Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 43978, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '54.175.120.161')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Елегія

Сніг

© Сергій Вікторович, 29-01-2017
Сніг

Сніжить. Стою біля вікна, меланхолійно спостерігаю як падає сніг. На вулиці морозно та вітряно, а в кімнаті тепло та затишно. З колонок лунає віночок  зимових пісень. Щойно відспівали «завірюху» Тихонович з Поплавською, «На сторінках Юманіте друкують ваше декольте, а в нас мете» Тризубий Стас і забриніла «Tomble la neigne»  Сальваторе Адамо.
Коли звучать старі пісні, то душу бентежать не стільки музика або слова, а спомини про події або часи коли раніше  слухав ці мелодії. Вперше  пісню «Падає сніг» почув в виконанні Радміли Караклаїч, в яку був по дитячому закоханий. Мелодія будила невиразні і незнайомі почуття до однокласниці, що чимось невловимим нагадувала цю славетну акторку та співачку. В студентські роки грав на бас-гитарі в вокально-інструментальному ансамблі. Товариш, з яким разом бігали до дівчат та катали їх мотоциклами биковнянським лісом, грав на соло-гітарі та співав цю пісню французькою мовою майже як сам автор.
Та все ж таки найчастіше згадується подія на початку вісімдесятих. Військова частина під Ташкентом. Я привіз запчастини, терміново  потрібні для гарантійного ремонту обладнання, що постачалося нашим заводом.  Бригадир гарантійної бригади, той самий соліст нашого студентського ансамблю, а тепер ще й колега по роботі, зрадів не так запчастинам, як тому що привіз їх саме я. В офіцерському клубі є інструменти та апаратура, серед представників різних заводів необхідні музиканти. Не вистачало лише бас гітариста. Те, що  приїхав всього на кілька днів нікого не обходило. Головне - виступ в місцевому військовому госпіталі, запланований в найближчий час.
Я знав, що товариш смертельно хворий. Нещодавно переніс чергову операцію, та надії на одужання не було. Думав, що в госпіталі будемо співати перед такими ж людьми. Знав, що наші війська увійшли в Афганістан, та свято вірив радянському телебаченню і був впевнений, що вони там будують дитячі садки та чистять арики. Яке ж було моє здивування, коли вийшли на сцену. В перших рядах на колясках сиділи молодюсінькі, майже діти, хлопці без ніг. Далі  без рук, очей, з забинтованими головами, обличчями, грудьми. Від білих стін, бинтів та халатів медичного персоналу здавалося, що невеличка зала  покрита снігом. Може тому першою заспівали саме пісню про сніг Сальваторе Адамо. В голосі товариша була якась особлива  туга. Мені здалося, що він тужить за тим, що вже більше ніколи не побачить снігу. Я мало не заплакав і щоб стриматись став спостерігати за слухачем, що вирізнявся поміж іншими. На відміну від по юнацькому струнких хлопців він був кремезний та набагато старший від решти. Про себе я назвав його командиром. Уявив, що він як батько оберігав солдат, що довірили йому своє життя та молодість. І тут в голову стукнула думка: «А де ти таке бачив»? В житті ніде, то може в кіно. Став перебирати в думках фільми про війну та про армію, які довелося побачити. Ніде не знаходив такого образу. Ці роздуми відволікли мене від думок про хворого товариша і я трохи заспокоївся. Ще раз глянув на командира. Той слухав спокійно, майже байдуже. Та коли заспівали пісню, надзвичайно популярну взимку, коли війська заходили в Афганістан: «такого снігопаду, такого снігопаду не пам’ятають тутешні місця. А сніг не знав і падав…», він заридав, як і весь зал.  По його красивому мужньому обличчю котилися величезні сльози, а він і не намагався їх ховати або хоча б витерти. Я ледь стримувався, щоб і собі не розридатися,  все думав, чому він їх не витирає. Чи в наслідок поранення не може підняти рук, чи не стидається цих сліз.
За вікном тихо-тихо, неначе в казці падає сніг. З колонок приглушено звучить мелодія. «Падає сніг. Ти не прийдеш сьогодні» - співає Сальваторе Адамо. Так, я не прийду ні  сьогодні ні завтра до свого однокашника та колеги по  роботі. Так як не приходжу вже багато-багато років. Єдине втішає, що він все ж таки ще раз побачив сніг. Помер навесні наступного року.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Avtor, 31-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олена , 29-01-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.61764597892761 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …