Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43901
Рецензій: 85514

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Сміттєвоз

© Той, що греблі рве, 06-01-2017
Він приїжджає рівно о двадцятій нуль нуль. Треба брати чорне відро, повне сміття, мчати з четвертого поверху на перший, оббігати будинок і висипати все з відра, доки він не поїхав. Після того, як висиплеш сміття, треба вимити відро біля колонки, а спершу вистояти чергу. Тьотя Вєра з третього поверху в червоному байковому халаті миє відро пучком споришу. Тітка з кооперативного будинку просто споліскує. Дядя Вася в тільняшці і з якорем на плечі присідає біля колонки навпочіпки, смердить самогонкою, п'є воду, хлюпає нею на тіток – заграє. Долоні в нього зашкарублі, під нігтями – чорно. Відходить, хитаючись. Тітки стулюють вуста ниткою, співчувають його жінці, косяться на їхні вікна.

Я пропускаю в черзі всіх – і тих, хто стояв попереду, і тих, хто далеко позаду. Соціум нашого двору не бере мене до уваги, я й не сперечаюся, аби тільки ні з ким не розмовляти зайвий раз. Коли я теж присідаю навпочіпки помити відро, мене відсторонює тітка з рушником на голові: "Підождеш!" Підожду. Відсуваюся, жду. Вода з-під її рук ляпає мені на кросівки. Лоб у тітки місцями мідний – волосся фарбувала... Перед тим, як натиснути важіль колонки, озираюся, чи не треба ще кого пропустити.

Біжу додому – повз полільниць із сапами на крихітних грядочках, повз лузальниць насіння, повз гральниць у резинки, які вигукують то "йолочки", то якісь "йожики". Під вікном ветеранки Костівни стишую ходу, бо якщо Костівна вчує якийсь стук, одразу вистромиться з вікна й кричатиме: "Я сплю! Нелюд отакий! Я сплю!!!"

Мама курить, а я ставлю відро на місце. Мама кидає два блискавичні погляди: перший на мої ноги – чи не забув я роззутись, другий на відро – чи ретельно вимите. Цього разу все гаразд. Хай курить, а я піду читати. Зачинюся в кімнаті на замок (вони з батьком колись ділили хату й урізали замки одне від одного, тепер батько пішов, а замки зосталися), ляжу на канапу, яка чогось називається "піаніно", розгорну щось давно читане...

Найгірше – побачити сміттєвоз із балкона. Це не погана прикмета, це просто означає, що я прозівав, проґавив, зачитався. "Читання – це не робота". Тоді треба виносити сміття, коли вже стемніє, іти на болото. У цьому є свої радощі. Особливо якщо надворі травень, а не листопад. По-перше, я люблю дивитися на грядки, з яких щойно вистромилася цибуля або морква. Вони ростуть дружно, рівними рядочками, як під лінійку Моє піонерське "я" озивається до городини бадьорим звуком горна. А болото натомість безладно кумкає, дзижчить, шелестить і скидається – у ньому є інша ідилія, про яку, на жаль, не прочитаєш у газетах "Зірка" й "Перемена"...

Гірше сміттєвоза – тільки цукор по талонах. Мама спеціально забрала мене з села серед літа, щоб я щодня рівно о шістнадцятій нуль нуль купував у гастрономі два кілограми цукру. Його саме в цей час привозили. Мама працювала до вісімнадцятої й ніяк не встигала сама купити той цукор. Щовечора напередодні вона акуратно відрізала мені талон, діставала потрібну суму грошей, загортала все в папірець і грозила пальцем: "Тільки мені забудь..."

Одного дня я таки забув. Я ходив аж на гору, в гості до Вітальки. Вітальчина мати працювала в котельні кочегаром, зате вміла співати оперним голосом будь-які пісні. А Вітальчина баба Мелашка, мабуть, бачила в мені рідну душу, бо щойно ми залишалися з нею в хаті самі, вона шепотіла мені страшним голосом: "У могилу заженуть, іроди... Не дадуть своєю смертю вмерти... Землі сирої на живе серце накидають". Баба Мелашка ще цитувала вірші Лесі Українки, найчастіше "Весни такої не було й не буде...", і ще один російський вірш – "Это было давно, в улетающий день". Баба Мелашка, читаючи, притискала руки до брудної кофти, а потім несподівано викидала їх уперед. З її очей котилися рясні сльози. Вітальчин вітчим Микола варив добрий борщ, а коли напивався, брав Вітальку за комір і викидав надвір, а за ним – і мене. Слідом летіли наші теплі речі, якщо це ставалося взимку або восени. Взагалі, в них була дуже цікава сім'я, якась така піратська, тільки без папуги. Я любив туди ходити.

Я біг до гастроному так, що мало підошви не згоріли. Але не встиг. Зрозумівши, що запізнився, я поринув у розпач. Пропустити час цукру –страшний злочин. Гірше за це – тільки минулорічний випадок, коли я восени гепнув у грязюку в світло-сірому пальті або позаторічний, коли я вперше вдягнув у школу нового фіолетового светра, якого мама плела кілька місяців, а посередині вставила ще вельветовий шматок із кишенею, і цього ж дня бився з однокласником і розтягнув один рукав. Гірше за це – тільки наша з сестрою крадіжка полуниць на сусідській грядці, коли Йван Тимофійович нас застукав і зразу ж побіг розказувати матері.

Я вийшов із гастроному, пішов до ставка, сів і обхопив голову руками. Аби в мене на той момент виросла коса, я був би точною копією Альонушки. Цукру не купив. Літо бездарно минало. Село було всього в чотирьох кілометрах від мене, але між нами пролягла страшна неосяжна цукрова прірва. Я розтягував свій жаль, як смак жуйки, що швидко зникає в роті. Я програвав своє горе знову і знову. Потім мені набридло й я таки пішов додому.

У матері була в гостях подруга, тому все обійшлося легким переляком. Мама потикала мені в лоба вказівним пальцем, кілька разів назвала мене чи то остолопом, чи то надолобнем і з миром відпустила. А потім навіть принесла мені прямо в кімнату морозива в чашці: "На, тільки бери своїми! Бо я вам не наймичка..." І зникла за дверима – курити з подругою, гомоніти й сміятися.

Я дивився на те морозиво з досадою – як це? Очікувалася трагедія, а вийшов пшик, і не більше. Я зітхав і дивився на годинник. Без п'яти вісім. Настає час сміттєвоза. Треба брати відро, мчати сходами, оббігати будинок...

Завтра мама дасть мені останній талон на цукор, але я про це ще не знаю....

2017






Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Avtor, 27-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 08-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Шон Маклех, 07-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 06-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 06-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 06-01-2017

І сиішно і плакать хочеться

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 06-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 06-01-2017

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 06-01-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45667195320129 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Тибет» Марка Гендрікса: У пошуках нірвани
Що уявляє собі пересічна людина при слові «Тибет»? Більшість хіба що згадає Еверест та величні простори …
«Це Далі»: Книга-знахідка, що продовжує серію про геніальних митців
Зайве вкотре перераховувати чесноти Видавництва Старого Лева, яке знову зробило все, щоб ви придбали …
«Читець у ранковому експресі»: Роман-алегорія від Дідьєлорана
Французький письменник Жан-Поль Дідьєлоран, в першу чергу, відомий як новеліст. Але його дебютний роман …
Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …