Я дуже хочу онуків. Сусід знизу має двох. І вже не хоче. Екзамен на діда я успішно здав. За 5 хвилин заколисав у поїзді малюка. Як в молодості. Тоді я щовечора співав, доки всі не засинали. Найдовше не здавався Стасик.
- Тату! Паяй! - кричав він, як тільки я переставав співати. Сусідам мій спів подобався.
- Перестань співати! Най співає Михайло! - просили вони дружину, коли вона пробувала мене замінити.
Жили ми у гуртожитку. Більшість сусідів цілу ніч пекли булочки на загальній кухні .Булки смачно пахли у коридорах, а маленький Богданко любив їх щипати. Як ніхто не бачив. Якось він попросив.
- Мамо, я як буду женитися, то перше покажу дівчину Вам. Бо я на них не розуміюся...
Жарти жартами. Та я не став чекати, поки він приведе, а привів сам. Допоміг Couchsurfing...
На Новий Рік приїхало троє. Стюардеса з Дубаїв, вчителька і перекладач з Києва. Шлях до любого серця лежить через шлунок. Тому частували ми їх щедро. Але не залишився ніхто...
Через рік мені зателефонували з AIESECа
- Візьмете на місяць студентів по обміну?
- А вибирати можна?
- Так.
- Мені з Китаю. Я добре розумію китайську англійську.
Перед Святим Вечером я вже приймав гостей.
- Мене звати Наталя.
Відрекомендувалися гостя. А я , ледве витиснув з себе привітання, яке вчив цілий тиждень.
- Ni Hao!
Добрий день, по китайськи.
- Це ваша сестра, а це твої брати. Ти мусиш ними керувати. Бо непослушні.
- О'кей!
За святковим столом гостя кумедно хрестилася і скоса позирала на Брауна. Але собаку цікавила тільки смажена риба.
Після вечері Браун вирішив нас вигуляти.
- Чому у вас такі великі собаки?
- Маленьких в нас носять у кишенях, бо мороз.
Був повний місяць і чудова погода.
- Moon connect people ( місяць поєднує людей), - так кажуть у Китаї.
Я не повірив. І помилився, бо дуже швидко вже вільно говорив англійською. З помилками, з акцентом - але вільно. Богданко колись у футбольній школі англійську вчити не хотів, тому освоїв мову жестів.
- You are very beautiful. ( Ви дуже красива), - робила замість мене компліменти дружині Наталя. А та жартувала.
- Це мусило статися, бо нас п’ятеро. А кожний четвертий у світі - китаєць.
Наш Максим, як і Наталя, став фанатом Інстаграму. Їхні щасливі лиця тепер світяться радістю на фото у Фейсбуці. Ну, а Станіслав почав смачно готувати яєчню. Щоранку Наталя будила його словами.
- Eggs! Eggs! (Яйця! Яйця!)
Станіслав вчиться на філософії. І відноситься до всього розважливо. Коли у нас гостювала Аня з Харкова, подружка Наталі, то він похвалив тільки її.
- Наша краща за китаянку. Вона миє посуд за всіма, а Наталя тільки за собою.
Аня мені сподобалася теж. Дружина каже, що мене легше вбити, ніж прогодувати. Харківські драники (наші деруни) були дуже смачні. Я дякував від усієї душі. Ех, пощастить же комусь з невісткою...
- Мені приготувати не важко. Було би кому, - усміхалася у відповідь дівчина.
Та найкращий друг людини - собака. Хоч китайську Браун розумів не гірше української, але заради нього Наталя вивчила кілька українських слів.
- Сидіти!
- Лежати!
- Голос!
Браун слухалася з першого разу, бо в руці на нього чекали смачні горішки зі згущеним молоком... Тепер я переживаю, чи не піде він пішки до Китаю.
Двоє старших жили тоді у Львові. Тож на вихідні я показав Наталі Львів. Місто їй дуже сподобалося. Красиві собори, будинки, пам'ятники. Куди там Шанхаю! Ще й до того, у нас недорогі окуляри...
- У цих я подібна на вчительку. Не беру!
- Не на вчительку, а на дружину президента.
Переконували ми її з продавцем. Наталя повірила... Час пролетів швидко. На вокзалі дівчина плакала і обіцяла приїхати...
Та майбутніх президентів у нас в сім'ї не буде.
Бо перший лист з Китаю починався словами.
- Я дуже скучила за Брауном...
Далі перераховувалися люди.
11. 02. 2017
