Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43979
Рецензій: 85710

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Уривки з роману "Альбатрос"

Помста

© Сергій Вікторович, 11-01-2017


Знайшов гулянку досить легко по відчиненим вікнам та гомону, що з них долинав. Коли прийшов  гульня була уже в розпалі. Мене всадили за стіл, налили чарку.  Випив, став закусювати. Незнайомий  офіцер терзав гітару. До самої гри претензій було не багато. Але ж гітара зазвичай це інструмент,  на якому акомпанують співаку. Те що грав офіцер і що співав зовсім не в'язалося одне з одним. Горілка розтеклася по жилам, мені зробилося хороше, аж млосно і як вовку в відомому мультику, знятому за українською казкою, захотілося співати.  Попросив гітару, її з задоволенням передали.  Перевірив струни. Настроєна ідеально. Взяв кілька пробних акордів і заспівав:
- Повій вітре на Вкраїну
- Де покинув я дівчину ... – дружно  підхопила решта.
Пісня виходила розлога і красива, але якась занадто сумна. Така, що деякі навіть заплакали. Лиш один офіцер із серії «мені тільки сорок, а я вже лейтенант*»  здивовано спостерігав за тим, що відбувалося.
- Ну найшов шо співати – накинулися на мене, коли пісня скінчилася. -  Тут майже всі випускники харківського та київського військових училищ. – Всі подивилися в бік старого лейтенанта. – Он у Вітька вчора дружина народила в Стрию. У мене за кілька тижнів народить в Хмельницькому. В інших на літо поїхали  до батьків на Україну. Під час навчань відпусток не дають, тож сидимо тут та сумуємо, а ти такої заспівав. Давай щось веселіше.
Я на хвильку задумався і заспівав:
- У зелен саду, у зорь на виду, хтось любиться милується.
- Щасливі усі, рука у руці, йдуть парами по вулиці – підхопив Юрко.
- Стій, стій – закричали всі.
- В чому справа – не второпав я.
- Станьте поруч.
Ми стали. І тут я зрозумів що до чого. Всі ж добре знали цю пісню. І її приспів, що ми удвох в одне дівча закохані. А поруч ми виглядали досить кумедно, як закохані в одну дівчину. Високий, худющий, сутулий я і Юрко з ідеальною фігурою. Широкі плечі, осина талія, груди колесом. Єдине, він ледь досягав мені до носа. Ми заспівали знов і всі з захватом слухали. А коли скінчили зааплодували:
- Хлопці! Так у вас же готовий естрадний номер. Вам можна з ним на сцені виступати. Давайте вип'ємо за майбутніх артистів.
Всі погодилися, повсідалися на свої місця і стали наливати чарки. Один я не встиг сісти, коли подзвонили в двері. Довелося йти  відчиняти. На порозі стояла Катерина Матвіївна з «білого сонця пустелі», тільки значно більша:
- Мій у вас? – запитала не вітаючись.
- А ваш це хто?
Жінка не відповіла. Недбалим рухом приліпила мене до стіни, тим самим звільнила прохід, і стрімко рушила по коридору в бік кімнати. Я ще здивувався, що вона при таких габаритах так стрімко рухається.
- А ти що тут робиш, старе луб'я?! Хай молоді гуляють. Пішли додому.
- Вільно. Пішла на ... – почулося у відповідь.
Жінка мовчки рвонула в кімнату і за якусь мить звідтіля вилетів старий лейтенант. Врізався в протилежну стіну і, як крапля дощу по склу, став повільно опускатися додолу. Але зовсім опуститися не встиг - слідом за ним вивалися його дружина, схопила за шкірки і жбурнула в відчинені двері. Я так і стояв оторопілий в коридорі, двері не зачинив, лише щільніше втиснувся в стіну. Чоловік про хурделив  повз мене і зупинився в загальному коридорі перед сусідськими дверима. Ледь відновив рівновагу, як його нагнала жінка. Вхопила  за комір і як шкідливе кошеня поволокла вниз східцями. Коли внизу хряпнули двері, я нарешті прийшов до тями.  Зачинив вхідні  двері і пішов до кімнати. Всі мовчки сиділи на своїх місцях і не рухалися.
- Звідкіля взявся цей кацап? –
- А ти що не знаєш. Він же п'янку нюхом чує. Запрошуй, не запрошуй все одно припреться...
  В понеділок, зрання прийшов на роботу. Дивлюся, біля воріт ТЕЧ зібралася компанія офіцерів. Ну думаю хтось байки травить. Пропустити такий захід вище моїх сил. Підхожу-так і є. Той самий старий лейтенант, якого дружина забрала в п’ятницю з гулянки щось розповідав:
- ... Розбудив мене мій кіт. Тут голова ..., а ця скотина тупає по килиму, тупає. Якби спіймав убив би. Чую на кухні щось шкварчить. Заглядаю, жінка м’ясо смажить. Отакенні одбивні. Я швиденько у ванну. Помився, побрився, почистив зуби, одягнув свіжу сорочку. Виходжу як нова копієчка. А жінка в залі стіл накриває. Не на кухні а в залі. На білій скатертині стоїть новий посуд. Салатик із свіжої капусточки та цибульки. Кришталеві фужери. Заходить жінка і заносить на величезній тарілці смажене м’ясо та молоденьку картоплю...
Я мало не вигукнув: “Брешеш". Скільки  тут, не бачив взагалі картоплі. Так іноді ловив в борщі або супі картоплину. А на гарніри завжди була якась каша. Найчастіше гречка. У нас в Києві гречка була дефіцитом. Я її дуже любив, а тут потроху починав ненавидіти.  А цей бреше про молоденьку картоплю. Але все ж таки стримався. По-перше, щоб не перебивати байку, а по-друге хтозна де працює його дружина. Може в такому місці де все це можна доп’яти.
- ... А потім дістає з холодильника пляшку вина. Таку холодну аж спітнілу. Я тільки до столу, а вона мені: “Ти куди?! Вільно і пішов на ... .” Я й став не в сих, не в тих. Стою як дурень, а ця падлюка наливає вино в кришталевий бокал. Бокал тут же покривається росою. Бере цей бокал і починає пити маленькими ковточками. Вона ж у мене культурна, в носі тільки мізинчиком долубається. У мене труби горять, а вона ... – при цьому на обличчі лейтенанта можна було побачити таке страждання, неначе він знову переживав усі ті нестерпні муки.
Що було далі не судилося дізнатися. До воріт під’їхав автобус, офіцери покидали балачки сіли і поїхали. А старий лейтенант, щось бурмочучи собі під ніс, поплентався на своє робоче місце.

* В радянські часи в сорок років лейтенанти йшли на пенсію.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Михайло Нечитайло, 16-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 13-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 11-01-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49330377578735 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка нових досліджень від сучасних істориків
Видання історичних книг набирає обертів, і тому ми вирішили зробити добірку нових видань з історії України. …
«Людський фактор» Карлґаарда: Книжка про нематеріальні конкурентні переваги
Коли хтось розпочинає стартап, чи обіймає керівну посаду в провідній комерційній організації, неминуче …
Огляд нового роману авторки «Дівчини у потягу»
Затишне містечко, поруч із ним — Затон Утоплениць. Затока, яка протягом століть забирає життя жінок. …
Жити заради життя: «Фієста» Гемінґвея
«Фієста» — перший знаковий роман Нобелівського лауреата Ернеста Гемінґвея. Це історія про групу американських …