Сумні очі у Старого Лева. Століття пролітали повз, минали покоління. Чого тільки не довелося побачити. Та мовчати.
Колись був молодим і дужим, пишався славою, тріпотів на знаменах. Потім став зрілим і поважним. Вишуканим і елегантним. Цінував мистецтво і красу.
А далі…
Не всім до смаку була його самобутність. Кожен намагався пристосувати під себе. Навіть перемальовувати намагалися.
Та залишався собою Лев. Тільки очі смутніли і відчував, що старіє.
Надто стрімко змінювалося всі навколо. Надто багато болю пронеслося.
Хтось думав, що не зачепило Старого Лева, що збайдужів і змиршавів. Та помилився. Сама Його присутність змінювала людей. Згадка про Нього впливала.
Відчували це. Але не знали, як втомився.
Інакше спробували б знищити.
