючись у натовпі.
Я вийшов разом із ними і випадково чув ту розмову. Та згадав про неї тільки згодом, коли в місті почали коїтися дивні речі.
Звісно, ніхто спочатку не пов’язав зникнення світла із таємничим незнайомцем. Але коли в темряві вимальовувалися жахливі тіні, згадався дивний незнайомець. Було в ньому щось жаске і тривожне.
А далі…
Довелося гуртуватися і ховатися у підвалах.
***
Темрява лякає страхами. Темрява зупиняє сумнівами. Вона змушує відчувати безсилля. Адже так звикли покладатися на очі.
От тим, кому світло не потрібне, саме час на полювання.
Скільки їх там шурхоче? Хто вони?
Маленький гурт людей збився купкою. Навіть без світла разом безпечніше.
Ніби й так. Але чи й справді? Адже рухатися все одно не можна. Шлях перекрито. Темрява – надійна стіна.
А час минає.
Дочекатися б ранку? Та коли той ранок? Скільки ще чекати? Хто дочекається?
Не найкращий вихід.
У когось є сірники?
Чути непевний голос позаду.
«Якби ж то» думає кожен.
Намокли мої. – Обізвався хтось у відповідь. Уже встиг перевірити кишені.
І що тепер?
Свічки немає це вже точно. Світла немає у всьому будинку. А тут іще й підземелля. Оце втекли з однієї пастки та в іншу.
Рука обмацує стіни. Може хоч так вдасться зорієнтуватися?
Смолоскип? Може помилка? Чіткі обриси під рукою. Хіба може бути?
Може. Порятунок зовсім близько.
Чим же його запалити?
Гарячково обмацую кишені і наплічник. Щось же мусить бути?
Цигарки. Кому тепер потрібні? Запальничка. Без бензину.
А може спробувати?
Раз.
Невдача.
Другий.
Марно.
Ще раз.
Маленька іскра побігла… Зараз згасне…
Встиг!
Смолоскип загорівся веселим полум’ям.
І ніхто не помітив тінь, що пробігла по стіні і зникла десь в глибинах підземного лабіринту.
Більше незнайомець не з’являвся.
