Ані він, ані вона давно вже не шукали зустрічей. Їм давно уже не були потрібні ті додики, обійми і поцілунки. Можливо, іноді ще згадували про них, але надто сильно боліло. Боліло - не те слово. Спогади обпікали серце, мов полум’я вогню. Якщо не думали про минуле, то було надто холодно і самотньо, а хто хоче таке відчувати? Тому їм і було так важко. І забути не можуть і пам’ятати не хочуть. Невже таке буває? Доказом цього були її виплакані сльози, червоні від браку сну очі і відкинуті дівчиною прихильники. Йому теж було не солодко. Бажання усе повернути,страх бути внепотрібним -ці думки поїдали його душу, немов дикі звірі, і не було звідти вороття.
По частинкам, по атомах і молекулах вони відбудовували власні світи і старалися не пересікатися один з одним, щоб не заважати. Не ходили старими стежками, не відвідували улюблених закладів, де завжди проводили час разом. День за днем поверталися до звичного ритму життя, яке вже давним давно забули. Поринали у роботу, шукали красу, подорожували, знайомились із новими людьми. В кожному шукали свою половинку і не знаходили, але вже не було так боляче, як в той раз. Було легше забути і відпустити, а, можливо, просто не було що пам’ятати?
Вже не кидались тим заповітним «люблю» куди попало, берегли для особливої людини.Ніхто не міг розпалити у них такого вогню почуттів. Здавалося, що їм вже цього не потрібно.
Минули роки, десятиліття і, здається, вони зупинили пошуки і знайшли нарешті ідеального кандидати на те «люблю». Життя налагоджилось і знайшовся сенс і жага до життя. Радість та сміх не покидали ні на секунду. Вони вже й забули, як це жити по-справжньому. Не згадували один про одного і страшні муки, які довелося пережити, видавалися страшним сном. І це на краще.
Кажуть, що коли не шукаєш зустрічі - вона сама тебе знаходить. Неодмінно, коли без цього нікуди. Якщо людина подарована тобі долею - від неї не сховаєшся і не забудеш, як сильно цього б не хотілось.
Ранок. Холодна осінь. Міський парк. Дощ.
Вона прогулювалась перед роботою і шукала гарного настрою в яскраво-оранджевому листі. Він йшов за каблучкою для коханої і намагався скоротити через парк шлях. Проїжджаюча поруч машина облила брудом з ніг до голови. Секунда і вже обоє в болоті. Погляд довше чим потрібно. Завмерший подих. Здається, серце зупинилось. Розгубились двоє. І що робити тепер? Що казати? Як поводитись? Він відвів погляд, а вона навпаки вела очима за ним. Тиша. Хвиля спогадів, мільйон емоцій, смуток, біль, любов - все змішалось. І раптово в обох одночасно вирвалось лише невинне «привіт».
