Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43515
Рецензій: 84788

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Суперсанки

© Арсеній, 15-01-2017
Коли короткий зимовий день перевалює за середину, коли починає падати слабкий, лагідний сніг, ми виходимо з двору Дімона і чимчикуємо на пагорб. Власне, ми цей «пагорб» називаємо «горою», бо він нам, шестикласникам, здається величезним і безмежним, бо куди не кинь оком (ще трохи, і ми нічого не побачимо, бо сніг падає дедалі густіше), скрізь — пагорб, з довгими схилами, достатніми, щоб там влітку випасати худобу, а взимку кататись на санках. Саме за останнім ми і йдемо.
Дімон іде повагом, тягне свої санки, які на перший погляд нічим не відрізняються від моїх, злегка відригує (бо перед виходом спер дві миски свого улюбленого борщу з часником та пампушками) і розповідає якусь історію, повагом, немов дорослий, ніби який-небудь дядько Сашко з гаража, бракує лише цигарки, що стирчить між зубами, і величезного пуза. Дімон завжди задоволений і нагодований, у нього на обличчі завжди здоровий рум’янець, він чимось схожий на ті пампушки, які так полюбляє з борщем.
— А от ще случай був…, — починає він нову історію, коли ми підходимо до «гори».
На пагорб поки що збиратись легко. Зима видалась несніжною, лише за кілька днів трохи випало, земля вкрилась шаром снігу, у якому не грузнуть ноги, але його достатньо, щоб лижі санок на човгали по ґрунту. Тихо, падає сніг, на пару кілометрів — жодної живої душі, село лежить майже у ніг, курить димарями і відгукується монотонним гавканням дворових псів. Ідеальна погода, ідеальний день.
Першим буду спускатись я, бо Дімон, як завжди, гальмує і неспішно зав’язує шнурок, йому заважає власна вайлуватість і товстий шар одягу. На мені — один светр і куртка, я сам худіший, тому таких проблем не маю. Сідаю на санки, працюю ногами і санки починають повзти вперед. Ось на самому вершечку пагорба я ліз, немов черепаха, але тільки-но почався спуск, як санки моментально набрали швидкість і понесли мене вперед. Спуск, який ще хвилину тому здавався ідеально рівним, насправді виявився вкритим купою міні-пагорбків, купин і сухою рослинністю, яка, незважаючи на зиму, не втрачала пружності і лиховісно черкала по ногах. Уже через секунди три я нісся з шаленою швидкістю, ледве встигаючи правити ногами, відчуваючи, як кров гупає в скронях, як забиває подих, як санки підстрибують на купинах, і ці стрибки неприємно віддаються в моїй шестикласній дупі. Я промчав кілька метрів, лише незначно правлячи ногами, і відчув, що швидкість стала завеликою. Я окинув оком — на обрії на мене стрімко наближалась великий кущ чогось з ключками, а далі виднівся двоногий бетонний електричний стовп. У голові теленькнув якийсь дзвоник, і я почав сильніше вганяти ноги у ще свіжий сніг. Санки за секунду стишили хід, дзвоник у голові припинив теленькати, і я, з відкритим від захвату ротом, доїхав до кінця схилу, гальмуючи ногами таким чином, щоб санки перебували під моїм контролем, а в кінці смикнув за повідок і санки ефектно зробили півоберта, немов авто в крутому фільмі про американських копів.
Відсапавшись, я закинув санки на плече, попрямував до вершечка пагорба і помітив, що Дімон досі там, нагорі, з чимось возиться. Я бачив, як його колобкодібний силует схилився на санками. «Чого ти не спускаєшся?», — запитав я, піднявшись. «Та щас… — протягнув Дімон, підводячись. — Уже все, ніяк не міг настроїти». «Що ти не міг настроїти?», — перепитав я. Дімон повагом гмикнув і сплюнув вбік. «Дивись», — сказав він, розвертаючи до мене свої санки, на одному боці яких я побачив невелику панель з кнопками різним розмірів і невеликим монітором, на якому виднілись літери і цифри. «Ухти!», — здивувався я. «Круто, скажи, — гордо сказав Дімон. — Це мої суперсанки. Де взяв, не питай, не скажу все одно». «Що, матушка подарила?», — запитав я, «Нє, бабушка з Сірого Гаю», — відказав Дімон без вагань, ураз забувши про озвучену раніше конфіденційність. «Круто. І шо вони можуть?», — поцікавився я. «Та я сам у всьому ще не розібрався, — сказав Дімон. — Но покататись на них можна с вєтєрком».
І Дімон знову схилився над своїми санками і поклацав на клавіатурі. Почувся тихий протяжний звук, і санки почали вібрувати. Клавіатура з монітором повільно сховались під сидінням, натомість звідти вилізли дві пари нових лиж, масивних і блискучих. Попереду, навіть незрозуміло звідки, з’явилось невелике кермом, по боках — захисні борти, сидіння вкрилось м’якенькою шкірою і заграв російський реп, який у нашому класі слухали всі, і Дімон не був винятком. За хвилину перед нами стояли не звичайні задрипані санки, якими в селі зазвичай возять мішки з соломою та іншу фігню, а справжній, крутезний болід, обладнаний за передовим писком моди 2003-го року, монстр, з купою прибамбасів і наворотів.
— Ну що, поїхали? — запропонував Дімон.
— А оце … оця машина, вона двомєстна? — вирячив очі я.
— Абіжаєш, — кинув Дімон. — Тільки вестиму я, ти не знаєш, де і шо жать.
Я підійшов ближче до того, що раніше було санками, і зазирнув за борти. Дійсно, там було два місця, вона розташовувались один за одним (перше було, звісно, крутішим, бо перед ним розміщувалась крутизна панель приладів), усе це мало вигляд, немов у реактивному винищувачі. Я заліз назад, із заздрістю відчуваючи м’якість сидіння. Дімон, крекчучи, перевалився за борт і вгруз своїм тілом попереду мене. Враз почувся якийсь звук і над нашими головами зімкнулась прозора капсула.
— Як жаль, шо в мене немає бабушки, — з сумом сказав я.
… Решту годину ми катались на суперсанках Дімона. Спускались і на санках їхали нагору. Швидкість на спуску була ульотна, ніщо не загрожувало нашій безпеці, бо санки були обладнані датчиком, який був спеціально налаштований на рельєф нашого села і повертав «машину», якщо фіксував пагорбок, байбачачу нору чи просто купу замерзлого коров’ячого гівна. Санки рухались на автопілоті, але ось Дімон взяв кермо в руки і приємний голос Аньки з восьмого класу сказав: «Автопілот вимкнено». «Ти шо, поведеш цю машину?», — з острахом запитав я, окидаючи оком наш шлях, з кущем з колючками та лиховісно-смертоносним стовпом. «Расслабся», — відказав Дімон, передаючи мені з міні-холодильника «Живчик», і взявся за кермо.
Вечоріло. Ми сиділи прямо на снігу і дивились поперед себе. Сніг давно перестав падати і перед нами, на десятки кілометрів розкинулось село, за ним біліла вкрита льодом річка, а далі — сосновий ліс. «Красиво…», — протягнув я. «Ага», — відказав Дімон і почав соватись на місці. «Ти чого?», — запитав я. «Та оце не знаю…. — нетерпляче, так несхоже на нього, сказав Дімон, зиркаючи на санки, від яких ще пашіло теплом. — Ну ладно. Давай, залазь». На моє запитання, чи ми знову будемо кататись, Дімон лише відмахнувся. Знизавши плечима, я сів на заднє сидіння, Дімон зайняв свій пост пілота, натиснув кілька клавіш на панелі приладів, капсула зімкнулась, а по боках вилізли чотири невеликі вертолітні гвинти. Дімон ще щось поклацав, гвинти закрутились, і санки, трошки погойдуючись, почали підніматись на землею. «Держись!», — вигукнув Дімон і ми полетіли.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 15-01-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.39860701560974 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …