Мертві душі. Дике поєднання слів. Як це може бути? Душа-то безсмертна! Чому раптом відкидається це святе відання? Звідки вітер дме? Навіщо Гоголь допускає таку скверну?
Точно так само дивувалися царські цензори, які заборонили публікацію поеми. Автор обурився, доводив їм, що мова йде всього лише про померлих селян, «ревізькі душі». Цензори, однак, трималися уперто. Справа дійшла до міністра народної освіти Уварова. Той, треба думати, звернувся до самого царя, і «Мертві душі» побачили світ у 1842 році.
Але ми-то знаємо, що Гоголь не займався дурницями, всякими метушливими подіями. Ще раніше він повідомляв друзям: «Я мертвий для поточного... Хтось незримий пише переді мною могутнім жезлом». Так смів заявити лише той, хто вважав себе Пророком. Що ж відкрилося його погляду?
Страшно писати. Відкрилася... мертва Росія. Ні, вона жила і матеріально була здоровою, як і Європа, як і весь світ. Але духовно, на думку Гоголя, все це було мертвим. Точніше сказати, тваринним, рослинним станом, який ще тільки готується жити по-людськи завтра, в нащадках.
Навіть провидець Пушкін (це він підказав авторові сюжет «Мертвих душ») не розгадав диявольський задум. І не дивно, якщо сам Гоголь не відав, куди заведе його невблаганний художній пошук. Послухавши перші розділи поеми, Пушкін сказав голосом туги: «Боже, яка сумна наша Росія!»
А Микола Васильович роками жив у Європі, за його словами, «в меркантильній Європі» і постійно потопав у боргах. Саме там він відчув велику силу грошей. Не тих, які витрачають, а тих, які керують життям, підміняючи його сутність. Це відкриття вже тоді гуляло по Європі: капітал має якусь містичну міць!
Немов чуйний сейсмограф, Гоголь вловив тоді ще лише перші поштовхи цієї геологічної сили. Він якраз бився над другим томом «Мертвих душ», де жадав явити читачам, нарешті, позитивних, світлих героїв. Однак де ж їх знайти, побачити? Де? Чичиков зустрічає випадкового супутника, і той каже про свого зятя, «першого господаря, який коли-небудь був на Русі».
Дуже значна заява! Це вам не гультяї Пушкіна, Лермонтова, не задрипаний чиновник Акакій Акакійович, не які-небудь купці, навіть не столоначальник або губернатор. Зять ─ господар життя, накопичувач. Жива душа!
Скудронжогло «в десять років з невеликим, купивши маєток, який ледве давав двадцять тисяч, підняв його до того, що тепер отримує двісті тисяч». Так про зятя з повагою говорить випадковий супутник Чичикова. Але виявляється, є ще більш розумна, більш енергійна людина ─ відкупник Муразов. «Сорок мільйонів нажив. Скоро половина Росії буде в його руках, ─ захоплюється Скудронжогло. ─ Яку ціну чому призначить, така і залишиться: нікому перебити».
Запам'ятаємо цю важливу фразу: «яку ціну чому призначить». Вона спливе далі. Це нове, дуже вагоме поняття в історії людства. Не десять заповідей, не формальний закон і не любов та голод тепер правлять світом ─ інша могутня, всеохоплююча Сила й Цінність!
А тут поки що відзначимо інше. Це був перший у російській літературі (та й в українській теж) гімн бізнесу, накопичуванню капіталу, і заспівав його наш Гоголь. Він мріяв за допомогою влади, а також нових живих душ перетворити Росію.
Про це квітчасто каже генерал-губернатор у кінці другого тому «Мертвих душ» і раптом додає: «Гине вже земля наша не від навали дванадцяти іноземних язиків, а від нас самих... Повз законного управління, утворилося інше правління, набагато сильніше всякого законного... Все оцінено, і ціни навіть відомі».
Вибачте, ─ хочеться заперечити автору, ─ тільки що ваш світлий герой Скудронжогло захоплювався ТАКИМ порядком, такими цінами. Що ж відбувається? А все просто.
Гоголь як православний мислитель і проповідник був переконаний, що «словом хоч кого проймеш. Проти душерятівного слова ніхто не встоїть... Покажи людині, що вона винна сама перед собою. Тут зворушиш так її, що у неї з'явиться раптом відвага бути іншою (не брати хабарів, не хапати мільйони ─ В. А.), і тоді тільки ви відчуєте, яка шляхетна наша російська порода навіть у шахрая».
На жаль, Гоголь ─ проникливий художник бачив інше: жага накопичення, земних благ і влади, міць капіталу як всеохоплюючої Цінності, ─ непереможні ніякими словами! Той же генерал-губернатор продовжує з ще більшою жорстокістю: «І ніякий правитель, хоча б він був мудріший за всіх законодавців і правителів, не в силах поправити зла, як не обмежуй він в діях поганих чиновників приставленням в наглядачі до них інших чиновників».
Микола Васильович не міг, звичайно, навіть уявити собі те, про що оповів у своєму щоденнику міністр внутрішніх справ США Гарольд Ікес. Під час Другої світової війни німецькі та японські літаки, які бомбили і топили сотні американських кораблів, заправлялися паливом з... американської ж нафти! Постачала її компанія Джона Рокфеллера «Standard Oil».
Всю систему зв`язку нацистів, включаючи армію, гестапо і СС, вдосконалювала в роки війни теж американська корпорація, що отримувала величезні бариші. Навіть автомобільний король Генрі Форд не засоромився ─ отримав від Гітлера орден Великого Орла! Коли ж Ікес доповів про все це президенту Франкліну Рузвельту, той розвів руками:
─ Не втручайтеся. Вибухне скандал. Обрушиться бізнес. Ми не можемо цього допустити!
Навіть всесильний президент США був безпорадний перед грошовими магнатами, які так ганебно, на крові своїх громадян наживалися і збагачували країну. І все це передчував Гоголь!
Страшна, на жаль, дуже знайома нам картина. Де вихід? Переляканий пророк Гоголь його не бачив, спалив другий том «Мертвих душ» і незабаром помер. Залишилися тільки начерки. Дивно, що ніхто з дослідників раніше пильно не вникав у цю творчу, духовну драму. Не помітив її навіть прозорливий і злий критик Василь Розанов.
Тепер ми, вже не в літературі, а в житті намагаємося примирити Заповіді, Закон і Бізнес. Чи вийде у нас залишитися живими душами, якщо навіть геній зазнав поразки?
