Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авантюрна проза

СОННИЙ ПЛЯЖ,

© Володимир Ворона, 05-02-2017

Навіяне останніми тутешніми подіями. Усі дійові особи вигадані, співпадіння з реальними людьми хіба що випадкові. Окрім того, сподіваюся, що всі читачі мають здорове почуття гумору.

СОННИЙ ПЛЯЖ.

    Невеличкий пляж на краю приморського селища о другій годині після полудня нагадує розпечену пательню, на котрій смажаться кількадесят засмаглих до чорноти завсідників. Звиклі до сонця тіла здаються нерухомими, хіба що вряди-годи хтось підведеться та ліниво плюхнеться в теплу воду, викликавши тим самим секундний інтерес у двох-трьох дальніх пляжників: „А хто ж то?.. Людина?.. Риба?..” Ну ще сусіди ліниво та сонно перекинуться між собою кількома словами... Спека. Нудьга.
   – Агов, шановні! – пролунало раптом з єдиної на весь пляж кабінки для перевдягання. – Поснули, чи мор на вас напав? Та-а-к, не впізнаю я пляж... От колись було!
   – А що було? – підвів голову зовсім юний хлопчина.
   – Усе було! Вранці в пляжний волейбол грали, – долинуло від сусіднього з пляжем пірсу.
   – Ти, той, що в кабінці, ти хто? – поцікавився хтось із лежачого гурту.
   – Не скажу!
   – То йди геть! Не заважай відпочивати.
   – Не піду! Хочу, щоб тут було весело, щоб цікаво було!
   – Хоч з будки вийди.
   – Не вийду, соромлюсь – не засмагав давно.
   – А все тому, – озвався ще один, найзасмагліший, титулований „директором пляжу”, – що колишні наші ветерани на роботу пішли. Не розуміють, пихаті: оце теж робота, тільки на громадських засадах.
   – О! А давайте конкурс проведемо! – звелася на ноги руда красуня в чорних окулярах.
   – Браво! – донеслося з кабінки. – Конкурс краси! І щоб дівчата були топлес. Бо то наше всьо!
   – Не слухайте його! – озвався невидимий від пірсу. – Він пляж хоче віджати!
   – А ти?! Ти сам хто будеш?
   – Не скажу! Я дайвер! І не підходьте до мене, в мене підводна рушниця: буду відстрілюватись!
   – Я нічого не віджимаю! Мені розвага потрібна: конкурси краси, волейбол.
   – То давайте організуємо сітку, – підвів голову ще один, – м’яча хтось принесе...
   – Ти що, не бачиш – тут одна стійка лишилася? Заради чого грати – щоб отой в будці розважався?! – обурився молодик спортивної статури.
   – А пам’ятаєте, – мрійливо закотив очі найстарший засмагаючий, – торік ця стійка слугувала для наших дівчат пілоном. Таке витворяли!
   – Чудово! – зрадів Невидимка з кабінки. – Навіщо та сітка? Пілон – те що треба! Головне топлес! Бо то ваше всьо!
   – Троль! Це троль! Не слухайте його, дівчата! – заволав дайвер.
   – А я пропоную, – озвався ще один, відомий усім еротоман, – поставити отам паркан і влаштувати нудистський пляж. І щоб на вході перевірялись антропометричні дані! Вхід тільки Венерам і тільки Аполонам.
   – Х-ха! – не витримала руда красуня. – Бачили Аполона?! У нас демократія! Та хай хоч і Квазимодо! – додала згаряча і замислилась: чи не перебрала?
   – Лохи! – не вгамовувався дайвер. – Вам що, повилазило: від-жи-ма-ло-во! Пісок віджимають, лю-ди-и!!
    – Конкурс! Конкурс з бодибілдингу! – запропонувала раптом дівчина в брендовому купальнику бандо.
   – А хто судитиме?! Квазимодо? – обурився спортсмен.
   – Навіщо ті конкурси? – подав голос високий худий джентльмен. – Можна ж пива принести, анекдоти, карти. Спілкуємося мало, люди, – і схаменувшись, додав: – Дамам сік.
   – Чого це дамам сік?! – підвищила голос брюнетка в сміливому монокіні. – У нас ґендерна рівність, шановний! Я дуже люблю пиво. Чеське!
   – Послухайте, Невидимко, – підійшов до кабінки той, хто пропонував організувати сітку: – давайте обговоримо ці питання в іншому місці. Посидимо, чаю вип’ємо...
   – Ну-у... загалом можна, звісно... - блиснуло зі шпаринки око Невидимки: - Значить так: зустрінемося через місяць опівночі.
   – Не пізно? І як я Вас впізнаю?
   – Я буду в чорному плащі з каптуром. І чорні окуляри. Так треба.
   – Лю-ю-ди-и!
   – Що таке?!
   – Хтось тоне!
   – Лю-ю-ди-и!! – неслося від пірсу: – Нас віджимають разом з піском! У чорному плащі з каптуром! Це смерть, люди!!
  
   Спадала спека. В дискусії падав градус напруги. Хтось складав речі. На півдні темніє швидко.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

веселіше значно))

© Яна Устимко, 10-02-2017

[ Без назви ]

© Avtor, 05-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 05-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Вікторович, 05-02-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Viktoria Jichova, 05-02-2017

)))))))))

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Яна Устимко, 05-02-2017

Сподобалось

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андірй Вовна, 05-02-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7097749710083 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …