Розділ 3
Ще в середині ночі ми з Стівом проснулись від сильного вітру і дощу,яким било об наші вікна.Як і пророкував мій чоловік-штормило.Дуже важко проснутись зранку і вилізти з-під теплої ковдри,коли за вікном така неприємна погода.Поніжившись ще трохи у ліжку,ми все ж таки наважилися на підйом.Стів пішов перевіряти чи вікна і балкон цілий,а я вмивала лице спеціальним гелем.Включивши на кухні радіо метеорологи нас попередили,що увесь день буде дощити.
-День коту під хвіст з такою погодою,-сказала я помішуючи кашу.
-Тоді я піду на роботу сьогодні,зробимо собі веселі вихідні в інший день.
-Ми можемо повеселитися вдома,-запропонувала я.
-Я не зможу весь день просидіти в чотирьох стінах.Ти ж знаєш,-він ласкаво усміхнувся.
-Як хочеш,Стів,-я поставила кашу на стіл і підійшла до кавоварки.
-Постараюся скоріше прийти додому,як тобі така ідея?
-Не найгірша,-я намагалась приготувати собі таку ж смачну каву,яку мені готує Стів.
-Дай я дороблю,сідай снідати,-він підійшов ззаду,поцілував у шию і посунув мене в бік.Я сіла за стіл і спостерігала за ним.Не знаю як він робить цю чудову каву,мені ніколи не виходить так,як у нього.
-Ти явно обрав не ту професію.
-Думаєш,будучи баристою я б врятував більше людей?
-Ти б врятував мільйони людей від жахливої кави.
-Бачиш,робота лікаря і баристи схожі,обидві дарують людям радість,-він поставив перед мною запашну каву і поцілував у щічку.
-Можеш повернутись коли усе закінчиш,але пообіцяй,що будеш присутнім на моєму благодійному вечорі,-я стиснула його долоню.
-Я буду дуже старатися прийти.
-Мені потрібна твоя підтримка,без неї вечір не вдасться.
-Люба,я щось придумаю,я знаю,що потрібен тобі там.
-Дякую.Я люблю тебе,-я дивилася на нього і раділа від того,що він поруч,що сьогоднішня ніч була прекрасною,як ніколи,що у нас все налагоджується.Стівен повільно поцілував мене і з'явилося відчуття метеликів у животі.Це так приємно.Він збирався на роботу,а я сиділа на дивані закутавшись у халат.
-Люблю тебе,повернуся якнайскоріше.Не виходь на вулицю без потреби,при такій погоді можна постраждати,-Стів поцілував мене на прощання і зник за дверима.Я залишилася одна в квартирі і мені було ліньки щось робити.На е-мейл прийшло повідомлення,що одна світська пара не прийде на вечірку.Боюсь,щоб цей шторм не розігнав усіх важливих гостей.Я надіслала запрошення Клаусу Ірвінгстону,через декілька хвилин отримала підтвердження.Плюс один важливий гість.Усі організаційні питання в нормі,нічого не змінилось і це добре.Мій телефон почав дзвонити,на екрані висвітлилось фото Ейпріл.
-Привіт,-сказала я відповівши на дзвінок.
-Куди ти пропала?Я вже почала думати,що тебе здуло вітром.
-Працювала,а вчора гуляли з Стівеном.
-В раю знову все добре,мені це подобається.Вгадай хто мені сьогодні снився?
-І хто ж?
-Цей Клаус,мені сподобався сон,я б повторила,-вона посміювалась.
-Ейпріл,ти у нас бешкетниця!-мене це теж розвеселило.
-Як нам познайомитись у реальному житті?Допоможи,-почала скиглити Ейпріл.
-А якщо він не такий ідеальний,як ти собі придумала?
-Хлоя,іншим він бути точно не може.Ти бачила його?Він наче хлопець з моїх потаємних мрій.
-Ти перебільшуєш,в тобі говорять гормони або алкоголь.
-Десята ранку,який алкоголь?Не дуркуй,Хлоя,-вона стала серйозною.
-Ми щось придумаєм.
-І довго моє серце повинно чекати?-весела Ейпріл повернулась.
-Побачимо.
-Ей,не кажи так.Така відповідь мене не влаштовує.
-Ми ж домовились,що я вас познайомлю на вечірці.Ти знайшла плаття?
-Скільки ще чекати?Я в процесі...
-Два дні,шукай старанніше.
-Думаю,я потерплю ще два дні.
-Молодчинка.
-Можемо повторити ввечері наші посиденьки,-почала Ейпріл.
-У нас з Стівом були плани,якщо він все скасує тоді я приїду до тебе і ми нап'ємося з горя.
-Ну можна і так,подзвониш як будеш знати,а я побігла на зустріч із клієнтом.
-Гарного дня.
-І тобі.
Вона поклала трубку і я розляглась на дивані.Як я не люблю таку погоду.Це прокинуло у мені ностальгію.Перед від'їздом у іншу країну чи місто,людина старається запам'ятати усе,яким воно є,щоб інколи згадувати собі саме таку картину,яку бачила востаннє.Ніколи не знаєш,як швидко туди повернешся і чи повернешся взагалі,тому хочеться мати спогад.Коли ми збирали речі і метушливо бігали прощатися з усіма близькими нам людьми була схожа погода.Так складно було покидати їх.Я знала,що через декілька місяців повернуся і знову зможу їх обійняти,поговорити,але потім знову потрібно буде повертатися назад.Якщо чесно,десь в глубині душі я надіялася,що нам скасують рейс чи пропозиція з роботи Стіва стане неактуальною,бо я не була готова покинути рідне місто,та і ніколи не задумувалась над цим.Ми їхали в невідомість,маючи з собою якісь особисті речі,паспорта і готівку.Вже проживши тут рік я почала менше сумувати,але всеодно хочеться поїхати до справжнього дому,бути із близькими.Пам'ятаю,як обіймала маму на прощання.Вона була такою мужньою,трималась до останньою,та дивлячись на неї я бачила як мокріють очі.Це був перший раз коли я їхала на такий довгий час від неї.Хоч усе дитинство вона привчала мене до зовсім іншого світу ніж я живу зараз,я всеодно їй вдячна.Завдяки їй я вмію правильно вести себе з людьми і на прийомі це дуже пригодиться.
А що ж я одягну,я навіть не задумувалась над цим!Я зірвалася з дивану і побігла до шафи в спальню.Від різкого підйому-потемніло в очах.Відчинивши шафу я відчула безпорадність,як і кожна жінка перед важливою подією.Мама вчила мене,що спочатку люди дивляться на твій зовнішній вигляд,у чому одягнена,а вже потім оцінюють розумові здібності.Потрібно вміти правильно себе подати,особливо дівчині.Я розглядала кожну річ детально і старалась уявити себе в ній.Не то,за довге,за коротке,надто просте,а це просто не хочу.Невже нічого не знайдеться?А якщо одягнути шовкове,блакитне плаття з V-подібним вирізом і відкритими плечима, спідниця трішки розширена,що надає платтю легкості.Бежеві туфлі-лодочки на шпильці і шалик кольору шампань.Я швидко переодяглась-мені подобається.Дуже жіночно і створює такий урочистий вигляд.Волосся можна трішки підкрутити і буду,як лялька.Колись це плаття подарував мені тато на моє 21-ше день народження.З того часу я його рідко носила,не було нагоди,але зараз воно як раз для такого випадку.
Я не знаю куди себе приткнути,чим зайнятись.Погода погіршилась,дощ став сильнішим,вітер оскаженів.Я присіла на підвіконня і дивлюсь на вулицю.Жодних шансів для прогулянки чи навіть теплого чаю на балконі.Дерева хиляться до землі,наче їх зараз повириває з корінням.Видовище не дуже.По радіо передають,що у місті величезні корки,багато аварій.Просять без потреби не виходити на вулицю,за останню годину трьох поранених завезли в лікарню.Стів не дарма пішов на роботу,він потрібен пораненим.Я відчинила балкон,щоб трохи провітрити квартиру,але це була погана ідея.Мене облило дощем,документи які лежали на столі порозліталися по цілій кімнаті.Тож прийшлось закрити балкон.Я почала складати документи по порядку,як вони і лежали до того.На журнальному столику лежить моя недочитана книжка Чарльза Діккенса "Посмертні записки Півкінського клубу".Він мій улюблений письменник.Пам'ятаю ще будучи дванадцятирічною дівчинкою няня читала мені "Різдвяну пісню"-це була моя найулюбленіша книжка.Кожного року на Різдво я чекала,що до мене теж прийдуть духи.Коли я побачила екранізацію Діснею,то дивилась цей мультфільм на повторі цілими днями.Будучи старшою я прочитала багато його книг,але всеодно "Різдвяна пісня" улюблена.От щось особливе є у цьому творі,вона багато чого може навчити дітей.Я взяла книгу Діккенса в руки і поринула у читання."Посмертні записки Півкінського клубу"-це роман про елітний клуб президента і засновника Семюеля Піквіка.На одному з його засідань президент пропонує глибше проникнути в таємниці життя, здійснюючи експедиції в навколишній світ, тобто в околиці Лондона. До експедиції містера Піквіка приєднуються троє його товаришів: спортсмен містер Натаніел Вінкл, поет містер Августус Снодграсс та великий знавець і підкорювач жіночих сердець містер Трейсі Тапмен. Разом вони потрапляють у світ поштових карет та заїздів, описаних Діккенсом детально й правдиво.Містер Піквік та його супутники зустрічаються з різноманітними проявами життя: знайомляться з роботою журналістів, із механізмом виборів тощо. Містеру Піквіку довелося також побувати в суді й опинитися у борговій в'язниці, оскільки він вперто відмовлявся виконати рішення суду, за яким повинен був сплатити компенсацію своїй домогосподині місіс Барделл за відмову від обіцянки одруження.Одним словом книжка досить цікава і це завдяки яскравим і реалістичним героям,з якими тогочасні англійці себе порівнювали.
Годинник показує п'яту годину,час приготувати собі якийсь обід чи то вечерю.У холодильнику ще є залишки вчорашньої їжі,я підігріла собі качку з картоплею і насолоджувалася кожним шматочком.Стів подзвонив і повідомив,що число поранених збільшилось,тому його попросили затриматись.Я подзвонила до Ейпріл і домовилась про зустріч,незважаючи на застереження-не виходити з дому через бурю.Нічого страшного не станеться якщо я поїду до подруги і буду сидіти у неї вдома.Я одягла світлі джинси,білу футболку і кросівки.Викликала таксі і пішла до ванної кімнати,щоб трохи підкоректувати зачіску і макіяж.З нашого "домашнього бару" взяла пляшку Шардоне і коробку цукерок.Водій таксі повідомив,що він вже під'їжджає.Я зачинила двері і вийшла з будинку.На вулиці перестало дощити,але дуже вітряно і мокро.Я швиденько залізла у машину і водій повіз мене до Ейпріл.Ми застрягли у корці не далеко від будинку подруги.
-Не знаю на скільки ми тут,-повідомив таксист.
З'явилася проблема і її треба вирішувати.Я розрахувалась з водієм і вирішила дійти до Ейпріл пішки,залишилося десь двісті метрів.Я глянула на небо,хмари не зникають,буде дощ.Похолодало,я старалася йти швидкою ходьбою щоб не промокнути.Почав падати дощ,піднявся вітер.Коробкою від цукерок я накрила голову.Я повернула за рогом і вже було видно під'їзд Ейпріл.Зупинилась на пішохідному переході,машин нема.Швидко перетнувши дорогу я націлено бігла до під'їзду,дощ посилився.Я була за крок до дверей,якщо б не слизька бруківка навколо.Бігши я невдало стала і послизнулася.Сильно вдарившись об кут дверей головою,пляшка з вином вилетіла мені з рук і голосно розбилась.Від болі чи то від шоку на секунду я не могла поворухнутися.З кишені я ледве витягла телефон і набрала Ейпріл.
-Вийди будь ласка,-прокричала я.Дощ падав мені на лице наче з відра.Я постаралась сісти,але не вийшло.Темніло в очах.
Через декілька хвилин я побачила над собою збентежену подругу.Вона допомогла мені стати,взявши під руки,ми зайшли в середину.
-Хлоя,як ти впала?У тебе іде кров!Я дзвоню Стіву,-вона оглядала мене з ніг до голови,Ейпріл вся зблідніла.
-Ні,не треба,-я взялась за голову і сіла на крісло.У мене й справді кровотеча.
-Тобі треба до лікарні,не дуркуй,а як з тобою щось сталося?-вона стала біля мене і панікувала.
-Подивися чи глибока рана,-вона стала позаду і почала розглядати мою голову.
-Не глибока,але шрам залишиться.Чому ти не хочеш подзвонити Стіву?
-Він просив щоб я залишилася вдома,бо зі мною щось може статись,-біль стає сильнішим.
-Ну і напророкував твій чоловік.Давай хоч промиємо рану,я дам тобі сухий одяг,а за той час іди помийся,ти вся в болоті,-Ейпріл дала мені спортивний костюм і рушник.У ванній кімнаті я почала себе розглядати,вигляд не найкращий.Мокре волосся злиплося в купу,туш потекла.Я доторкнулася до рани-болить,на пальцях залишилася кров.Помившись від бруду і одягнувши чистий одяг я протерла рану йодом і вийшла з ванної.Ейпріл сиділа на кухні і щось читала.
-Що там у тебе?
-Читаю медичну книжку,щоб знати що з тобою робити,дурненька.Так як ти впала?
-Я старалась швидше добігти до тебе,але послизнулась і вдарилася,-я провела рукою по рані.
-Тепер будеш знати,що в дощ не бігають,-вона посміялася.
-Наливай своє обезболююче,-кивнула я в сторону пляшки вина.
-Може всетаки до лікаря?-запиталася вона тихо.
-Ейпріл,Стів мене вб'є якщо взнає,що я впала,-я глянула на неї зі злістю.
-Не перебільшуй,але тебе має оглянути лікар,-сказала вона серйозно.
-Не люблю,коли ти права,а я ні,-я зробила ковток вина.
-Чому ти не хочеш подзвонити Стіву?-вона сіла ближче і взяла мене за руки.
-Він просив залишитися вдома,я практично втекла,не хочу з ним зараз говорити,не заставляй мене,-я стиснула її руки.
-Добре,не будемо вертатися до цієї теми,у нас є вино,смачні закуски.Нема часу на дурниці,так?-голос її став жвавіший.
-Так,-відповіла я і Ейпріл почала наливати в келихи.Після другої пляшки у мене піднявся настрій,після третьої я не відчувала болі в голові,а після четвертої я була готова їхати до лікарні і показати рану Стіву.
-Хлоя,зараз вже не треба нікуди їхати,заспокійся,-вона забрала вино і поставила перед мною аспірин з водою.
-Навіщо це,я не хочу,-я відсунула воду.
-Що хочеш робити?Фільм можна подивитися або замовити їжу.
-Перша ночі,яка їжа?-я стала з крісла щоб піти взяти телефон.Мені потемніло в очах,щоб не впасти я сперлася на стіл.Ейпріл зірвалась з крісла і не знала,що вона має робити.
-Все добре,все добре,-я відчепилася від столу і пішла до сумки.Голова крутиться,тошнить.Я взяла телефон,декілька смс від Стіва.Я обернулася в бік подруги і відчула,як втрачаю контроль над своїм тілом.
-Ейпріл,я...
Неприємний запах медикаментів,чути пікання медичних апаратів-я в лікарні.Відкривши очі біля мене стояв Стів і щось записував.За вікном світло,мабуть,вже ранок.Моя палата ніжно-зеленого кольору,простора і світла.Чоловік постарався,не думаю,що всі палати такі ж.На стіні біля вікна я помітила годинник,який показував 6:45.Голова болить,а світло разить очі. Я поворохнулась,Стів помітив це і відклав свої записи на стіл.
-Ей,як себе почуваєш?-він поцілував мене в губи.
-Прекрасно я б сказала.
-Ти втратила свідомість,після удару і у тебе з'явилася маленька гематома,але це не страшно.Що ти пам'ятаєш?
-Як йшла за сумкою,а потім мені стало погано,тепер я тут,-я взяла його за руку і усміхнулася.
-Хлоя!-з радістю забігла Ейпріл.Стів глянув на неї,як на божевільну.
-І я рада тебе бачити,-вона сіла з другого боку і взяла мене за ліву руку.Я рада бачити найближчих мені людей поруч.Медсестра зайшла в палату і Стів підійшов до неї.Вони говорили на незрозумілій нам з Ейпріл мові,тож ми не звертала на неї увагу.
-Я сильно вдарилася?-запитала я у Ейпріл.
-Коли ти падала,то зачепила за собою шкляний журнальний столик і все що було на ньому,тож тебе трохи покалічило,-вона показала на мої руки,вони усі поцарапані.
-Ти казала Стіву,що я перед тим падала?
-Так,але він сказав що ти в нормі,просто у тебе був шок і ти перенервувала,а від алкоголю ти щей сп'яніла і це все на тебе повпливало.
-Стів казав,що у мене гематома.
-Це не страшно,вона маленька.Все буде добре,тобі треба відпочити.
-Завтра благодійний вечір,я повинна бути там,-я почала панікувати.
-Я знаю,Стів знає,усі знають.Думаю ввечері ти вже будеш дома.
-Мені потрібно перевірити чи всі декорації на місці,контролювати процес.Я мушу йти,-я почала ставати з ліжка і від'єднювати від себе трубки.
-Хлоя,не вставай,тобі потрібен спокій,-Стів підбіг до мене і намагався покласти назад у ліжко.
-Я повинна працювати,мені треба на роботу,-я почала вириватися.До нас підійшла медсестра і витягнула шприц.
-Ні,ні,ні,-я почала кричати.
-Зараз ми вколимо тобі заспокійливого і ти заснеш,якщо будеш гарно себе вести ввечері ми відпустимо тебе додому,-сказала медсестра,я піддалася їй.Через декілька хвилин усе почало розмиватися і я відчула як засинаю.
